•  

В.М. Гладкий «ЖИДИ» (переклад з московської - скорочено)

4400
В.М. Гладкий «ЖИДИ» (переклад з московської - скорочено)

Арії. «Жиди погублять Росію»

Ф.М. ДОСТОЄВСЬКИЙ. У добрій, старій, царській Росії мені не раз говорили: «Як! Ви людина з вищою освітою і антисеміт!» Цей вигук дуже характерний. Наші інтелігенти зовсім щиро думали, що «жиди такі ж люди, як і всі». Вони вважали антисемітів відсталими і малокультурними, а юдофобство забобоном, не достойним розвинутої людини.

Я притримуюсь протилежного погляду: мені здається, що освічена людина не може не бути антисемітом. Але, щоб не бути голослівним, приведу зараз думки з даного питання деяких зі своїх однодумців.

ДІОДОР (1 ст. до н.е.). Жиди не змішуються з іншими народами, а дивляться на них як на ворогів.

ТАЦИТ (2 ст.). Вони нехтують все те, що нам святе і роблять те, що викликає у нас відразу.

АБД-аль-КАДИР (19 ст.). Жиди, що живуть по усьому світу і все-таки не втрачають зв’язки між собою, хитрі, небезпечні і ворожі іншим людям істоти.

МАРТІН ЛЮТЕР (16 ст.).Немає і не було під сонцем більш кровожерливого і мстивого народу, ніж жиди. Вони душать і знищують інше населення і на цій підставі вважають себе Богом обраним народом.

МАРІЯ ТЕРЕЗІЯ (18 ст.).Я не знаю гіршої чуми для держави, ніж жидівське плем’я.

ВОЛЬТЕР (18 ст.). Ця маленька нація не ховає своєї непримиренної ненависті до всіх інших народів. Її представники завжди жадібні до чужого добра, підлі при невдачі і нахабні при удачі.

ҐЕТЕ (19 ст.).Вони мають віру, що благословляє їх на обкрадання чужинців.

НАПОЛЕОН І (19 ст.).Весь жидівський талант зосереджений на лихварстві і здирництві. На жидів треба дивитися не як на секту, а як на націю. Це нація серед націй. Це гусениця, це сарана, що спустошує Францію. З Мойсеєвих часів усі жиди лихварі і гнобителі. Філософським навчанням жидівського характеру не зміниш, для них потрібні виняткові спеціальні закони. До жидів відносяться з відразою, але треба зізнатися, що вони дійсно огидні; їх також зневажають, але ж вони і гідні зневаги.

ШОПЕНГАВЕР (19 ст.). Батьківщина жидів – інші жиди.

ФРАНЦ ЛІСТ (19 ст.).Настане день, коли для всіх народів, серед яких живуть жиди, питання про їхнє поголовне вигнання стане питанням життя або смерті, здоров’я або хронічної хвороби, мирного життя або ж вічної соціальної лихоманки.

АЛЬБЕРТ ШЕФЕЛЬ (19 ст.). Вони (жиди) не змішуються з навколишнім населенням, а завзято працюють над руйнуванням і знищенням вірувань, звичаїв, побуту й економічного добробуту цього населення. Завдяки своїм винятковим даруванням, жиди часто домагаються тимчасової влади, але ті ж якості завжди повертають їхній успіх у поразку.

ДЮРИНГ (19 ст.). Ворожість, що відчувають жиди з незапам’ятних часів до всіх інших народів, носить інтернаціональний характер, а тому і вирішення жидівського питання є обов’язком всіх держав. Жиди загрожують не тому чи іншому народу окремо, а всьому людству!

ЛАГАРД (19 ст.).Це чужорідне тіло викликає в живих організмах інших націй хвороби, гниття і смерть. Жиди далекі європейським народам і як чужинці приносять із собою тільки розкладання. З трихінами і бацилами не ведуть переговорів і не перевиховують їх, а намагаються знищити як можна скоріше. Я б відняв у жидів перш за все те, чим вони сильні, а саме – гроші.

БІСМАРК (19 ст.).У жидів немає своєї батьківщини. Вони щось загальноєвропейське, космополітичне. Вони номади. Придавите одного жида і з усіх боків роздасться лемент.

Граф ОКУМА (20 в.).Цей кочовий народ не має своєї батьківщини й усюди, куди б він не заблукав, намагається знищити любов до батьківщини і здорові державні початки.

Подібними витримками можна списати сотні сторінок. Серед видатних людей в антисемітах недостачі немає. Мало того, можна сказати, що ті з них, яким доводилося зіштовхуватися з жидами або які просто цікавилися жидівським питанням, усі юдофоби.

Але не самі лише відомі люди – антисеміти, а й прості російські селяни. Я великий шанувальник мужицького розуму. Ніколи інтелігенту, що заплутався у своїх і чужих думках і поглядах, не виразити свою думку так ясно, просто, тверезо і практично, як те робить неосвічений рядовий мужик наш. Мені завжди пригадується фраза одного мого знайомого хуторянина, сказана під час обговорення жидівського питання: «Ні, паничу, жидів убивати треба! Це народ такий, з ним нічого не поробиш. Якщо ти їх не уб’єш – вони тебе в труну живим заженуть!»

А що таке являє собою зараз Росія як не країну, живою забиту в труну? І хто ж, як не жиди, загнали її в цю труну?

Дуже вже характерне це явище, що як простий народ, так і справжні освічені люди всі антисеміти. Перші коряться в цьому випадку безпомилковому, природному інстинкту самозбереження, другі приходять до того ж висновку шляхом наукового мислення. Посередині між природними і науковими юдофобами пролягає досить товстий шар юдофілів. Ці «посередні» люди не подужали глибини премудрості, а погано переварений науковий матеріал заглушив у них голос природи. Вони не бачать різниці між жидами і ґоями з різних причин. Але всім цим людям доводиться насильно заглушати в собі самим Творцем вкладений у них антисемітизм, і природа жорстоко мстить їм за це руками тих же жидів.

Зараз відбувається поголовне винищення російської інтелігенції, що об'їлася жидівським падлом, і недалеко той час, коли в Росії залишаться одні сірі мужики, яких врятує їхнє юдофобство.

Щоб зрозуміти божественність походження антисемітизму, ми повинні познайомитися з «Богом обраним народом», а для цього нам треба глибше вникнути в його релігію.

Як можна визначити усяку віру взагалі!

Тільки як несвідому потребу, вкладену природою в єство людини. Ця потреба представляє із себе страшну силу. «Віра рухає гори» і рухає вона їх зовсім незалежно від того, у що і як вірять люди, що ці гори пересувають. Вона абсолютно не піддається науковому дослідженню і стоїть значно вище людського розуму. Найвидатнішому мудрецю вона так само мало зрозуміла, як і рядовій людині. Роз’яснити» віру людям не дано, вони можуть тільки користатися нею, як певною силою, що вони і роблять з незапам’ятних часів.

Тисячі, десятки тисяч царств, племен, народів і культур створювалися, існували, руйнувалися і знищувалися за допомогою і при безпосередньому сприянні віри. Вона може приносити людині добро і зло і завдання людей зводиться до того, щоб знешкодити її і змусити служити своїм інтересам. Для цього безмежна силища віри втискується у вузькі рамки релігії, а ця остання віддається в розпорядження державної влади, що з її допомогою створює могутні царства і великі народи. Іноді віра виривається з кайданів релігії, що її стискує, і робить страшенні спустошення. Летять у безвість культури і держави, вирізуються, знищуються і вимирають племена, народи і цілі раси. Побешкетувавши таким чином, віра притихає і люди знову накидають їй на шию аркан релігії.

Ані народ без віри, ані держава без релігії існувати не можуть – такий закон природи. Усяке царство, що загубило релігію, приречене на загибель, народ же, зневірившись в одному, відразу ж починає вірити в щось інше.

