•  

Як воно вам – на Рубіконі?

440

Кожен з нас, залишаючись наодинці із самим собою, стає егоцентристом. Коли ж, як не стоячи перед дзеркалом, і не помилуватися своєю ще не всіма поміченою мудрістю, похвалитися неіснуючими, а якими ж бажаними чеснотами, запевнити позірну громаду, що такого шляхетного громадянина світ ще не бачив, дати волю надіям, очікуванням, страхам… Нівроку достойник стоїть навпроти! Ще один претендент на Голгофу.

Беріть, краяни, табуретки, всідайтеся перед люстрами. Є час, наша Голгофа – через три дні. Кличемо відвести душу, громадою позбиткуватися над оцією виборною осоругою, бо чогось ліпшого людство ще не викохало. Так-так, і ми про демократію, «продажну дівку буржуазії», чиїх нав'язливих послуг нам не уникнути і цього разу.

Вас теж дістає чомусь визнана взірцево справедливою дурня, коли захланний п'янделига поверхом вище має за нас, усіх із себе рафінованих інтелігентів, призначити головнокомандувача воюючій країні?

І вас у холодний піт кидає сусідчине поверхом нижче: «Ото тільки й пожили при Януковичі»?

Вам теж хотілося калькулятором розвалити голову завжди, принаймні до січня поточного року, тверезому і розумному колезі на його біблійне: «І блазень горщик виліпить»?

Ні? Тоді вам не сюди. Набирайте три ікси, там легше (застереження: 18+).

За усієї відданості демократії, альтернативи якій, подейкують, у людства поки що немає, лякають її численні породження. Убезпечуватися «від дурнів» невдовзі таки доведеться – надто почастішали «прольоти над гніздом зозулі». Хіба не демократія виносить до державного керма «воділ» на кшталт Мадуро? Хіба не вона делегує можливість вже відпрацьованим (без образ, однолітки!) поколінням тримати за поли онуків? Хтось не помічає очевидних згубних наслідків загального виборчого права навіть для устабільнених, мало не взірцевих у щасті громад?

Атож, услід за новаторами, котрих загал до часу вважає девіантними, закидаємо тест щодо підтримки хоч би елементарного цензування електоральної маси.

Декілька вірогідних маркерів навскидку, включаючи епатажні: вік (у 18 років олія у мізках ще нерафінована, після 70 – там вже суцільна гуща); освіта (обов'язковість середньої жодним чином не свідчить про невживання власником атестату терміну «біном Ньютона» у якості базарної лайки); обов'язковість хоч би декількох менеджерських записів у трудовій книжці (посада завідувача циркової трупи до переліку не входить); щонайменше дві завірені нотаріусом декларації як перепустки до виборчої скриньки – від податкової і психоневрології. У противному разі на нас чекають «жовті жилети», хіба що з блакитною оторочкою, і прольоти зозуль над нашим гніздом зграями.

Висміялися – погорюємо. Спершу з того, що демократія до виборів-2019 подовжила бюлетень до вісімдесяти сантиметрів. Аматори нумерології навіть порахували, що 30 мільйонів надрукованих бюлетенів з прізвищем майбутнього президента з-поміж 39 інших, якщо простелити їх дотично один до одного, тричі з'єднають будинок ЦВК на Лесі Українки,1 з канадським Монреалем. Гаразд, це смішно, хоч і не настільки, як зі слоганів КоЗел'а. Тепер спробуйте скласти сертифікат народного волевиявлення у стовпчик. Тільки уявити – його висота сягне 3 кілометрів! Що у півтора рази вище за нашу Говерлу і лише утричі нижче за їхній Еверест. Люксембург можна накрити нашими бюлетенями вісімнадцять з половиною разів! А якби поставити 39 гетьманів і гетьманш одного/одну на одного? Або заміряти їх загальну товщину у поясі?

На жаль, і це не найсмішніше у наших бюлетенях. Чи ми можемо гарантувати, що пошук холериком свого обранця десь між тридцятим і тридцять п'ятим сантиметром не закінчиться нервовим кризом? І фразою: «Та будьте ви усі неладні!»?

Горюємо далі. Завдяки експерименту Коломойського з блазнем на канаті тепер ми точно знаємо чисельність популяції абсолютно, до дистиляційного рівня безвідповідального електорату навколо себе. Хоч це знання ніяким чином не гріє опечалену душу. Знаєте, то у Ігоря Валерійовича вирвались із середини якісь чи не садистські нахили: щоб отак жорстоко принизити талановитого шоумена, випхнувши його ню на виборний белебень! Тут ню – у політичному сенсі, перед Мельпоменою і фанатами ЗеК і так бігав без трусів. Невже в ізраїльському далеко ляльководу з його статками не можна було винайняти грамотних писарчуків та зварганити якусь пристойну українську прогу на кшталт комп'ютерної заморочки «Цивілізації»? Це ж саме на тих теренах розбитні ранньохристиянські піарщики колись не що небудь, а Біблію склепали. А тут кандидат, ніяково відводячи погляд, клянчить у народу ідеї до своєї «програми»! Третій клас, початкова школа: домашнє завдання «Ким я стану, коли виросту?». Голобородьком, чим же іще?

Поґуґліть, панове, нещодавню зустріч ЗеК'а з представниками ділових кіл. Радимо запастися блістером чогось дуже заспокійливого, на бром Винниченка надій мало. Нам, зокрема, в'їхати у потік свідомості Володимира Олександровича не вдалося. Зрідка майбутній Голобородько так забалакувався, що у ділових кіл очі на лоба вилазили.

Отут повинен був бути авторський абзац. Але надибали пост Сергія Климовського «Демократія, котики і Володимир Зеленський» (https://www.obozrevatel.com/ukr/politics/sergej-klimovskij-demokratiya-kotiki-i-vladimir-zelenskij.htm)і пересвідчилися, що у однодумця наші зауваги викладені просто бездоганно, міняємо свої на оці: «Зеленський дійсно прикольний міляга. Прикольніший за Льоню-космоса однозначно. Розумніший за одеського Дарта Вейдера і усіх його клонів. Відео концертів із Зеленським можна постити як котиків. Але Україні, на відміну від США і Канади, ще ранувато котиків не лише президентами, але навіть мерами обирати. Вибирати президентом похмурого блазня з-поміж декількох його двійників – це доля росіян. Якщо в Україні на п'ятому році війни і революційних реформ у президенти може пройти Вова Зеленський, це значить лише одне – її народ не перемогти, оскільки він володіє почуттям гумору. Головне, щоб обидва Вови потім не змовилися між собою про поділ України на двох зі шматочком Віті Орбану по приколу» ©.

Насамкінець оруеллівське: «Вони народжуються, виростають у смітті, у двадцять женяться, у тридцять – вже немолоді, у шістдесят зазвичай помирають… Управляти ними нескладно. Вважається небажаним, щоб проли виявляли велику зацікавленість до політики. Від них вимагається лише примітивний патріотизм…» (Дж. Оруелл, 1984).

Переможемо?

Почулося, чи й направду Україною котиться стукіт по дереву?

Вадим Демиденко

Коментарі