•  

Закритий клуб олігархів: десять осіб, які фактично монополізували Україну

1650
Закритий клуб олігархів: десять осіб, які фактично монополізували Україну

Десять осіб фактично монополізували Україну, роками зберігаючи статус-кво в політиці, підім'явши під себе бізнес та медіа, і в такий спосіб гальмуючи розвиток всієї країни. Якщо і є в Україні щось неймовірно стабільне, крім географічних об'єктів, так це десять найбагатших людей країни.

Журнал «Новое время» проаналізував рейтинги найзаможніших українців за останні 11 років, починаючи з 2007 року. Зокрема, як часто певні люди потрапляють до топ-20 найбільш забезпечених співвітчизників за розміром активів.

Виявилося, є десять бізнесменів, яких можна назвати завсідниками цієї чудової двадцятки.

Що б не відбувалося в політиці й економіці, які б фігури не приходили до влади і не бігли з неї, як би не боролися з корупцією активісти, чого б не вимагали від офіційного Києва міжнародні інституції та зовнішньополітичні партнери, ці десять українців незмінно залишаються на фінансовому олімпі.

Суперчемпіонами, які жодного разу не залишали вершини, виявилися колишній "глава" Донбасу Рінат Ахметов, троє "приватівців" (Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов), а також зять екс-президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук і власник Ferrexpo Костянтин Жеваго.

Серед українських топових багатіїв немає жодного, хто створив би бізнес в IT-сфері чи завдяки інноваціям.

Не розлучалися із топ-20 і власник МХП Юрій Косюк у парі з харків'янином Олександром Ярославським. Двічі опинявся поза списком найбагатших нинішній втікач і газовий посередник Дмитро Фірташ і тричі — нинішній президент Петро Порошенко.

Якщо з розміром статків цих людей з 2007 року щось і відбувалося, то лише під впливом макроекономічних чинників, які позначалися і на всій економіці держави. Тобто активи десяти найбагатших росли разом із ВВП України і падали разом із ним же.

Подібна синхронність не видається дивною: фінансово найуспішніші співвітчизники контролюють помітну частку валового внутрішнього продукту.

Сьогодні десятка найбагатших зосередила в своїх руках активів на $14,4 млрд. Це відповідає 13% ВВП України: небачена для демократичного світу концентрація багатств, характерна для відсталих і корумпованих країн. Для порівняння — у США активи першої десятки багатіїв відповідають лише 3,3% ВВП найпотужнішої економіки планети.

Сталість, яку демонструють найзаможніші українці, на думку Андерса Аслунда, аналітика американського центру Atlantic Council, відображає величезні проблеми всієї країни. "Виходить, що існує каста недоторканних, які можуть накопичувати багатство за будь-якої влади, — говорить експерт. — А Україні потрібна конкуренція".

Владислав Рашкован, нещодавно — заступник голови Нацбанку, впевнений: каста недоторканних, яку згадує Аслунд, тепер підтримує саму себе цілою системою неформальних стосунків. Це не просто корупційна порука — система містить у собі президента, як гаранта балансу між олігархами, продажний виборчий процес, завдяки якому вони мають вплив на цілі партії. А також держпідприємства, як джерело незаконного збагачення.

Частиною олігархічної системи є і регіональні еліти: правоохоронці, судді, працівники СБУ, глави податкової та митниці — вони зберігають корупційні відносини на місцевому рівні.

"Вишенька" на олігархічному "торті" — підконтрольні найбагатшим українцям основні ЗМІ країни. Насамперед — телеканали із загальнонаціональним охопленням.

"Чому ми так погано живемо? Тому що є система олігархів. Корупція — інструмент, яким вони користуються", — упевнений Рашкован.

Унікальні люди

Андрій Беспятов, глава аналітичного департаменту інвесткомпанії Dragon Capital , пояснює природу появи в Україні великих фінансово-промислових груп, підконтрольних олігархам.

Вони виникли як результат перебудови всієї економічної моделі країни та "дикого капіталізму" 1990-х, ваучерної приватизації, а також завдяки корупції та політичному лобізму. Їх становлення було ще й наслідком нерівномірного розподілу доступу до найбільших активів. "Випадки капіталу з нуля [серед найбагатших українців] дуже рідкісні, — говорить Беспятов. — Переважно це стосується створення агрохолдингів".

Як тепер гроші олігархів дають їм владу, а влада допомагає їм робити гроші? Відповідь на це питання знає Андрій Герус, експерт з енергетики.

Проаналізувавши список найпостійніших у своєму багатстві українців, він звертає увагу на таку деталь: майже всі його учасники активні в політичних процесах. І мова не про депутатські мандати чи інші регалії олігархів, а про контроль — на рівні як політичних партій, так і парламенту загалом.

Допомагають мільярдерам у цьому не лише фінансові вливання у фонди різних політиків і партій, а й значно суттєвіший ресурс — мас-медіа. За допомогою ЗМІ, за словами медіаексперта Наталії Лігачової, вітчизняні мегабагачі впливають на електорат.

Кожен олігарх, каже вона, має своє ТБ: у Коломойського — 1+1, у Пінчука — ICTV, СТБ і Новий, в Ахметова — ТРК Україна, пара Фірташ—Льовочкін контролює Інтер. "ТВ — це потужний інструмент, проти якого мало що зробиш", — впевнена Лігачова.

Медіа допомагають політикам, а ті натомість допомагають їхнім власникам.

Антон Кривко, аналітик руху Чесно, описує цю залежність за допомогою Ахметова.

Сьогодні найбагатший українець, який традиційно підтримує Опоблок, ставить ще й на Олега Ляшка, лідера Радикальної партії (РПЛ). Про це, за словами Кривка, свідчить аналіз присвячених радикалам публікацій в ЗМІ, підконтрольних мільярдерові. В Чесно підрахували: за кілька років 266 подібних матеріалів були замовними і підігравали Ляшку і Ко.

