•  

​Від 52.2 млн. до 42.5 млн. Країна, де завдання – вижити

6050
​Від 52.2 млн. до 42.5 млн. Країна, де завдання – вижити

ЧЕРГОВИЙ ІСПИТ НА ВИЖИВАННЯ

Важких життєвих іспитів і примх долі українцям зараз вистачає. Високі тарифи на житлово-комунальні послуги, низькі пенсії та зарплати, безробіття, надмірні ціни в аптеках на ліки і жахливий стан українських лікарень та медичного обладнання в них. Цей ганебний список можна продовжувати… Не дивно, мабуть, що крива динаміки чисельності населення України показує нам у 1993 році найбільш високу цифру у 52,2 мільйони громадян і після цього наче ракета, у якої раптом не вистачило палива – стрімко і безпомічно падає униз до позначки у 42,5 мільйони людей за показниками нинішнього року. Так, нехай кілька мільйонів чоловік покинули Україну у пошуках кращої долі, але ж решта, на жаль, померли…

Не відкрию, мабуть, великої істини стверджуванням того, що усе більше наших громадян проклинають тих чиновників і олігархів, які причетні до підвищення з 1 липня 2016 року тарифів на електроенергію, гарячу воду та опалення. Це, зокрема, зробила Національна комісія з регулювання цін у сфері енергетики і комунальних послуг. Попри протести громадськості і преси, попри висновки численних експертів, які в один голос заявляють, що розраховувати тарифи на тепло та гарячу воду за новою ціною на газ не можна, оскільки вона є необґрунтованою і деструктивною, а отже такими стануть всі комунальні тарифи. Ціна на газ грабує українців, спричиняє мільярдні борги бюджету перед постачальниками комунальних послуг та геть не сприяє покращенню енергоефективності. Крім того, не взято до уваги, що більшість простих людей, які отримують мізерні пенсії і невеликі зарплати, просто будуть не в змозі сплачувати по цим цинічним антинародним тарифам. Доречними стають запитання громадян: куди ж дивиться Уряд ? Чи може він надалі розраховувати на підтримку і повагу українців за такої ганебної ситуації ?...

Вже після весняного стрибка тарифів борги населення за комунальні послуги зросли з 4 мільярдів гривень ( у квітні) до 7 мільярдів ( у травні). А що ж буде восени, коли у платіжках з’явиться опалення і підвищені ціни на електроенергію ?..

Нещодавно по одному з українських телеканалів демонструвався сюжет з Мінська про проведення наради у Президента Білорусі Олександра Лукашенка. Були присутні приблизно 15 високопосадовців. Серед іншого, обговорювали питання народного невдоволення новими високими житлово-комунальними тарифами для населення. Президент Лукашенко порадив очільникам силових відомств держави надягнути кайдани на 10-20 чиновників, які були причетні до встановлення цих високих тарифів, а також прийняти невідкладних заходів по їх зниженню. Не знаю, як було з арештами чиновників, а от тарифи все ж таки знизили. У всякому разі така інформація була у повідомленнях ЗМІ.

Здається, що українська специфіка не дає підстав для обнадійливих прогнозів. Ніхто з керівників держави не бачить чи не вважає, що тарифний геноцид українського народу протирічить положенням Конституції, Закону «Про житлово-комунальні послуги» і що дуже важливо: Концепції і Закону України «Про національну безпеку».

Бачив і чув, як у церквах прості люди моляться і сподіваються на милість Божу, аби вистояти, витримати негаразди важкого сучасного буття, Всі добре розуміють, що будь-яке хоча б тимчасове щастя чи мить надії – не знімає проблем трагізму долі. «Людина, навіть коли стоїть обличчям до Бога, відчуває спиною холод небуття» (С.Кримський)…

Замислимося над іншим. Проголосувавши за «утопістів» і новітніх гендлярів, чи не поставив духовно невизначений народ крапку на своїй історичній долі ? Підсумки виборів: чи не свідчать вони про крах віри ? Найприкріше – уже й не відкриття, ні, а усвідомлення як чогось неминучого – вірусом плебейства уражені й ті, кому ми мали необачність повірити, на кого покладалися. Цей на їхній совісті гріх зростання тарифів, поганьблення демократії, а отже втрати віри в низах, де їх не без підстав зараховують до хапуг і базік. Люди ці не витримали випробування владою, і в плані моральному підлягають осуду більшому, ніж президент. Загалом трагізм ситуації впирається ще у суто моральну проблему – байдужість людини до самої себе. Здається, що людина втратила чуття унікальної своєї природи. Ми і ближні наші стали речами. Ми не віримо у свої сили. Сьогодні кожен хоче, аби його почули, і не слухає інших. Душа в страху, відчаї. А може, й справді страх і відчай – благо і тільки завдяки їм людина спроможні пізнати Бога?

Але ж чому тоді нас нічого не навчили мори і нищення ? І як тоді ув’язуються з цим похмурі слова світлого філософа Івана Ільїна: «безсовісне покоління, якщо воно прийде коли-небудь, занапастить життя людства і його культуру на землі» ?

Олександр Борщевський

Головний редактор журналу «Світ єдиноборств», лауреат золотої медалі «Незалежність» Київської організації Національної спілки журналістів України

Коментарі