•  

Забуті імена Полтавщини. Олександр Волкенштейн

1760
Забуті імена Полтавщини. Олександр Волкенштейн

Полтавщина дала світові та зростила на своєму грунті багато видатних постатей, знаних як в Україні, так і далеко за її межами. Про багатьох з них люди пам’ятають роками та навіть століттями, а деякі, на жаль, разом з людською пам’яттю відходять у незаслужене забуття. Якби сто років тому поцікавились, хто є найбільш відомими в Полтаві людьми, то полтавці обов’язково назвали б ім’я лікаря Олександра Олександровича Волкенштейна.

Він народився в Петербурзі в 1852 році. У шістнадцятирічному віці Олександр Волкенштейн твердо вирішив стати лікарем, що стало справжнім скандалом у благородному сімействі, де всі чоловіки традиційно ставали військовими. Рідні намагались відмовити юнака, але марно. Взимку 1868 року Олександр назавжди виїжджає з дому, розриває стосунки з сімєю, відмовляється від права на спадок та у 1869 році стає студентом медичного факультету Київського університету.

В 1876 році Олександр Олександрович стає лікарем та отримує призначення на роботу земським лікарем в містечко Гоголеве Остерського повіту Чернігівської губернії. У 1888 році лікар Волкенштейн став ординатором, а згодом - завідуючим відділення Полтавської лікарні. Неодноразово обирався головою Полтавського медичного товариства.

В 1892—1893 роках на Полтавщині був небувалої сили холерний бунт. Олександр Олександрович добровільно взяв на себе керівництво медичним відділом по боротьбі з холерою. Населення сіл охоплене панікою, озлоблене недовірою до влади та лікарів, яких вважали розповсюджувачами хвороби. Основне вогнище холери було в Роменському повіті, саме туди й направився лікар Волкенштейн. Три доби медичний загін не міг почати роботу, будинок, де мешкали медики, оточив збуджений натовп, люди намагалися вигнати працівників загону, погрожували розправою. До будинку підійшла група жінок з дітьми, почався шум, крики… І тоді до натовпу вийшов Олександр Олександрович, рідною для людей українською мовою він пояснив для чого приїхав загін. Спочатку його ніхто не хотів слухати, але його доброзичливість, заспокійливий тон мови спонукали натовп замовкнути, а потім і вислухати. Лише після цього лікарі і фельдшери почали медичний огляд та надання допомоги хворим. Більше двох місяців працював загін у вогнищі епідемії, багатьох вдалося врятувати. За цей час медики завоювали любов і визнання місцевого населення, тож коли загін повертався до Полтави, його проводжало всі мешканці ближніх сіл. Ця подія поставила лікаря Волкенштейна в перші ряди полтавських медиків.

Олександр Олександрович спочатку винаймав, а пізніше купив невеликий будинок по вулиці Новополтавській (тепер – Шевченка), №13 в Полтаві. В меншій, лівій половині будинку він відкрив кабінет приватного лікаря. Будинок О. О. Волкенштейна свого часу був центром культурного життя Полтави. Його відвідували Іван Бунін, Григорій Мясоєдов, Володимир Короленко – представники творчої еліти, з якими приятелював Олександр Олександрович. Підтримував зв’язок з Л.М. Толстим, пізніше зблизився з письменником та став його послідовником.

Олександр Олександрович приймав пацієнтів у своєму будинку та виїжджав до кожного, хто звертався за медичною допомогою, надавав не лише необхідну медичну допомогу хворим, а й роздавав ліки, їжу і гроші бідним та голодуючим. Нерідко власним коштом оплачував лікування хворих у столичних лікувальних закладах.

О.О. Волкенштейн із синами та онукою

Ось як Олександра Олександровича описує Вікторія Крамова у своїй книзі «Щаслива каторжанка»: «Це був чоловік середнього зросту, трохи повнуватий, але живий і рухливий. У нього були великі, мякі та завжди теплі руки… Волосся каштанового кольору, густе, хвилясте, очі темно-карі. Він досконало володів французькою, німецькою, грецькою та латиною. Був добре начитаний, широко освічений. Єдина слабкість, яку він собі дозволяв – гарні гаванські сигари».

Цікавий епізод з роботи О.О. Волкенштейна: під час нічного чергування медсестра побачила, що хлопчик, хворий на дифтерит, задихається, дитина на очах почала синіти. Медсестра терміново погукала чергового лікаря, Олександр Олександрович швидкими кроками пішов до хворого, нагнувся над хлопчиком, взяв в рот трубочку і відсмоктав гній. Коли побачив, що все в порядку і хлопчик знову дихає, він прополоскав рот і з посмішкою сказав медсестрі: «Але ви цього, будь ласка, не робіть ніколи», - і вийшов з палати.

