•  

Розчарування. І ти, Бру… Степанич?

880

Виборчі перегони очікувано набувають ознак чорної діри, куди невідворотно всмоктується Україна. Тим із нас, кому фізика Всесвіту у школі так і не далася, а наразі здається нуднуватою, пропонуємо троп з ментально ближчого Корнія Чуковського: згадайте оту страшну веремію масової міграції речей повсякденного вжитку від хлопчика-замазури.

Між іншим, як на нас, Максим Рильський українською подав той гігієнічно-виховний бестселлер земляка Миколи Васильовича Корнєйчукова не згірш автора. Чого вартує лише уточнення перекладачем образу подушки – у Максима Тадейовича традиційно холодна опозиційна російська «лягушка» набуває романтичних ознак веселої і грайливої української пустунки. Нам здається, що «скакушка» у «Мийдодірі» навіть бісики малому парубкові пускає, дарма що невмитому. Чи й вам оця непосидюча проноза, «тая жаба-скрекотушка» ©, Інну Гѐрманівну нагадує? Котру так глибоко образили 0,41 відсотка у президентському кастингу 2010 року, що пані Богословська вирішила і цього разу «скікнути»?

Від творчості Корнєйчукова – до виборів. Ненаситний Мийдодір у бездонну чорну діру жене гроші, амбіції олігархів і квартальних блазнів, чиїсь окремішні і групові надії, ділить церкви і міняє прапори над приходами, круто замішує розгнузданий націоналізм на дріжджах сепаратизму, перелопачує родини і ближні та дальні кола друзів, розвішує убивчі ярлики і засвічує аури над чортячими рогами. У замісі облич, програм і претензій навіть на «Прямому» Ганапольського важко відрізнити хтивий посміх Мефістофеля від згорьованої печалі Майстра.

Комуналка Облонських.

Ми з гіркотою упевнилися у неминучості власних розчарувань. Вже було й визнали імпонуючі нам переваги найчеснішого© демократа з яким-не-яким управлінським досвідом, чоловіка без найменших підозр у корупційних оборудках (розтринькання стратегічних запасів патронів з патронташами пробачили – ну, «всі продавали, і я продавав») і очевидними задатками збирача прогресистів до приблизно україно-центристської купи. Уявляємо, як важко було умовити стати під одні корогви теж нівроку самостійних отаманів-демократів Томенка і Чумака з Катеринчуком. Достойник! Ні тобі кондитерського кіоска у Липецьку, ні ролей другого плану у російських серіалах, ні лотерейних несподіванок. І раптом…

Зрадила полковнику Степаничу витримка ще за два місяці до часу «Ч». Лідер партії  «Громадянська позиція», поважний кандидат у президенти великої європейської країни і взірцевий чоловік Юлії Мостової Анатолій Гриценко у фейсбучному шалі, а колеги знають, як важко буває утриматися від уїдливої зауваги навіть на очевидну дурість, збився на стиль Триндичихи. Звинуватив генпрокурора у тому, що той ховав сина від АТО, чим відтермінував остаточний розгром агресора.

І якщо батько Юрій Віталійович зажадав від Гриценка вибачень за образу більш-менш толерантно («патологічний брехун» — не те поганяло, що потребує заміни на цнотливе «пі-пі-пі»), то мати Ірина Степанівна на гостинах у ток-шоу «Ехо України», як засвідчив Матвій Ганапольський, «ледве не рознесла студію».

Факт: Олександр Юрійович Луценко, старший син Генерального прокурора Ю.В. Луценка пішов на фронт у 2014 році добровольцем і служив солдатом 2-ої гармати 1-го вогневого взводу 2-ої батареї 1-го гаубичного дивізіону 55-ої Запорізької бригади в одній з найгарячіших точок протистояння російській воєнщині – під Донецьким аеропортом.

Від пана Гриценка примітиву не чекали. Жалкуємо.

Вадим Демиденко

Коментарі