•  

Україною босоніж: з Ужгорода до Опішні пішки за 89 днів

990
Україною босоніж: з Ужгорода до Опішні пішки за 89 днів

Історія цих хлопців уже встигла облетіти десять областей України, через які пролягає їхня незвичайна мандрівка: з липня 2016 року, без грошей та речей, а найголовніше – босими, вони простують від Ужгорода до Харкова, щодня відкриваючи новий куточок нашої держави. Здається, ці двоє диваків ідуть у завтрашній день із минулих століть: у вишиванках, полотняних штанях, солом’яних брилях, із невеликими торбинками найпотрібніших речей. Проте їхній внутрішній світ сповнений цінностей набагато більше...

Життя в подорожах, подорож – життям

29-річного Юрка Регліса із Житомирщини та 27-річного Івана Ониська з Тернопільщини свого часу поріднила Революція Гідності: хлопці разом працювали в пошті Майдану. Схожі вони й за стилем життя: кожен з них уже встиг пізнати етніку понад двадцяти країн світу. Цікаво, що Іван досить часто вдається до експериментів та особистих випробувань: так мандрівку до Китаю йому вдалося здійснити автостопом.

Ідея пройти Україну босоніж з’явилася, коли хлопці дізналися про туристичний маршрут «Вишиваний шлях», який пролягає від Закарпаття до Харківщини. Чому вирішили подолати відстань у понад 2000 км саме так, хлопцям досі складно пояснити. «Босі, тому що відчувалося, що, мабуть, варто це зробити босоніж. Це щось таке незвичне, що ми досі не робили. З точки зору раціо, логіки – це неможливо пояснити, але з точки зору відчуттів – це щось особливе, і ми дуже раді, що крокуємо так. Таким чином для нас відкривається новий вимір, інакше сприйняття дійсності», – ділиться міркуваннями Юрко.

Україною – просто і босо

Незвичайна подорож хлопців, що нині стала першою подібною в Україні, дістала назву «PROSTOBOSO». Для Івана та Юрка нові відчуття стали справжнім відкриттям: «Спершу дуже багато уваги зосереджували на те, що відбувається зовні, багато уваги приділяли ногам, фокус на гостинність людей, на історії, що траплялися з нами в дорозі. Ми з Іваном спілкуємося на різноманітні теми. Іноді ми йдемо разом, іноді хтось із нас іде попереду: прослуховуємо аудіокниги, музику, милуємося природою. Чим довшою стає мандрівка, тим більше починаємо спостерігати за внутрішніми переживаннями, відчуттями. Починаєш думати про своє життя, щось усвідомлюєш, якісь речі обмірковуєш».

Боса – «космічний пес»

За мандрівкою двох босоногих відчайдухів у мережі Facebookслідкує чимало небайдужих. Протягом майже тримісячної подорожі невеликі відтинки шляху разом з Іваном та Юрком зголошувалися пройти не лише їхні друзі, а й інші люди, цікаві до подібних експериментів. Але всі рекорди подорожніх побила Боса – пес, що мандрує з хлопцями від Львова. У «минулому», міському, житті Боса–Емма мала хороших господарів, одначе яких, схоже, радо змінила на двох нових друзів і нове ім’я. «Це єдиний «космічний» пес, про якого ми знаємо, що він пройшов від Львова до Опішного», – додав Іван.

«Опішне ввійде в топ-10 кращих місць, де ми побували»

За час своєї подорожі хлопці переконуються, що всі регіони України єднає спільна риса – гостинність. Завжди знаходяться небайдужі, хто нагодує чи запросить на нічліг. Пропозиція під’їхати транспортом у цій подорожі – беззаперечне «табу».

Полтавщина вже встигла припасти мандрівникам до душі: Березова Рудка, Крячківка, Полтава залишили яскраві враження від привітності й… автобусних зупинок, красиво й незвично оформлених.

89-го «босого» дня незвичайні мандрівники дісталися й до Опішного, де завітали до Національного музею-заповідника українського гончарства. «Дуже раді, що відкрили для себе українську гончарну столицю. Будемо всім розповідати, і перше, що я зроблю, – зателефоную своїй знайомій, яка займається гончарством, і запитаю: «А ти знала про Опішне?» – зазначив Юрко. – Опішне ввійде у топ-10 кращих місць, які ми бачили на шляху.Тут дуже багато музеїв – аж шість! Думаю, кількість музеїв, так чи інакше, впливає на якість життя в селищі. Ми ніде не зустрічали скільки музеїв у подібному невеликому населеному пункті. Ми дуже захоплені!»

Провівши «ніч у музеї», «полону» гончарного містечка хлопці присвятили й частину 90-го дня подорожі. Вони оглянули експозицію Музею мистецької родини Кричевських, познайомилися з КЕРАМОрезидентами Опішного – художниками-керамістами, що нині створюють свої мистецькі проекти на базі Національного музею-заповідника українського гончарства.

«Ім’я їй Роза»

Цікаво, що саме від Опішного разом з Іваном Ониськом та Юрком Реглісом розпочала свою босоногу мандрівку їхня нова подорожня – Роза Туманова з Нових Санжар (Полтавщина). За родом діяльності дівчина – журналіст регіонального видання, по життю – громадський активіст, відчайдушна непосида, що вже встигла помандрувати Україною автостопом. Познайомившись із «простобосими» через соціальні мережі, вона вирішила приєднатися: «Моя мандрівка – це випробування себе, сили духу, тіла, це пошук внутрішніх відповідей».

«Дивацтво» – «маска» для подорожі чи стиль життя?

За визначенням Юрка та Івана, проект «PROSTOBOSO» – це поєднання дитячої цікавості, жаги до пізнання із силою духу дорослої людини. Але кожен може сприймати цю мандрівну історію як дивацтво і коментувати під різним «соусом». Може, така боса хода через усю Україну – це спроба вирватися з буденності, типовості, затхлості?.. Без сумніву, це – можливість показати, що природні можливості людини, поза технічним прогресом, залишаються непізнаними, й українська краса – жива, пульсуюча – набагато ближча, ніж ми звикли уявляти. Певною мірою, це позитивний культурний виклик суспільству. Адже все, що потрібно в цій подорожі – не гроші чи матеріальні блага, а «довіра, легкість і відкритість» – чи не кращі риси нового життя…

Жанна Різниченко,

інформаційна служба

Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

Коментарі