Війни «за хату» - траншейна стадія
6 листопада під дверима і вікнами Окружного адміністративного суду м. Києва профспілки Полтавщини за солідарної підтримки колег з Федерації профспілок України, всеукраїнських галузевих профспілок і трудових колективів «Укрпрофоздоровниці» та «Укрпрофтуру» знову, вже вчетверте, провели інформаційну акцію-пікетування з вимогами припинити рейдерське захоплення майна профспілок прокуратурою.
Спершу, чому ми кваліфікуємо перебіг подій із судовими розбірками як «траншейну стадію»? Троп позичили у часів Першої світової війни, коли ворогуючі сторони – Антанта і Троїстий союз – обмежувалися сидінням в окопах без активних бойових операцій. І нинішнє профспілкове протистояння з прокуратурою наразі набуло вигляду очікування – хто кого пересидить.
Вояжі нахрапистих рейдерів-прокурорів до приміщення профспілок на Ляхова, 1 припинилися, обласна прокуратура принишкла, зрідка огризаючись посиланнями на формальні антиконституційні присуди янекового суду. Профспілки чекають на просвітлення в юридичних головах і визнання очевидних речей реальністю – колись, сподіваються повпреди інтересів найманої праці, навіть українська прокуратура стане на бік Феміди.
Акційні замальовки. Стрункенька і миловидна, у невеликих літах суддя Окружного суду майнула яскраво синім недешевим пальтечком поперед нашої протестної шеренги з викривальними плакатами – молодичка, певно, спішила пообідати перед судовим засіданням. Режим – свята справа. Стрій полтавських пікетників прошелестів: «Наша…» і шанобливо замовк, відводячи погляд від законниці-брюнетки і ховаючи за спини лайливі тексти, боялися чимось прогнівити пані суддю. Смішки з попової кішки, а від рішення оцієї окремо взятої юристки залежить принципове питання: де зимуватимуть полтавські захисники трудящих зиму 2018/2019 року. Пані суддя щось щебетала колезі, вдаючи, що дві сотні протестувальників ні її, ні столичний Окружний суд, ні Конституцію не обходять.
Мимо нашого пікету, гарно оформленого прапорами ФПУ та банерами зі справедливими оціночними текстами (див. світлину – авт.), суддівським двором важко гупало туди-сюди каре з персонажами «Зоряних війн». Екіпірування кремезних стражів не залишало надій на успіх ймовірному радикальному сценарію, коли б доведені до афекту спілчани з теренів формування етнонаціонального пупа України раптом здумали побити вікна в ошатному судовому особнячку. Здолати взвод, закутий у броню і шоломи, з активованими кийками-шокерами і вражаючими поножами із загартованого багатошарового пластику, беззбройному ненавченому натовпу практично неможливо. Тому варіанти насильницького примусу Феміди до Dura lex, sed lex навіть не розглядалися.
Зверхність служок невідомо якого рангу над провінціалами виявилася й у чемній, будемо справедливі, але сталево-наказовій пораді «не витоптувати газон». Як служиве дівчатко відрізняє вгарцьований численними нашими попередниками вузьку сіру смужку землі під парканом від асфальту, з'ясувати не вдалося – дівчатко наказало й запурхнуло всередину свого правничого бастіону, залишивши по собі танучі флюїди звабливої молодості і належності до вищих і недосяжних юридичних сфер.
Сторону полтавського рейдерства на судовому засіданні представляли дві, теж симпатичні землячки-прокурорші. Їхня демонстративна толерантність і приязні посмішки у відповідь на наші злі косяки ображених і приречених на страту через експропріацію нажитого засвідчили живучість надій на майбутнє порозуміння. От якби й керівник оцього гарненького посольства, пан обласний прокурор Дмитро Чібісов перейнявся клопотами вигнанців і став на бік елементарної людяності! Хто (Гройсман? Луценко?) стоїть на заваді відмови від виконання злочинного розпорядження, яким живі люди викидаються за двері власної хати?! Та такого совісного прокурора ми б рекомендували президентом!
Якусь мить наш пікет на Васильківській хайпово закляк від звістки з-під бань на Грушевського: «Луценко подав у відставку!». Надмірно довірливі наші колежанки відразу почали малювати веселкові перспективи у розв'язанні квартирного конфлікту Генпрокурора з профспілками, мовляв, «шо, Юро, совість прокинулася?!». Веселки розтанули, коли переглянули відео з Верховної Ради – Юрій Віталійович звично відпрацьовував на публіку образ такого собі українського Робін Гуда, до глибини душі враженого несправедливістю. Традиційний емоційний сплеск, вітрякова жестикуляція з акцентованою артикуляцією, добре поставлена щирість в очах і тексті – піар. Надії пікету на відставку генерального «безхатька» вмерли…
Суд завершив підготовче засідання та призначив розгляд справи по суті. Цьому передуватиме тяганина із визначення складу судової колегії та часу проведення її засідання, про що буде повідомлено учасників процесу в установленому порядку.
Ота нами загалом позитивно сприйнята пані суддя вирішила розширити коло учасників суперечки – буде створена якась колегіальна, за участю правників і громадськості, тимчасова структура для глибшого з'ясування обставин справи. Феміда вам у поміч, реформовані ви наші.
Сподіваємось, кадровий тендер затягнеться. А там, дивись, оберемо ідеального помазаника, і справа про профспілкове майно виявиться виїденого яйця не вартою. А зиму в окопах пересидимо.
Все гадаємо, що ото могло бути на аркуші перед білявою пані прокуроршою у центрі останньої світлини? Чи то пломеніє пацифістський маковий символ загального всепрощення, і тоді є надія, що прокурорська емпатія врятує профспілкове чиновництво Полтави. Якщо пані шаманить чимось кривавим, ми приречені – гриземося.
Вадим Демиденко
Світлини прес-центру ФПУ