Прищеплюючи людям ту чи іншу віру, можна керувати їхніми вчинками, регулювати і направляти їхню діяльність, підсилювати чи послабляти могутність держави, зменшувати чи збільшувати кількість їхнього населення, зовсім руйнувати людські суспільства і створювати нові.

Чим розумніші люди, тим більше значення надають вони вірі і тим більшим впливом користується в їхній державі релігія. Наймудрішим народом у цьому відношенні виявилися жиди. Вони зуміли змусити служити собі в однаковій мірі як творчі, так і руйнівні сили віри. Першими користаються вони в домашньому побуті за допомогою своєї догматично-національно-племінної релігії, іншими ж оперують у середовищі навколишніх їхній ґоїв (ґої, акуми – всі не жиди) використовуючи при цьому природжене «богошукання» неспокійних синів Ізраїлю.

Юдейська релігія, що ревниво оберігається жидами від здатних їй загрожувати небезпек, являє собою дуже цікаве світове явище. Її можна назвати єдино мудрою, єдино практичної і єдиною у своєму роді. Вона одна здогадалася скористатися у своїх цілях великим законом природи про спадковість.

Люди, що близько стоять до природи, добре знають страшну силу цієї спадковості, котра виявляється у всіх живих істотах, які живуть на нашій планеті. Вони знають, що найпаршивіший хорт запросто обскакує собаку іншої породи з видатними скакальними здібностями. Вони знають, що найгірший рисистий кінь завжди об’їде найжвавішого робочого коня, а у найневдалішого лягавого пса нюх буде все-таки кращий, аніж у будь-якої дворняги. Вони знають також, що селекцією насіння і підбором плідників можна досягти дивних наслідків. Пшеницю, наприклад, можна вивести будь-якого кольору, будь-якої форми і будь-якої якості. З кожним поколінням зміцнюється в ній саме та властивість, що нам потрібна. Те ж саме відбувається і з тваринами при відповідному підборі плідників. Можна вивести молочну чи м’ясну породу рогатої худоби. Прагнучи до того із покоління в покоління, можна забарвити ту чи іншу породу тварин у той чи інший колір, придати бикам тієї чи іншої форми роги, зменшити чи збільшити голову, подовжити чи вкоротити вовну. Природа на все погоджується й охоче допомагає тим, хто рахується з її законами.

Люди зроблені з того ж матеріалу, що і всі інші живі істоти і до них застосовуються ті ж закони спадковості, що і до тварин. У них так само при бажанні можна розвити спадково ту чи іншу якість, ту чи іншу здатність.

Таким розвитком визначених властивостей у визначеному ж племені і займається жидівська релігія. Для того, щоб читач ясніше побачив, якого сорту здатності зміцнює і підсилює вона у своїх адептах, я процитую кілька витримок із двох головних жидівських книг – Біблії і Талмуда.

У цих книгах уся сіль юдейської релігії. Обидві вони рівно святі для синів Ізраїлю, а взаємини між ними можна пояснити наступним порівнянням: Біблія – це жидівський Звід Законів, Талмуд же Сенатські до нього роз’яснення. При читанні Біблії треба пам’ятати, що той самий текст її жиди і християни трактують по-різному. Так, наприклад, «братами» і «ближніми» для жидів є тільки особи обрізані, юдейського віросповідання.

Так само і ЄГОВА-БОГ-ОТЕЦЬ, на думку жидів, розрізняє юдеїв і ґоїв, віддаючи перевагу першим. От що ГОВОРИТЬ ВІН ВУСТАМИ ПРОРОКІВ «ОБРАНОМУ НАРОДУ ІЗРАЇЛЬСЬКОМУ»:

- Я даю тобі і твоєму потомству ту країну, у якій ти живеш прибульцем, на вічні часи.

- Залишайся чужинцем у цій країні і я буду з тобою, благословляючи тебе, і твоєму потомству я віддам усі країни.

- Бережися укладати союзи з жителями тих країн, у які ти приходиш. Ти повинен перекидати їхні вівтарі, знищувати їхніх богів і проклинати їхніх святих.

- Жиди не повинні їсти падла, але годувати ним чужоземців можна.

- Ті народи, що не захочуть служити тобі, повинні загинути, а країни їхні хай будуть спустошені.

- Він (Єгова) віддасть їхніх королів у твою владу і ти повинний знищити навіть сам про них спогад.

- Не бійся народів цих країн, тому що вони віддані тобі на поживу.

- Ш Ти одержиш великі прекрасні міста, що ти не будував, і будинки, повні добра, не тобою накопиченого, виноградники і сади, не тобою посаджені, і ти будеш їсти досита.

- Єгова дасть тобі прибуток, як він обіцяв, і ти будеш давати в борг усім народам, брати ж у борг ні в кого не будеш.

ТАЛМУД висловлюється ще прозоріше:

- Одна жидівська душа приємніша Богу, аніж всі душі будь-якого нежидівського народу разом узяті.

- Світло створене для народу Ізраїльського – він його плід. Інші тільки шкарлупа.

- Ґої це ящики для сміття і гною. Їм дані душі такі ж, як скотам і звірам.

- Сини Ізраїлю називаються людьми, бо їхні душі виходять від Бога, ґоїв же, у яких душі від нечистого духу, треба називати свинями.

- Хоча у ґоїв таке ж тіло, як і у синів Ізраїлю, але усі вони тільки мавпи в порівнянні з ними.

- Бог дав (ґоям) людський вигляд для того, щоби ізраїльтяни не обслуговувалися одними лише тваринами.

- Юдей, що знайшов річ, загублену ґоєм, не зобов’язаний повертати її хазяїну.

- Дозволено обманювати і розоряти ґоїв, але сини Ізраїлю від цього страждати не повинні.

- Можна торгувати нечесно, як те робив Яків.

- Язичника не убивай, але і не рятуй від смерті. Якщо ти побачиш потопаючого ґоя, не допомагай йому вибратися з води навіть тоді, якщо він буде спокушати тебе винагородою.

- Хто проллє кров безбожника, той піднесе жертву Богу.

- Убитих ґоїв ховати не слід. Тіла їх треба викидати на гнойові купи, як те роблять з дохлими собаками.

- Якщо один жид допоможе іншому обібрати ґоя, то вони зобов’язані розділити прибуток.

- Обманювати ґоїв дозволено, але робити це треба чисто, щоб на синів Ізраїлю підозра не падала.

- А ось неприємна для нашого брата-антисеміта заповідь: Єретиків, що переслідують жидів і жидівську віру, треба убивати. У тих місцях, де влада вже знаходиться в жидів, треба це робити відкрито, де ще ні – хитрістю.

- Характерна для жидів їхня щорічна молитва-«відпущення» Коль-Індрі: ...хай будуть усі вони (клятви) розірваними, недійсними, необов’язковими, знятими і знищеними навіки. Хай не будуть наші обіцянки обітницями; від чого ми відреклися, хай не будуть відреченнями й у чому клянемося, хай не будуть клятвами.

Уже з цих декількох рядків, вихоплених з жидівських священних книг, можна без помилки зробити висновок, що юдейська релігія із загальнолюдської точки зору аморальна і злочинна. Чим більше буде вникати в неї зацікавлений ґой, тим більше буде він переконуватися в цьому, а про людей, що її сповідають, скаже: «Які мерзотники!»

Але для нас мало цікава думка ґоя про жидів, набагато важливіше знати думку жидів про ґоїв. Так гарний мисливець повинен не тільки вивчити вдачу і звичаї тварин, а й навчитися думати по-звіриному і тільки тоді полювання його буде мати здобич. Жиди про нас думки невисокої; вони нас теж визначають двома словами: «Які бовдури!»

