Володимир Рюрикович путін як імаго Блідої Молі
До гарної ідеї, яка здійняла десятки громад до статусу взірцевих, у нас претензій немає. Поміркований демократичний лібералізм імпонує нам як прийнятний національний орієнтир у пошуках власного шляху з вікової сервільної пастки. Викликають спротив деякі персоналії – носії ідеї.
Кращі ліберальні мужі РФ тусуються на «Дожде», «Эхе Москвы», «Гранях», «Каспаров.ру» тощо. Ці сайти можуть бути безбоязно рекомендовані для перегляду українцеві, з більшістю викладених на сайтах думок можна погоджуватися. Принаймні, тексти сприймаються без брому, якщо не переглядати продуктів «розсіяної свідомості» втікачів з Канатчикової дачі – блогера Горного, «політолога» Маркова, «няшнаші» Поклонської та іже з ними.
Менше з тим, саме на цих ресурсах з найбільшою об'єктивністю тестується українське питання у його постановці в російських головах. Адже з путінським електоратом дискутувати навіть на предмет прийменникового супроводу України («в» чи «на») все одно, що обговорювати достоїнства токати і фуги ре мінор BWV 565 Йоганна Себастьяна Баха з глухо-німими слухачами.
У мережі днями спалахнула така собі передрачка. Пильні дозорці від «Дождя» на одному з банерів в парку «Росія – моя історія» на ВДНГ у Москві виявили заклеєними дати, пов'язаними з атомною субмариною «Курськ», «Норд-Остом» на Дубровці, терактом у Беслані і російсько-грузинською війною. У чатах відразу здійнявся галас – прихильні до сякого-такого історизму совісні громадяни звинуватили запутінців у спробі прикрасити історію і вивести вождя з-під сумнівів у його богообраності.
Прес-служба історичних парків «Росія – моя історія» змушена була спростовувати звинувачення. Виявляється, про теракт на Дубровці йдеться на трьох електронних носіях, про трагічні події у Беслані 1 вересня 2004 року повідомляють аж шість стендів, події в Грузії у 2008 році висвітлені на двох. «Історичне чиновництво з-під Кремля» з гордістю інформує про наявність відомостей не лише в столичній експозиції, а й ще у 18 історичних парках в інших російських містах. До маніпуляцій з лакунами адміністрація, звісно, не причетна, натякають, що невигідні Молі події сам ліберал з «Дождя» і заклеїв.
Жоден з 27 тисяч переглядачів посту укупі зі світочами лібералізму не звернув уваги на назву стенду з переліком епохальних, в основному путінських, звершень. Похваляючись власними пильними діоптріями, читаємо: «История России от Рюрика до Путина. Хронология выдающихся событий двенадцати веков российской истории».
Себто, об'єктивність залишків ліберальної опозиції в Росії обмежена червоними прапорцями до такої межі, що виморожений імперством погляд російського громадянина вже просто не помічає ідіотизму! Яка Росія від Рюрика?! Які дванадцять віків російської історії?!!
Так, вибивати полову з голови рязанського бражника доведеться наступним поколінням просвітителів. Не факт, що будуть успіхи. А ось до освіченої російської інтелігенції є запитання. Коментів відвертого глупства від панів Сванідзе, Шендеровича, Ілларіонова, панянок Латиніної і Альбац ми не дочекалися. По всьому, опозиційне російське око так призвичаїлося до розливанної брехні та несусвітніх фейків, що сприймає переписану до догоду самодержцю історію новітнім прочитанням Іпатіївського літопису. Чи бракує сміливості прогнівити Міль Рюриківну?
У загнобленої великодержавним вірусом тамтешньої ліберальної опозиції немає потуги навіть на сором'язливо-бентежний сумнів… Хіба не в московській грамоті 1517 року вперше засвідчена назва Россия стосовно тієї держави? Лікнеп: 2019 мінус 1517 рівне 502. Це п'ять «законних» віків, достатній для поваги шлях. Є на ньому віхи, якими можна гордитися. Більше, щоправда, того, чого нормальним людям згадувати не хочеться. Та то таке. І ми – не без гріха.
Тепер спробуємо пояснити винесену до заголовка асоціацію з імаго. Ні, не приший-пристьобай, хоч, признаємося, вона й для нас була несподіваною. Дивіться, останніми роками путін брѐхні справляв, як шовком шив: у Криму «ихтамнебыло», лугандонські шахтарі панцерники і «буки» прикупили у місцевому воєнторзі, Петров-Мішкін з Бошировим-Чепігою – «прості цивільні без чогось особливого і кримінального», «Боїнг» рейсу MH17 збила «ракета української армії, і літак, і так далі». Агресивна свідомість хворого «боунапартія» безупинно городила фантасмагорії з уявної, існуючої лише всередині кремлівських мурів нереальності. Перед нами і світом вихилясував гібрид зінського щеняти з пакистанським мастіффом.
І раптом… 20 грудня минулого року перед відфільтрованим пулом російських медійників горбилося ніби аж беззубе, банально сумовите створіння, ностальгуюче за минулими часами, в яких залишилися і СРСР, і Кабаєва, і стерхи з амфорами… За три з половиною години прес-конференції монарша подоба спромоглася вишкіритися лише на український православний томос та пошпиняти Порошенка за «провокацію» під Керченським мостом.
Імхо, вилита міль у фазі імаго.
А щодо ІХ століття, куди відсилають наївних споживачів «історичної правди» стенди паркових проектів… Ми б рекомендували довіряти літописам – на рюрикових, аскольдових і дірових землях нинішньої України рассєян і близько «ихтамнебыло».
Вадим Демиденко
