•  

Серйозність російської загрози

2970
Серйозність російської загрози

Його (Путіна) висміюють за лицемірство, колеги відвертаються від нього. Він керує державою з валютою, яка стрімко падає й економікою, яка швидко скорочується.

Міжнародні санкції заважають його друзям-клептократам відпочивати на середземноморських віллах, куплених на гроші, нажиті нечесним шляхом. Якщо згадати про ті цілі, які Володимир Путін поставив перед собою, вступивши на посаду президента країни 15 років тому - процвітання, диктатура закону, інтеграція із Заходом - назвати його політику успішної було б досить дивним, пише The Economist.

Тепер він відмовився від цих цілей - якщо він взагалі коли-небудь їх перед собою ставив. Якщо подивитися на світ з його точки зору, то Путін здобуває перемогу. Попри всі хитрощі його ворогів, він залишається незаперечним главою Кремля. Він намагається задушити Україну, і ту нетривку угоду, яка була досягнута в Мінську на цьому тижні, нездатна послабити його хватку. Спочатку він спробував приручити Україну за допомогою своєї звичної тактики погроз і підкупу, проте його втручання спричинило виникнення побічних ефектів.

Вона наочно продемонструвала ціну непокори російським, і, оскільки він вважає український уряд усього лише маріонеткою Заходу (з його ультрацінічной точки зору, передбачувана воля українського народу - це всього лише прикриття для інтриг Заходу), цей конфлікт показав, хто господар в сусідніх з Росією країнах. Більше того, він посіяв насіння розбрату серед противників пана Путіна - серед європейців і між європейцями й американцями.

Його головна мета полягає в тому, щоб розколоти й нейтралізувати цей альянс, зруйнувати його колективний підхід до безпеки й позбавити його всіх його досягнень. Починаючи з його істерик з приводу Близького Сходу та його вторгнення до Грузії й закінчуючи його численними неприємностями в Україні, Путін час від часу вступав у суперечки із Заходом, рухомий параноїдальним страхом опинитися в оточенні.

Озираючись назад, можна сказати, що, враховуючи його світогляд, конфронтація, можливо, була неминуча. У будь-якому випадку від суперництва, на якому він наполягає, більше не можна ухилятися. Воно почалося не на бідній Україні й там не закінчиться. І перемога в цьому зіткненні може зажадати набагато більше рішучості, ніж те, що західні лідери демонстрували досі.

У березні минулого року Путін анексував Крим, силою перекреслив карту Європи. У війні, яку він спровокував, загинули вже кілька тисяч чоловік. Навіть якщо перемир'я, буде дотримуватися (що малоймовірно), він, швидше за все, все одно отримає те, чого домагається: крихітну, слабку квазі-державу на Донбасі, яку він зможе використовувати, щоб гальмувати й заважати розвитку України.

Тим не менш, його українська політика - це всього лише чергова спроба змусити колишні радянські республіки підкоритися під загрозою припинення постачання енергоресурсів, введення торгових ембарго або війни. З точки зору Путіна, хороший сусід - це слабкий сусід, васали краще, ніж союзники. Тільки сліпці можуть вважати, що його реваншистські потреби будуть задоволені.

Рано чи пізно з реваншизмом Путіна можуть лицем до лиця зіткнутися країни Балтії, які є членами Євросоюзу і НАТО і в яких проживає численна російськомовна меншина, що потребує, як він стверджує, захисту.

Кінцеві цілі Путіна - це Євросоюз і НАТО. З його точки зору, західні інститути та цінності - це набагато серйозніша загроза, ніж армії. Він хоче зупинити їх розширення, зруйнувати їх зсередини й - принаймні, на крихкій периферії Заходу - замінити їх власною моделлю управління.

В рамках цієї моделі національної держави важливіше альянсів, державами керує еліта, а цю еліту можна підкупити. І в цьому сенсі він досяг певного успіху.

По всій Європі, від Франції та Угорщини до Греції, він підтримує ультраправі та ультраліві політичні партії - тобто ті партії, які зможуть лобіювати інтереси Росії в Євросоюзі або навіть допомогти розколоти цей союз на частини.

Ще більш важлива мета - це прихильність НАТО ідеї взаємної самооборони. Якщо її дискредитувати - наприклад, організувавши в Латвії чи Естонії проросійське повстання, яке інші члени НАТО відмовляться допомогти придушити - альянс розпадеться.

Потужний вплив Путіна в його рідній країні означає, що у нього є час і можливість провести таку кампанію. Як він уже продемонстрував, він без жодних вагань пожертвує добробутом росіян заради задоволення жадібності своїх наближених і реалізації своїх геополітичних цілей. Він карає всіх, хто сміє чинити опір його волі. І в тій ехокамері, яку створює його пропаганда, націоналізм, пропонований ним в якості розради на тлі внутрішніх проблем, процвітає.

Перше, що необхідно зробити Заходу, це визнати існування проблеми. Барак Обама безтурботно назвав Росію незграбною регіональною державою, схильною до постімперіальних спазмів і яка поступово слабшає. Історики будуть ще довго дивуватися тому, що, попри війну в Україні, Захід все ще обговорює питання про можливе виключення Росії з Великої вісімки. Парафразуючи слова Троцького, можливо, західних лідерів не цікавив пан Путін, але вони цікавили пана Путіна.