Як жиди, так і ґої дивляться один на одного із суб’єктивної точки зору і по-своєму праві ті й інші. Але якщо глянути на питання об’єктивно, так, як на нього дивиться Бог-Отець-Вседержитель-Творець, то ми побачимо, що абсолютна правда, на жаль, не на нашій стороні, а на жидівській, що ми, ґої, дійсно бовдури, жиди ж зовсім не негідники, а лише недурні люди.

Звідкіля ми можемо пізнавати волю Божу!

Тільки з законів природи – інших джерел у нас немає. Творець посадив нас на вертушку, що мчить кудись із запаморочливою швидкістю, повертаючи увесь час у ту саму сторону. І сама вертушка і все, що живе на ній, підкоряються одним і тим самим непорушним, визначеним, точним і незмінним законам і будуть підкорятися їм доти, доки Всевишньому не заманеться покрутити її в іншу сторону.

Ми, люди, повністю безсилі перед силами природи: ані впливати на них, ані змінити їх ми не в змозі. Боротьба з ними буде боротьбою із самим Богом і в цій сутичці Всемогутньому не буде ані холодно, ані жарко, тим же, хто з ним бореться, прийдеться туго. Розумні люди намагаються учитися в природи, слідувати її велінням, жити так, щоб ні в чому не суперечити її законам і такими мудрецями є все ті ж жиди зі своєю юдейською релігією.

Наша мати-природа страшенна аристократка. Усе сильне, спритне, сміливе, розумне, хитре, усе те, що тим чи іншим виділяється з натовпу – любе їй. Всі ж слабкі, кволі, дурні, немічні – пасинки природи. Господь Бог любить людей кращих (по-грецьки «аристократів»), гірші ж (по-грецьки «демократи») противні йому. Майбутнє належить аристократам, видатним істотам, демократи ж завжди залишаться позаду.

Також немислима конкуренція між людськими суспільствами, побудованими на демократичних і аристократичних началах. Переможуть у «нерівній суперечці» завжди аристократи.

Нинішня перемога західноєвропейської «демократії» кращий тому доказ. Адже перемогли не демократи-ґої, а аристократи-жиди, і тому перемогли, що дуже вже демократичною виявилася аристократія ґоїв.

УСЕ ЦЕ ЧУДОВО РОЗУМІЮТЬ ЖИДИ, РЕЛІГІЯ ЯКИХ ПЕРЕСЛІДУЄ ТРИ ГОЛОВНІ ЦІЛІ:

1. Вести свій народ на суворо аристократичних началах, узгоджуючись із законами природи і ні на крок від них не відходячи.

2. Руйнувати в конкуруючих народів аристократичні основи, їхні релігії і державності.

3. Постачати ґоям протиприродні, демократичні вірування і учення, змушуючи їх таким чином «боротися з Богом».

Велика могутність віри, але не безмежна: закони природи сильніше за неї. Віра і природа, як кільце і лампа Аладина з «Тисячі й однієї ночі». Дух кільця могутній, але, коли він зіштовхується з духом лампи, – він безсилий.

У тих людських спільнотах, які побудовані на освячених релігією аристократичних началах, заснованих на законах природи, відбувається додавання двох великих сил – природи і віри – й обидві вони разом працюють на благо цих спільнот. У державах же, що сповідують демократичні релігії, відбувається вже не додавання, а віднімання сили віри, як більш слабкої, із сили більш могутньої, природи. Віра не відразу і неохоче визнає перевагу над собою природи. Зіштовхнута з нею, вона довго, завзято, жорстоко і безнадійно бореться й поступається їй тільки украй знесилена. Звичайно, уся ця боротьба відбувається за рахунок народу, що сповідує демократичну релігію, від якого, до кінця бою, часто залишається один спогад.

Подібну «боротьбу з Богом» людство спостерігало в християнському Римі і бачить тепер у соціалістичній Росії.

Але й упокорені демократичні релігії продовжують важким каменем висіти на шиї тих народів, що їх сповідують. Їхні адепти користаються не сумою сил природи і віри, а різницею.

Звідси видно, як важко нам, ґоям, наділеним демократичною християнською релігією, бороти з жидами, що сповідають релігію аристократичну.

Познайомимося ж з нею ближче, з цією аристократичною юдейською релігією.

Струнке, цільне, оригінальне і практичне це навчання. Жиди вірять у те, що нашу планету створив Єдиний Бог Єгова спеціально для них, для «обраного народу». Звідси випливає, що все існуюче на землі належить народу ізраїльському, а все живе повинно скорятися і служити йому. Жиди вважають людьми тільки жидів же. Цю обставину я підкреслюю три рази – вона дає нам ключ до розуміння не тільки жидівської релігії, але і всієї їх діяльності взагалі. Ми, ґої, для жидів не люди. Ми звірі, тварини, худоба – прошу читача запам’ятати це.

Жидівська релігія не збентежена тим, що не завжди і не скрізь її адепти є володарями ситуації. Вона учить свою паству, що раніш колись уже було на землі жидівське царство (рай), коли уся влада належала «обраному народу». Потім, як покарання за непослух його велінь, Єгова позбавив юдеїв їхнього панування і сказав, що він тільки тоді перемінить гнів на милість, коли жиди самі самотужки скорять собі всі інші народи. Коли Єгова побачить, що сини Ізраїлю в достатній мірі виконали його накази і що всіх ґоїв перетворили в жидівських рабів – тоді, у знак свого прощення, він надішле на землю Месію, свого сина, що остаточно відновить жидівське царство (рай) і цього разу вже назавжди.

Ось у декількох словах весь «цимес» жидівської релігії. Мету і зміст свого буття народ ізраїльський бачить в поверненні свого колишнього світового панування і всіма силами прагне до нього, не зважаючи ні на що. Прагнення це на технічній жидівській мові зветься «будівлею храму людського» чи ж «Соломонового».

Віра в майбутній храм людський має величезний вплив на все юдейське плем’я. Вона ставить за обов’язок жидам прагнути до поневолення і скорення ґоїв. Кожен син Ізраїлю повинен будувати храм, повинен прагнути до влади над ґоями, інакше він не вартий честі називатися жидом. Усе життя будь-якого юдея, від колиски і до могили, це суцільна боротьба за владу, безперестанне скорення ґоїв. Безупинно будує юдейське плем’я храм людський і тяжко приходиться акумам від цієї будівлі. Але сказав Єгова, щоб не бентежився обраний народ навіть своїми втратами при цьому будівництві, про ґоїв же нічого не сказав – адже вони худоба!

І будують жиди і будуть будувати доти, аж доки ні засяє шестикутна зірка Давида на золотих банях храму Соломонового чи аж поки не здохне останній жид, що живе на нашій грішній землі.

Нехай не подумає читач, що «храм Соломонів» це щось на кшталт християнського чи магометанського «раю». Аж ніяк. В юдейському храмі «для простого народу» тільки пришестя Месії, усі-ж інші положення, як ми побачимо нижче, засновані на законах природи і відрізняються здоровим глуздом і практичністю. Всесвітнє жидівське царство не утопія і не безглузді мріяння, а проект, щоправда, грандіозний і важкий для виконання, але ж широти розмаху й енергії жидам ніколи не бракувало.

Зазирнемо в сиву глибину століть і подивимося, чим вирізнялася первісна людина із середовища тварин, що її оточували. Як відокремилися наші прабатьки від своїх предків – лісових мавп? Адже ж не шляхетністю свого характеру! Не щирістю, не великодушністю, не любов’ю до ближнього, не всепрощенням, не смиренністю і не лагідністю, а властивостями прямо протилежними. Хитрість, підступництво, лукавість – ось ті якості, за допомогою яких з мавпи вийшов сучасний «вінець творіння» – людина.