Волкенштейн Олександр Олександрович був прибічником вегетаріанства. Ідеї виникнення в Полтаві вегетаріанського товариства, на відміну від інших міст, передувало відкриття їдальні невеликою групою осіб, які практикували вегетаріанство. 5 лютого 1912 року така їдальня була відкрита у підвальному приміщенні будинку на розі вулиць Стрітенської та Дворянської (Пилипа Орлика). З початку діяльності закладу виявилось, що ідеї вегетаріанства у Полтаві досить поширені, тому виникла необхідність у створенні якогось органу, який координував би діяльність його прибічників. Влітку 1912 року були зроблені перші кроки до створення вегетаріанського товариства у місті, а 20 жовтня 1912 року відбулося перше його зібрання, головою якого став лікар Волкенштейн. До початку зборів в його дійсні члени записалося 28 осіб (для порівняння – у Москві 23 особи).

7 квітня 1913 року в приміщенні Полтавської вегетаріанської їдальні відбулися треті загальні збори Полтавського Вегетаріанського товариства. Одним з основних стало питання пошуку для розміщення їдальні нової квартири, оскільки діюче приміщення було замале, до того ж з підвищеною вологістю.

Займаючись вирішенням своїх завдань, товариство не стояло осторонь суспільного життя, наприклад, взявши участь у вітанні В.Г. Короленка з нагоди 60-річчя від Дня народження. До діяльності цієї громадської організації ставилась позитивно і міська дума, яка звільнила товариство від сплати трактирного податку, знизила тариф для електричного освітлення, повернула частину коштів, витрачених на облаштування плити в приміщенні їдальні, безкоштовно надавала приміщення міської бібліотеки для проведення зборів. Певну роль у популяризації товариства зіграло і головування у ньому знаного в Полтаві лікаря та громадського діяча О.О. Волкенштейна.

Значним був внесок Олександра Олександровича у боротьбу з туберкульозом, який в ті роки носив характер епідемії, особливо в глибинці. Для надання допомоги хворим за ініціативою та під керівництвом лікаря Волкенштейна в Полтаві був створений центр по боротьбі з туберкульозом. Для популяризації методів лікування хвороби він написав і на свої кошти видав брошуру «Про боротьбу з туберкульозом».

В роки першої світової війни Олександр Олександрович дуже багато працював. Він очолював полтавське антивоєнне товариство та полтавське наукове товариство лікарів, читав лекції на медичні теми та, крім клініки, на громадських засадах працював в госпіталі, куди поступало багато поранених.

Восени 1918 року в Полтаві створена благодійна організації, яка взяла на себе турботу по дітей-сиріт та безпритульних. Цю організацію назвали «Ліга порятунку дітей». Для керівництва нею вибрали друга О.О. Волкенштейна - В.Г. Короленка. Ліга відіграла величезну роль в боротьбі з епідемічними інфекційними захворюваннями, які лютували того часу. У затвердженому статуті організації йшлося про порятунок дітей від голоду, сприяння їх фізичному, розумовому вихованню, турбота про покинутих і безпритульних. Для реалізації цих завдань «Лігою порятунку дітей» відкривалися притулки, ясла, дитячі садки.

За всебічної підтримки О.О.Волкенштейна В.Г. Короленко домігся заснування Полтавського товариства "Сприяння фізичному вихованню дітей". Члени товариства популяризували серед батьків і вчителів ідеї важливості для здоров'я дітей виховання і формування особистості. Волонтери організації проводили з дітьми фізичні та рухливі ігри, а для дорослих читали лекції з виховання у дітей гігієнічних навиків, зацікавленості займатися фізичними видами спорту.

У ляльковій майстерні, організованій Лігою порятунку дітей, врятовані діти робили іграшки для інших сиріт

В 1922 році громадськість міста Полтави вітала лікаря Волкенштейна у звязку з його 70-літтям та 50-літтям трудової діяльності. Рішенням Полтавського міськвиконкому йому надана персональна пенсія.

Помирав лікар Волкенштейн вночі 23 вересня 1925 року. На похорони «Сан Санича», як його шанобливо називали полтавці, прийшла майже вся Полтава. Поховали Олександра Олександровича на міському цвинтарі, який в даний час не зберігся. На його місці тепер знаходиться сквер та Меморіал Слави з Вічним вогнем.

У 20-х – 40-х роках ХХ століття ім»я Олександра Волкенштейна носили Полтавський кістково-туберкульозний санаторій та Полтавський окружний туберкульозний диспансер.

В. Бурий

Коментарі