Наступний крок - вироблення заходів у відповідь. Частково проблема полягає в тому, що Путін грає за різними правилами: з його точки зору, не існує таких правил, які не можна порушувати, не існує універсальних цінностей і навіть непохитних фактів (як у випадку зі знищенням літака МН-17).

Існують тільки інтереси. Його Росія перейшла від залякування послів і вбивств критиків до вторгнення. Одним з основних його активів є готовність опуститися до таких методів, які Захід не може перейняти, не зганьбив себе.

На даний момент Заходу необхідно знайти відповідь на питання про те, чи потрібно, у разі порушення умов нової мирної угоди, надати Україні зброю. Прихильники цього заходу вважають, що надання оборонної зброї істотно збільшить витрати Путіна на продовження війни. Проте всім, хто ще сумнівається в його цинічному ставленні до жертв війни, варто згадати його війну в Чечні.

Якщо західні країни хочуть стримати Путіна за допомогою зброї, то їм необхідно згуртуватися і приготуватися відповісти на неминучу ескалацію збільшенням постачання ще більш потужної зброї (разом з військовими, здатними застосувати цю зброю).

Тим не менш, альянс поки не виробив єдину точку зору в цьому питанні. Путін називає цю війну провокацією з боку Заходу, і надання зброї Україна перетворить цю фантазію в факт, при цьому дозволивши йому продемонструвати кордону єдності Заходу і відсутність у нього рішучості -Путін дуже хоче отримати ці призи (це помилкове твердження яке ганебно виправдовує відмову Заходу дати Україні зброю, щоб захиститися від агресії Росії).

Якщо нова хвиля агресії з боку Росії додасть нові сили цього альянсу, тоді озброєння України може обернутися більш серйозною загрозою для Росії. Якщо цього не відбудеться, надання Україні зброї призведе до негативних наслідків (автор статті схоже не розуміє психологію поведінки росіян, які навпаки - звіріють при вигляді слабкого супротивника і стають поступливими при сильному супротивнику. Якби Україна не повірила б обіцянками США, Англії та Росії й зберегла б ядерну зброю, ніякої агресії Росії не було б)

Набагато кращою стратегією може стати відмова від його методів і ставка на ті активи, яких Путіну не вистачає - на той рівень життя, якого люди прагнуть досягти. На перший погляд це може здатися досить слабкою зброєю проти його танків, але не варто забувати, що криза почалася з бажання українців зблизитися з Євросоюзом - і рішення Путіна перешкодити їм.

Замість зброї Заходу варто терміново надати Україні таку підтримку, яка допоможе їй побудувати державу і втілити в життя її мрію, а також дати всі необхідні рекомендації, щоб виділені гроші не були витрачені даремно або попросту вкрадені (про яке будівництво держави пише автор, якщо сам же трохи раніше вказує, що мета Путіна заважати Україні й постійно їй погрожувати)

Договір з МВФ, який було оголошено 12 лютого, повинен стати тільки початком. Путін хоче довести Україну, для того, щоб зближення із Заходом обернулася для неї бідою. Замість цього Захід повинен переконати її, що вона отримає заслужену нагороду (яким чином Захід збирається це зробити, якщо Росія не збирається зупиняти агресію і яким чином Україна і Захід зупинять агресію балаканиною?).

Крім того, Заходу необхідно підтримати й заспокоїти ті колишні радянські республіки, які зовсім недавно вступили в західні інститути. Якщо аргументи на користь надання Україні зброї виглядають досить сумнівними, то аргументи на користь розміщення військовослужбовців НАТО на території країн Балтії цілком переконливі, як би голосно Путін ні скаржився. Західні лідери повинні чітко дати зрозуміти - Путіну і своїм народам - що вони будуть захищати своїх союзників і сам альянс, навіть якщо боротьба буде прихованої (якщо вони будуть захищати своїх союзників так само як Україна, то у цих союзників Заходу великі проблеми).

Не тільки союзники Заходу цінують його гідності. Їх цінують і самі росіяни, в тому числі безсовісні путіністи, які засуджують західний декаданс, але при цьому користуються західними школами й магазинами. Прийшов час включити до списку санкцій всіх російських парламентаріїв і високопоставлених чиновників. Попри досягнуту в Мінську угоду, санкції необхідно посилити й припинити всякі розмови про їх можливий кінець. Вони виявляться набагато більш дієвими, ніж зброя.

У той же час Заходу необхідно використовувати всі можливі важелі, щоб допомогти простим росіянам, а також жителям країн Балтії та України, що підтримує Росію, дізнатися неприємну правду про Путіна. Їм потрібно пояснити, що Росія, велика країна, яку змушують рухатися невірним шляхом. Що буде прийнята міжнародним спів товариством тоді, коли на чолі неї встануть правителі, які відносяться до світу і до свого власного народу з повагою, а не з презирством - і неважливо, скільки часу на це знадобиться.

(Знову ті ж граблі, на які наступає Захід сотні років, намагаючись представити ситуацію таким чином, що влада в Росії й народ це щось роздільне. Якраз навпаки - саме народ, саме російські зі століття в століття генерують одну і ту ж владу - різну за формою, але не по суті. Коли не буде Путіна - буде інший)

Відділ моніторингу,

Останній Бастіон

Коментарі