Яким чином вдалося людині підкорити собі всіх інших тварин? Я впевнений, що у звірів, які оточували її, репутація печерного жителя була ще гіршою, ніж нинішня репутація жидів серед ґоїв. Не було такої підлості, яку б не робила первісна людина над простодушними звірами. Мистецтво користуватися їхніми слабкостями, недоліками, недалекоглядністю, жадібністю, тупістю і дурістю було доведено нею до досконалості. Поки слони билися з носорогами, а леви з тиграми, скромні люди рили, потихеньку гигикаючи, глибокі ями на звіриних тропах до водопою, утикували дно цих ям гострими кілками і застеляли їх зверху сучками і гілками. Падали в ці ями і слони, і носороги, наштрикались на гострі кілки, корчилися і здихали. А навколо них танцювали, святкуючи перемогу людського інтелекту над грубою фізичною силою, первісні людинки. З роду в рід передавалася наука обманювати, дирити і надувати звірів, розставляючи їм сільця і капкани. Думала людина, винаходила, комбінувала, хитрувала, лукавила і росли тканини її мозку, розпирали черепну коробку, збільшувалася верхня частина її голови за рахунок нижньої і здобувала вона все більше й більше «образ і подобу Божу», віддаляючись усе далі й далі від своїх предків – лісових мавп.

Таким чином, розвиваючи в собі всі «підлі» якості, відокремилася людина від своїх предків і назавжди стала володарем світу.

Як випала відсутня ланка між людиною і мавпою? В історії відомості про це не збереглися, але здогадатися неважко. Треба думати, що перші люди просто знищили цю перехідну ступінь від них до тварин і суворо заборонили членам свого суспільства заводити романи з мавпами.

Усе вищеописане, за тією ж вказівкою і в тих же способах, відтворюють і жиди, зводячи свій храм людський.

Юдейська релігія увесь час повторює адептам, що тільки вони люди, що боротися їм з ґоями потрібно не як з рівними, а як з істотами нижчими, як з тваринами. Не силою їх потрібно перемагати, а хитрістю, перевагою свого інтелекту. Треба робити так, щоб ґої самі знищували один одного, треба ставити їм капкани та пастки. Треба робити так, щоб за пролиту краплю жидівської крові текли б цілі ріки ґоївської. Адже юдейське плем’ям – богом обраний народ, ґої ж худоба, провести їх синам Ізраїлю легко й просто.

Повільно, поступово, непримітно для людського ока, розвиває в собі юдейське плем’я якості, що дали людині перемогу над звірами і здатні дати у фінальному результаті перемогу жидам над акумами.

Ми, ґої, зовсім не знаємо жидів і не маємо ані найменшого уявлення про їхнє вірування. Антисеміти лають їх за аморальність їхньої релігії і вчинків, люди віруючі за те, що вони «Христа розіпнули»; ліберали говорять, що вони «такі ж люди, як і всі» і ніхто не хоче вірити в те, що вони «Богом обраний народ».

А між тим заперечувати інтелектуальну перевагу жидів над ґоями не можна. Учені-антисеміти давно вже помітили цю обставину. На жаль, усі вони йдуть помилковим шляхом, пояснюючи успіхи жидів їх підлими й аморальними прийомами. Це невірно. Юдейська релігія прямо говорить, що відносно ґоїв у жида немає ніяких моральних зобов’язань. Жид не має можливості вчинити підло чи аморально стосовно акума, так само, як і ми не можемо ані згрішити, ані зробити карного злочину, убивши пацюка. Будь-який жид, винищивши прямо чи побічно тисячі ґоїв, буде почувати себе наче мисливець, який повернувся з вдалої облави, але той же жид, який убив хоча б одного юдея, навіть випадково, буде каятися в цьому гріху все життя і вважати себе злочинцем. Що би не виробляли сини Ізраїлю з акумами – совість їх буде завжди чистою, як сльоза. Будь-який бездоганно моральний жид може, не входячи в конфлікт зі своєю совістю, обманювати й обшахраювати язичників. Більш того, релігія зобов’язує його до цього.

Можна собі уявити, яким козирем в руках у жидів є таке їхнє відношення до ґоїв. Тоді як ці останні крадуть і грабують потихеньку, безсистемно, неорганізовано, на власний страх і ризик, увесь час відчуваючи підлість вчиненого, – жиди виробляють те ж саме, виконуючи завіти Єгови. Обкрадаючи, розоряючи і пригноблюючи ґоїв, жиди роблять справу, що так бажана Богу.

Знаменитий Талмуд є дванадцятитомною колективною працею учених рабинів, що жили протягом декількох тисячоліть. Він доповнюється і зараз мудрістю сучасних нам синів Ізраїлю. Ці книги навчають жидів, як найхитріше обійти акумів. Це свого роду «керівництво при полюванні на ґоїв». Кожна синагога – це академія, у якій викладають вищі способи того як шахраювати серед акумів, кожен рабин – це професор шахрайства.

Уявіть собі, читачу, що Вам треба обдурити пана X., але Ви не знаєте, як це зробити. Ну до кого Ви звернетеся за порадою? Жид же, якому треба зробити те ж саме, сміливо йде до свого рабина і говорить: «Рабі! Мені треба обдурити ґоя X., допоможи!». И рабин допомагає. Він риється у священних книгах, відшукуючи придатний випадок, якщо справа складна – радиться з іншими рабинами чи з видатними своєю мудрістю синами Ізраїлю і усі вони, займаючись цією справою, служать Богу. Якщо в жида зірветься яка-небудь його комбінація і він потрапить у лапи язичницького правосуддя, то весь всесвітній кагал грудьми стане на його захист і майже завжди йому вдасться виправдати «невинного».

Тисячі років сповідують жиди свою релігію, тисячі років навчаються вони мистецтву їзди верхи на своїх двоногих віслюках – ґоях, і не дивно, що вони так добре опанували вищу школу цієї їзди. Мудра жидівська релігія поставила собі скромну мету – розвинути спадково в народі своєї віри такі якості, за допомогою яких він міг би жартуючи обдурити й обшахраювати всяке інше плем’я. Вона блискуче досягла своєї мети. Зараз жидам так легко надути будь-яку націю ґоїв, як англійському скакуну обскакати водовозну шкапу.

Усі ми, ґої, бачимо і знаємо, що вади розвинуті у жидів в набагато більшому ступені, ніж у нас. Одного ми, ґої, не бачимо і не знаємо, що чесноти розвинуті в них у ще більшому ступені. Не знаємо ми, ґої, того, що кожний жид – це двуликий Янус. Ми завжди бачимо одне його обличчя, звернене до нас, акумів, і на ньому ми читаємо хитрість, підступність і багато інших мало привабливих рис характеру. Іншого ж жидівського обличчя нам бачити не дано – ним жиди дивляться тільки один на одного. Але якби ми його побачили, то прочитали б на ньому чітко виступаючу шляхетність, чесність, патріотизм, доброту, сімейність, релігійність, аристократизм, волю, розум, енергію і багато інших якостей, вже і з нашої, ґоївскої, точки зору, гідних поваги. Зрозуміли б ми тоді, що не підлістю своєю сильні жиди, а тим, що всі людські почуття, як погані, так і гарні, розвинуті в них у набагато більшому ступені, ніж у нас, і що, завдяки цьому, на будь-якій інтелектуальній ниві вони стоять поза конкуренцією з нами. Ясна стала б нам мудрість релігії жидівської, що зуміла все гарне в народі ізраїльському зберегти для внутрішнього вживання, а все погане – для зовнішнього.

Тисячі років підряд жиди вірили в те, що вони обраний народ і, під кінець, дійсно зробилися ним, тому що «віра рухає горами». Варто тільки глянути на ставлення жидів один до одного, до своєї релігії, до свого духовенства, старовини, законів, переказів і взагалі до усього жидівського, щоб відразу зрозуміти, як нескінченно вище нас, ґоїв, стоять вони не тільки в розумовому, але й у моральному відношенні.

Хто коли чув про убивство жида жидом, чи про те, як один юдей надурив іншого? Чи можлива така річ, аби жидівська юрба замордувала рабина чи ж убила обрізаного «буржуя»?

Повна відсутність злочинності, майже абсолютна чесність, добровільне підпорядкування законам і владі своєї батьківщини («батьківщина жидів – інші жиди»), чудове розуміння спільності своїх інтересів («усі за одного – один за всіх»), дивна згуртованість, разюча солідарність і погодженість дій, уміння підкоряти особисті інтереси загальним, беззаперечне підпорядкування своїм вождям, побожність і патріархальність – ось громадянські доблесті юдеїв.

З народів-ґоїв тільки найкультурніші і тільки в хвилини національної небезпеки і лише ненадовго здатні виявити ту згуртованість і витримку, що складають невід’ємну частину юдейського племені.

У свій час з Іспанії були вислані поголовно всі жиди. Ті, що охрестилися, залишилися і 200 років підряд вважалися католиками, але як тільки закон про недопущення жидів в Іспанію був відмінений – всі вони знову виявилися юдеями. Шість поколінь зовні були католиками і таємно сповідувати юдейську релігію! Хто б з нас, ґоїв, міг витримати подібне випробовування?

А їхня незрівнянна дисципліна – не залізна і не сталева, а жидівська, вище якої немає на світі! Адже кожен з п’ятнадцяти мільйонів розкинутих по усьому світі юдеїв добре знає, що всі жиди, які живуть зараз у Росії, люди приречені. І жоден з них, жодна паршива жидівська газетка, ім’я ж їм легіон, словом не обмовиться про те поголовне винищення жидів, що відбувається зараз у Совдепії. Тому що радянська влада – це їхня, жидівська, влада і кожен жид, від лорда Ротшильда до останнього бердичівського жебрака, з радістю віддасть своє життя за неї.

Ні, не підлістю сильна ця нація, а артистичним умінням використовувати у своїх цілях нашу, ґоївську, підлість і дурість. Жиди, як Цирцея: ті, з ким вони стикаються, миттєво перетворюються на тварин. Так, у Росії вони перетворили інтелігентів на віслюків, а простий народ – на диких свиней.

Високо над язичниками поставила юдеїв їхня релігія і не наздогнати нам їх ні в якім відношенні.

«Ближній тільки жид!», – сказала юдейська релігія і вивела породу людей, що не убивають, не обкрадають, не обманюють, а люблять свого ближнього «як самого себе».

«Ближні – усі, усі, усі!», – сказало християнство, «їх не можна убивати, треба любити, пробачати їм образи і підставляти для ударів свої щоки». Вислухали це розпорядження християни, а через 19 століть зійшлися, перебили 10 мільйонів чоловік, удвічі більше перекалічили і спочили від трудів своїх.

Ще оригінальніше повелися росіяни. Вже 10 століть як прийняли вони християнство, але той, хто бачив нашу революцію, може сміливо запитати: «Чому навчали цей народ 1000 років підряд – любові, упокоренню і всепрощенню чи ж мистецтву здирати шкіру з живих людей і без промаху ліпити їм кулі в потилиці?».

Пішла християнська релігія проти законів природи і втратили її послідовники кілька тисячоліть. Жиди ж за цей час далеко пішли вперед. Не боролася з Богом їхня релігія, не прагнула звернути усе світло у свою віру, а скромно з’єднала свою долю з долею маленького племені і пішли вони обоє у світовій історії під ручку, підтримуючи один одного і допомагаючи один одному. Жиди зрослися зі своєю релігією і їх не можна уявити без неї. Кожна риса їхнього характеру відповідає главі з якоїсь їхньої священної книги, кожна догма їхньої віри поклала відбиток на їхню моральність, кожне веління їхнього Божественного Закону має свою власну борозенку на мозкових півкулях будь-якого жида. Юдейська релігія змусила служити собі великий закон природи про спадковість і зараз може пишатися досягнутими нею результатами. Її послідовники, як мопси, усі на одне обличчя. Усі вони люди глибоко віруючі, усі нескінченно розвинутіші за оточуючих їх ґоїв і усі свято шанують і дотримуються її завітів і заповідей.

Жиди обожнюють свою релігію. Вони щиро вдячні їй за те, що вона допомогла їм обігнати ґоїв на шляху в невідоме майбутнє людського розвитку і за те, що вона... вкоротила їм руки. Так, як не дивно, а в жидів «руки короткі». Якщо поставити поруч жида, арійця, негра і горилу, то вийдуть сходи: у першого руки будуть найкоротші, в останнього ж найдовші. «Це не дивно, – скаже читач, – просто жиди не займаються фізичною працею, от і все». Звичайно, усе в природі просто, але ця простота не заважає горилі бути мавпою, а арійцю – людиною.

Зрозуміло, що ця зовнішня ознака переваги жидів над ґоями хоча й характерна, але все-таки дріб’язкова. Набагато важливіші ті внутрішні ознаки, завдяки яким жиди стоять поза конкуренцією з нами. Якщо поставити тих і інших в рівні умови, то моральне і матеріальне поневолення ґоїв жидами буде простим питанням часу.

Як олія у воді, плавають юдеї в чужому їм середовищі ґоїв, не ризикуючи потонути чи захлинутися.

Самі жиди дуже добре поінформовані про свою моральну перевагу над акумами. Вони жодної миті в цьому не сумніваються і прагнуть до того, аби навіки затвердити її, знищивши ланку, що з’єднує їх із худобою – ґоями. Цією єднальною ланкою, що підлягає знищенню, є ми, неосвічені інтелігенти.

Програма дії така: винищити всіх язичницьких вождів, що пасуть отари ґоїв («Бий буржуїв!»), і зайняти їхні місця. Тоді відразу розкриється непрохідна прірва між жидами, що працюють мізками (обраний народ), і ґоями, що працюють руками (трудовий народ). Прірва з кожним поколінням буде ставати усе ширшою й ширшою, а панування юдеїв зміцнюватиметься все більше й більше.

Не такий дурний цей план і ми бачимо, що в Росії він проводиться з невблаганною послідовністю. У цьому випадку жиди наслідують первісну людину в період її виділення із середовища навколишніх тварин.

ОТЖЕ, ІДЕЯ БУДІВЛІ ХРАМУ ЛЮДСЬКОГО ПОЛЯГАЄ В НАСТУПНОМУ:

1. Затримати хід нормального розумового розвитку ґоїв.

2. Форсувати цей розвиток серед синів Ізраїлю.

3. Користаючись своєю інтелектуальною перевагою, захопити світове панування.

4. Користаючись своєю владою, знищити всіх освічених ґоїв.

Програму цю жиди вже неодноразово проводили в життя, але очікуваних результатів одержати їм ще не вдалося. Завжди траплялося так, що молоде жидівське царство (рай) швидко перетворювалося на пекло, трудовий же народ (ґої) – на чортів, які і знищували своїх нових обрізаних вождів. Пояснюються жидівські невдачі просто: юдейське плем’я переживає зараз мисливський період своєї історії і прагне перейти до пастушачого. Подібний перехід до вищої культури навіть у невеликих народів сполучений з величезними труднощами і завжди викликає потрясіння їхнього організму. Зробити ж його у світовому масштабі, як того хочуть жиди, майже неможливо навіть для такого здібного племені, як юдейське. Крім того, жиди ідеальні мисливці на акумів, але як пастухи і скотарі вони до біса погані. У їхніх невмілих руках отари ґоїв швидко дичавіють і у фінальному результаті підіймають на роги своїх обрізаних пастирів.

...Жиди ідеальні мисливці на акумів, але як пастухи і скотарі вони до біса погані. У їхніх невмілих руках отари ґоїв швидко дичавіють і у фінальному результаті підіймають на роги своїх обрізаних пастирів.

Чи вдасться, зрештою, задумана жидами «пастораль» і чи

еретворяться колись ці люті німвроди в «аркадських пастушків», – покаже майбутнє, а поки що я опишу одну з багатьох їхніх спроб будівництва, що є видатною за своєю грандіозністю. Я говорю про руйнування жидами, за допомогою вчення Христоса, Римської імперії.

Усі культури, усі держави, усі народи й усі племена, знищені жидами за весь час їхнього довгого існування, винищувалися ними суворо і точно за одним і тим самим шаблоном. Уся суть його полягає в тім, що ніколи не варто змагатися із сильним супротивником, а всіма способами намагатися ослабити його, знешкодити, обеззброїти і тоді добивати вже безсилого. Якщо в нас є вираз «лежачого не б’ють», то в жидів є заповідь «бий тільки лежачого».

Є в природі одна комаха, яку називають жужелицею, – вона бореться зі своїми ворогами тим, що пускає їм в очі смердючу рідину, і, обеззброївши їх таким чином, робить з ними що захоче. Жиди чинять аналогічно. Їхній коронний прийом – це поширення серед ґоїв якогось вчення, якоїсь віри, яка б зв’язала руки людям чесним, діяльним і енергійним, розв’язала б їх усім шахраям, злодіям і злочинцям, підірвала б всі основи, на яких тримається лад даного суспільства, поставила б один клас населення проти іншого і зробила б нестерпним життя всіх цих класів разом узятих. Поширення подібних вчень досягається найпримітивнішими способами: послідовникам обіцяються всілякі нагороди і на землі, і на небі, і вгорі, і внизу, і в цьому житті, і в майбутньому. Крім того, майно багатих, широким жестом великодушної людини, віддається бідним, а оскеільки ці останні завжди чисельно переважають, то й успіх вчення буває забезпеченим.

Римська імперія, а з нею і уся висока греко-римська культура, були засновані на вірі людей в божественність походження імператора. Він повинен був бути сином Бога; це був гвинт, який тримав увесь державний механізм країни.

Досить було вийняти його, щоб розвалити всю цю грандіозну будівлю і римляни добре знали це. Свобода совісті була в них повна. Кожний мав право вірити у що завгодно при неодмінній умові визнання божественного походження імператора. І всі народи, скорені Римом, охоче йшли на це. Більше ста різних релігій сповідувалось на римській території, громадяни вірили буквально у що завгодно, але справі це не заважало. Жерці всіх цих численних релігій приносили завжди першу жертву на честь імператора і народ бачив це, вірив у те, що він син Бога, охоче корився йому і слухався своїх жерців.

Спокійно стояв гордий Рим і вільно жилося його громадянам. Не залишилося більше ніде гідних йому суперників. Перестали різати один одного дрібні народності і можна було проїхати всю Європу без жодної візи і без жодної митниці! Мир, законність і порядок панували скрізь. Варвари були відігнані далеко на північний схід і зовсім перестали загрожувати спокою імперії та її жителів.

Але нестерпний вигляд держави ґоїв, що благоденствує, для жидівського ока. Загибель Римської імперії стала заповітною мрією юдеїв. Їхній руйнівний інстинкт безпомилково підказав їм найвірніший шлях до цього. «Треба знищити в народі вплив жерців і віру в божественне походження імператора», – вирішили жиди і гаряче прийнялися за справу.

Для цієї мети вони скористалися придатним для такого випадку християнським вченням, у якому Ісус Христос з’явився нестерпним конкурентом римському імператорові. Мені доведеться сказати пару слів про це вчення.

На відміну від віри, що дається нам згори, всяке вчення про Бога, всяка релігія є справою рук людських. В ній, як у дзеркалі, відбивається розумовий розвиток народів, що її сповідують. Це термометр, який показує висоту культури даного народу. Що стосується християнства, то воно не є самостійним вченням. Його скоріше можна назвати побічною дитиною юдейської релігії. Воно розвилося у вигляді протесту проти цієї останньої в нижніх шарах жидівського суспільства. Його засновники, люди малокультурні, були не в силах придумати нову форми для свого вчення і взяли з жидівської релігії всю її зовнішність, спотворивши сутність. Вони вийняли незрозумілий їм гордий аристократичний дух її і замінили його демократично-плебейським.

Подібність і розходження між юдейською і християнською релігіями легко вловити в їхньому уявленні про Всевишнього. Як жиди так і християни вірять у те, що Бог єдиний, і, таким чином, здавалося б, що Єгова і Бог-Отець це дві різних назви однієї й тієї ж особи. Однак факти суперечать цьому припущенню.

Як Єгова так і Бог-Отець мають звичку виявляти свою волю і передавати людям накази за посередництвом довірених осіб, що посилаються ними на землю. Якщо судити про них зі слів цих посланців, то ми побачимо, що вони не тільки не тотожні, але що й подібність вловити між ними важко.

Єгова видається мені чоловіком ученим, позитивним, що обмірковує свої слова. Видно, що він одержав солідну освіту, знайомий з антропологією, історією культури і людського розвитку, політичною економією і юридичними науками. Також можна помітити, що він ґрунтовно простудіював багатотомний твір відомого вченого Чарльза Дарвіна.

Бог-Отець справляє на мене зовсім інше враження. Людина проста, добра, недалека, що називається «прямо від сохи», він усією душею прагне допомогти своїм послідовникам і для цього говорить їм гарні слова, зовсім не враховуючи тих дурних наслідків, до яких вони можуть призвести. Єгова знає капосну людську натуру, знає, що людці готові причепитися до кожної дрібниці, аби перерізати один одному горло, і рахується з цим. Його звернення до обраного народу складені ясно, точно, виразно і не дають ніякої можливості засумніватися в їхньому змісті.

Зовсім не так чинить Бог-Отець. Він мимрить вустами свого сина щось невиразне, туманне, розпливчасте, котре можна зрозуміти і так, і так. Він, як та бабуся, завжди ворожить надвоє. Розколами, релігійними війнами і спаленими єретиками так і віє від його слів.

Доля «обраного народу» не байдужа Єгові. Він увесь час намагається зміцнити серед синів Ізраїлю необхідні для продовження роду сімейні начала, а в нагороду за чесноти патріархів обіцяє розмножити їхнє потомство «як пісок морський». Бог-Отець відноситься до майбутнього віруючих у нього народів із крижаною байдужістю. Він радить одруженим кидати свої родини, неодруженим не женитися й усім взагалі рекомендує енергійно боротися з бажанням продовжувати свій рід. Виходить таке враження, начебто він хоче будь-що позбавити потомства своїх послідовників.

Єгова знає, що все людське розвивається в людях за допомогою праці, зусилля, наполегливості і роботи. Знає він, що як тільки людина перестає напружувати свою енергію і волю, негайно ж починає втрачати все, чим відрізняється від тварин, і тому всіляко намагається заохотити свій народ до напруження всіх його здібностей і до боротьби за своє майбутнє. Наказує Єгова жидам власними руками кувати своє щастя і без його допомоги домагатися влади над ґоями. Тільки тоді, коли вони доведуть свою перевагу над іншими народами, зніме він свою немилість з обраного народу. Міццю, енергією, прагненням уперед віє від цих завітів і розпоряджень Єгови, слухають їх жиди і з кожним поколінням наростає запас їхньої енергії.

Але не в пошані у Бога-Отця діяльне, трудове життя. У цьому відношенні він сильно нагадує ліберала з якогось глухого закутку Московії. Виразно негативне відношення до людей, які вирізняються своєю освітою, багатством, знатністю – тобто до всіх аристократів, повне ігнорування і зневага праці, вихваляння і схиляння перед покидьками людського суспільства (демократичний початок) – ось у чому виявляються ліберально-плебейські схильності Бога-Отця.

Єгова знає, що духовна сторона людини може розвиватися тільки тоді, коли вона нагромадить достатню кількість матеріальних цінностей для того, аби мати можливість не думати про хліб щоденний. Тому він навчає обраний народ тому, як треба здобувати і зберігати цей хліб.

Бог-Отець відрізняється в цьому відношенні дивним легкодумством. Він рекомендує своїм адептам брати приклад із птахів небесних, котрі «не сіяють, не жнуть і не збирають у житниці свої», а годуються Отцем Небесним. Треба зізнатися, що порада ця досить невдала. Якщо Небесний Отець і годує небесних птахів, то, як ми бачимо на прикладі Совдепії, земних людей він сильно недогодовує.

Єгова знає, що людина відрізняється від тварини своїм інтелектом і всіма способами намагається допомогти обраному народу як можна повніше розвинути свої розумові здібності. Він рекомендує синам Ізраїлю не покладатися на грубу фізичну силу, а пробивати собі дорогу розумом і розрахунком. Він радить їм, віддавши ґоям важку працю землероба, зайнятися більш прибутковою і такою, що потребує кмітливості, торгівлею. Він усіляко спонукує юдеїв до тренування їхніх мозкових апаратів.

«Блаженні убогі духом, тому що їх є царство небесне», – урочисто заявляє Бог-Отець. Можна сказати, добалакався! Іншими словами, це означає, що всі ідіоти і кретини обов’язково потраплять до раю. Заява ця є, безумовно, виявленням демократизму вищого порядку.

Уже за цими кількома порівняннями можна без помилки зробити висновок, що в розумовому відношенні Єгова стоїть нескінченно вище Бога-Отця. Складається навіть таке враження, що перший з них надурив другого, що Бог-Отець грає на руку Єгові. Насправді ж – тоді як цей останній озброїв свій обраний народ до зубів, Бог-Отець прагне перетворити своїх послідовників у якихось позбавлених всякого опору слимаків.

Вищезгадане відношення Бога-Отця до своєї пастви зробило християнство найнебезпечнішою антидержавною сектою, поширення якої жиди відразу ж припинили у своїй Юдеї крутими мірами. Але на цьому вони не заспокоїлися: покінчивши з отруйним вченням у себе вдома, почали прищеплювати його римлянам.

На чолі християнської пропаганди стали дванадцять апостолів, з яких одинадцять були чистопородними жидами. Помічниками їм були незліченні жиденята, розкинуті по всій неосяжній території Римської імперії.

Треба сказати, що і дев’ятнадцять століть тому назад Європа являла собою ту ж сумну картину, що і зараз: римська промисловість, торгівля і фінанси – все це знаходилося в жидівських лапах. У кожному маленькому містечку стирчало по кілька жидів, а великі міста кишіли обрізаними. І ось цими жидівським гетто, як кров жилами, розлилося християнство по всьому тілу Римської імперії.

Як і теперішні комуністи, перші християни складалися з жидів, злодіїв, убивць, державних злочинців, жебраків, волоцюг і взагалі людей, лінь, розбещеність і аморальність яких робили з них ворогів всякого організованого людського суспільства. Християнське вчення так само було до серця цим людям, як був до серця більшовизм гіршим елементам московського народу. Римські письменники інакше й не називали християн, як покидьками людського суспільства.

З таким військом відкрило юдейське плем’я воєнні дії проти Великої імперії і здолало її. Рим, могутній Рим, що переміг у відкритому бою усіх своїх суперників, виявився безсилим перед цим маленьким отруйним народцем.

...Мені завжди буває прикро читати історію поширення християнства в стародавньому світі. Вона, як двічі по два – чотири, доводить, що великі римляни були такими ж ґоями-бидлом безглуздими, якими тепер є мої сучасні християни.

Хто бачив бій биків, той знає, яке комічне враження справляє бик, що кидається не на матадора, а на червону ганчірку, якою цей останній його дражнить. Якщо людина вийде на арену без ганчірки, то бик, побачивши свого ворога, скоріш за все, заколе його, але достатньо маленького шматка матерії, аби обдурити тварину. Нам, людям, що стоять у розумовому відношенні набагато вище рогатої худоби, смішно бачити марні зусилля катованої тварини, але сам бик так і помре, не зрозумівши своєї помилки і не оцінивши комізму своєї поведінки.

Сильно сміялися римські жиди, спостерігаючи боротьбу патриціїв із християнами; тримаються за животи, надриваючись від реготу, сучасні нам юдеї, любуючись теперішньою боротьбою ґоїв з більшовиками.

Спокійно виїжджає пікадор на арену кориди верхи на шкапі. Кидається до нього бик і... гине шкапа, пікадор же пересідає на іншу. Тільки з тим ворогом бореться бик, якого він бачить; тільки з тими ворогами борються бідні ґої, що попадають у поле зору їхнього розумового кругозору.

Римляни бороли з християнами, що відкрито підривали основи їхньої державності. Сучасні нам християни борються з більшовиками, що теж відкрито руйнують лад їхнього суспільства. Ні ті, ні інші не додумалися до того, до чого додумався професор карного права Ломброзо, який говорив, що винуватий в убивстві не той дрюк, яким розбійник проламує череп купцю, що проїжджає, а сам розбійник.

Не зрозуміли у свій час римляни, не розуміють тепер наші сучасники того, що як колись християни, так і нині більшовики є лише сліпим знаряддям у руках світового карного злочинця-рецидивіста Юди. Загинув Великий Рим, гине Московія і стоїть на краю загибелі вся західна Європа через це нерозуміння.

Довго підточували жиди могутній організм Римської імперії. Кілька століть пішло в них на цю роботу. Поступово слабшало велике царство ґоїв і момент повного торжества жидо-християн майже збігся згодом з його загибеллю. Домоглися свого обрізані, але не на радість собі, а на горе: нічого не вийшло і цього разу з їхньої будівлі.

Жиди – плем’я-паразит. Вони не створюють нових цінностей, вони в кращому випадку розподіляють, у гіршому ж заважають іншим народам створювати їх. Багатий римський період ніс на своїх могутніх плечах цих паразитів, не помічаючи їхньої ваги, але паралельно з поширенням християнства йшло зубожіння населення Великої імперії. Молитися і бити доземні поклони з ранку до вечора, може й є душеспасительним, але ситим від цього не станеш. Перестали бути ситими і римляни. Так само мало служили зміцненню їхньої держави відмова християн платити податки, йти до війська і коритися владі. Зруйнували нерозумні послідовники модного вчення свою державу, впали в повну убогість та нікчемність, і відчули тоді усю вагу жидівського тягаря. Спала завіса з їхніх очей і побачили вони свого дійсного ворога, що розорив, змучив, перетворив у худобу і майже що знищив їх. Прокинувся в них примітивний, але безпомилковий інстинкт самозбереження і почали вони бити своїх мучителів.

Історія замовчує цю подію, але факти говорять самі за себе: із дванадцяти апостолів одинадцять були жиди – на час же Всесвітніх Соборів уже не залишилося жодного обрізаного християнського пастиря.

Римські історики зовсім не відрізняють християн від жидів, а вчення Христоса від юдейської віри. Про необрізаних християн вони говорять як про людей, які були спокушені жидами в одну з різновидів їхньої віри. Через кілька століть не тільки в рядах християн не було жодного юдея, але і у всій Європі їх майже не залишилося.

Збулося за писанням: «Хто підняв меча, той від меча і загине». Жиди, які поширили християнство, ним же були і винищені. Здичавіле населення Римської імперії, яке знищило свою культуру і свою інтелігенцію, заразило цих останніх своїм антисемітизмом і дружніми спільними зусиллями вони винищили жидівське плем’я.

Це була величезна перемога ґоїв над обраним народом. Не лише більша половина його представників була просто перебита, але, що набагато важливіше, ті що залишилися живими і їхні нащадки на сотні років уперед втратили можливість шкодити акумам.

Це приборкання жидів ясно показує, як нескінченно низько стоїть наш розум у порівнянні з підсвідомою мудрістю, яка закладена в нас природою.

Жиди сильніші тим, що вони ставляться до нас, ґоїв, як до худоби. Тією же монетою, копійка до копійки, відповіли їм несвідомі мудреці початку середніх віків. Жидів перестали вважати людьми, на них стали дивитися як на нечистих тварин, як на прокажених, і це мудре рішення жидівського питання дало можливість людству спокійно проіснувати аж до останнього часу.

Пройшло багато віків, розжиріли ґої, забули як їх провчили жиди на початку нашої ери, і стали бунтувати проти свого духівництва. Мало їм стало віри, захотілося попатякати про релігії і витягли вони на світ Божий книгу Євангеліє. Виповзли тоді з неї демократичні змії і розповзлися по всьому світу.

Знову стало християнство на службу до жидів, знову виплило на світ Божий «немає ні елліна, ані юдея», але ще багато століть не могло нічого поробити ця релігійна рівноправність з «млявістю» ґоїв. Тільки з початком минулого сторіччя починають нерозумні ґої скасовувати обмежувальні жидівські закони. Усього кілька десятків років як жиди одержали рівноправність, менше ста років пройшло з тих пір, як на них стали дивитися як на людей, і вже увесь християнський світ, уся наша культура стоять на краю загибелі, а найбільша держава ґоїв – моя батьківщинa – зруйнована ними.

З разючою легкістю знищують жиди моральні і матеріальні цінності, які накопичені були невсипущою працею десятками поколінь ґоїв. Прикро, боляче дивитися на цю роботу обраного народу, соромно за акумів і нічого не зробиш адже вони «худоба безглузда». Як нескінченно примітивні ті демократичні пастки, що розставляються для ґоїв, і все-таки вони завжди наповнені ними.

Короткозорі люди не бачать разючої подібності між християнством і соціалізмом. «Дозвольте, – говорять вони, – як можна порівнювати! Там все небесне – тут все земне, там дух – а тутечки матерія, там прагнення піднестися до неба – тут грубий матеріалізм!» Все це так, але справа то в тім, що при застосуванні цих вчень на практиці результати виходять зовсім однакові. Не важливо, чим жиди нас заманюють – калачами на тім світі чи сайками на цім – важливо лише те, що, повіривши жидам, ми ані небесних калачів, ані земних сайок не побачимо, а на додачу, втратимо і той шматок чорного хліба, який вже маємо. Будьте певні, що в християнстві жиди змішали земне з небесним саме в тій пропорції, яка була потрібна для руйнування Римської імперії. Якщо зараз, через дев’ятнадцять століть, «народ-шахрай пішов», то жидам через це довелося збільшити в соціалізмі дозу земного за рахунок небесного, але й він є такою ж, ні на чому не ґрунтованою, вірою в краще майбутнє як і християнство. Уся різниця між ними обумовлюється розходженням греко-римської і сучасної нам культури, основа ж у них одна – демократизм. Рівняння на слабшого, ставка на гіршого – ось у чому полягає корінна схожість цих вчень і ним вони скуті, як каторжники ланцюгом. Принципи соціалізму, як і основи християнства, не можуть не перетворити чесних і прямодушних своїх послідовників у тварин, як те було в стародавньому Римі, як те зараз відбувається в Московії. Підкорюючись Єгові, котрий вимагає цього збидлення ґоїв, жиди завжди завзято, наполегливо і під різними видами поширюють серед них хамське начало, зберігаючи шляхетне для себе. Ризикуючи бути одноманітним, я поясню різницю між цими аристо– і демо-кратичними початками на прикладі Сполучених Штатів і Московії.

Прийнято вважати, що всі республіки керуються демократичними урядами, а монархії-аристократами.

Це невірно. Ми знаємо, що протягом кількох сотень років до Північної Америки їхали люди енергійні, талановиті, чимось видатні, словом, усі ті, кому було затісно в бабці-Європі. Вони заснували там республіку і, по простоті душі своєї, назвали її «демократичною». Але республіка ця стоїть на чистої води аристократичних засадах. Янкі схиляються перед сильними, могутніми, розумними, енергійними, словом, перед «кращими». Вони є дійсними аристократами не за зовнішністю, а за природою своєю, за внутрішнім змістом. І нічого страшного, що їм доводиться обходитися без гербів і корон, але зате їм не треба ховати убогого демократизму в тіні свого родовідного дерева.

Візьмімо тепер «шляхетне дворянство Московії». Сто років підряд воно стояло на колінах перед хамом в образі московського мужика-общинника і било йому земні уклони, поки цей останній не трахнув, не витримавши, дрюком по його «шляхетному», але без мізків, черепу. Аристократизму у нашої правлячої еліти зовсім не було: вона складалася з титулованих демократів. Як зовнішня, так і внутрішня політика монархічної Московії була суцільним пісноспівом «униженым и оскорбленным». «Менший брат», «демократ», «гірший», «худа людина» – завжди стояв на першому місці в цій державі, побудованій нібито на аристократичних засадах.

Всім вищесказаним пояснюється скажений успіх жидів і їхніх вчень у середовищі московської інтелігенції і ті ж причини обумовлюють повний неуспіх соціалізму серед аристократів-американців.

Ми, московити, звикли порівнювати нашу революцію з Французькою, кінця позаминулого сторіччя, і ця звичка дуже заважає нам орієнтуватися в хаосі, що відбувається зараз на нашій батьківщині.

Треба твердо пам’ятати, що головна відмінність цих двох «великих» революцій полягає в тім, що у Французькій жиди не приймали безпосередньої участі. Півтора сторіччя тому вони не наважувалися відкрито виступати на політичній ниві. Ще не вивітрилася в ґоях рятівна до них відраза, що вкорінилася після зруйнування Риму. Революція 1789 року зроблена була ними через підставних осіб – масонів, так званих «штучних жидів». Ці особи є блискучими представниками тієї породи людиноподібних мавп, про які говорить Талмуд, і вони саме й змайстрували Французьку революцію. Завдяки неповоротким ґоям, багато чого ця революція не досягла, але своє головне призначення виконала – вона дала жидам юридичну і фактичну рівноправність. Поступово, неквапно, «великі» гасла «воля, рівність і братерство» зробили свою справу і до XX століття жиди отримали скрізь свободу дій.

Московську революцію і ту всесвітню, котру зараз готують юдеї, можна й необхідно порівнювати з часом падіння Римської імперії. Там і тут жалюгідні слова щодо «принижених і ображених»; там і тут захоплення влади жидами і жидовствуючими; там і тут повне невміння загарбників упоратися з отриманою спадщиною; там і тут руйнування, зубожіння, здичавіння і вимирання населення; там і тут скажене наростання антисемітизму; там і тут, у кінцевому результаті, поголовне винищення жидів.

Воно вже йде, це винищення. Ще перегорнеться одна сторінка в історії московської революції і жидів у Московії не стане. І не тільки буде знищена їх наявність, а на сотні років уперед присутність жида на московській території стане немислимим...

ГРАЦ, 1921 г. 

Коментарі