Крім того, тільки лідера радикалів допускають на підприємства Ахметова, де політик вільно агітує багатотисячні заводські колективи.

"А потім ми проаналізували закони, за які РПЛ голосувала синхронно з Опоблоком. І — о диво: таких законів просто не злічити! — каже Кривко. — Що показує закономірність співпраці Ляшка з Ахметовим".

Але не законами єдиними: найбагатші українці за допомогою функцій держави ще й встановлюють на ринку правила, вигідні для них самих, пояснює Герус.

"Свої" правила — це монополія. Сила олігархів, на думку багатьох експертів, полягає саме в їхньому унікальному становищі. Вони отримують прибутки не завдяки інноваціям або свіжим ідеям, а просто тому, що ніхто не зможе з ними конкурувати.

"Серед українських топових багатіїв немає жодного, хто створив би бізнес в IT-сфері чи завдяки інноваціям", — говорить щодо цього Беспятов.

Для Геруса показовими є дії все того самого Ахметова. Його компанія ДТЕК, якій належить 80% теплової генерації в країні, завдяки введенню формули Роттердам+ (вона визначає ціну вугілля) і зростання тарифів отримала збільшення доходів.

Формулу, як і тарифи, встановлює, за словами експерта, підконтрольна президентові країни профільна Нацкомісія.

Дмитро Яблоновський, старший економіст Центру економічних стратегій (ЦЕС), нагадує: в країні є ще одна супербагата особа, для якої президентство Порошенка стало часом розквіту. Це сам глава держави.

Яблоновський каже, що кондитерський гігант, що належить першій особі країни, — компанія Roshen — постійно набирає обертів. Стабільно добре почувається і аграрна складова президентської імперії: його Укрпромінвест-агро посідає друге місце серед найбільших виробників цукру в Україні. А все тому, пояснюють у ЦЕЗ, що порошенківські підприємства Поділля і Продовольча компанія Зоря Поділля отримали від Мінагрополітики половину всіх квот на виробництво цукру.

Виняткову важливість близькості до влади, як умову успіху, доводить історія Сергія Курченка, молодого олігарха часів Віктора Януковича. Цей бізнесмен злетів із небуття на провідні позиції рейтингу найбагатших українців у 2013 році. Завдяки приналежності до "сім'ї" тодішнього президента Курченко здійснював неймовірно прибуткові махінації на енергоринку.

Але щойно Янукович утік до Ростова, фінансова могутність бізнесмена, який тоді вже встиг обзавестися навіть пулом власних ЗМІ, розтанула.

Про те саме — й історія Коломойського. Підприємець, що довго неофіційно контролював деякі держактиви (наприклад, компанію Укрнафта), втратив багато, зокрема найбільший у країні ПриватБанк, щойно став на шлях прямої конфронтації з Банковою.

Але навіть у цьому випадку Коломойський продемонстрував ще один бонус, доступний лише олігархам, — політолог Володимир Фесенко називає його "гарантією особистої безпеки".

Мовляв, система відносин влаштована таким чином, що охороняє найбагатших українців від фатальних наслідків їхніх дій. Навіть, якщо через це вони потрапляють у немилість влади.

Доброю ілюстрацією такої тези, на думку Рашкована, слугує вже згаданий ПриватБанк. Держава, націоналізувавши фінустанову, фактично взяла на себе всі його величезні грошові зобов'язання. "Ображений" же екс-власник банку Коломойський вийшов сухим із води, скинувши із себе тягар боргів. І нині навіть судиться з Україною за повернення Привату.

Кругова порука — ось як виглядає влада олігархів у очах Рашкована: судді виносять виправдувальні вироки високопосадовим корупціонерам, прокурори не звертають уваги на елітних злодіїв, СБУ ігнорує подібні порушення.

Все це робить Україну не тільки некомфортною для місцевого бізнесу, а й, за словами експертів, високоризиковим майданчиком для зовнішніх інвесторів. Адже чекати верховенства права в країні, де є люди, які монополізували не тільки ринки, але і правосуддя, годі й говорити.

А тому і приватизація великих об'єктів у країні вже котрий рік затримується — формально державні активи найчастіше виявляються залежними від місцевих мільярдерів.

Показова доля Одеського припортового заводу (ОПЗ): підприємство, яке могло б принести державі відмінні гроші, висить на його шиї мертвим вантажем. Причина — ОПЗ "обкладено" зобов'язаннями перед Дмитром Фірташем: бізнесменові, затриманому в Австрії, завод заборгував $251 млн за поставлений газ. Знайти зовнішнього покупця на такий актив влада не може вже кілька років.

Демонополізація і деолігархізація

Володимир Федорін, глава Центру Бендукідзе, зазначає: в першій десятці найбагатших українців немає жодного бізнесмена, який не заробляв би на зв'язках із політиками або чиновниками.

Чи здатні вони отримувати прибуток, не паразитуючи на політичних зв'язках? "Щоб відповісти на це питання, потрібно здійснити деолігархізацію: відокремити бізнес від політики, — каже Федорін. — Тоді й подивимося, хто виживе".

Рашкован не готовий "відокремлювати", але він налаштований на системний підхід: пропонує прибрати джерела корупції. Тобто приватизувати держпідприємства, трансформувати Податкову і Мінфін, підсилити онлайн-систему держзакупівель ProZorro. І зробити прозорим бюджетний процес.

"Тоді ймовірність того, що ці "погані хлопці" все-таки прорвуться — отримають доступ до держзамовлень, бюджету та преференцій у податках, — буде меншою", — говорить Рашкован.

Герус також є прихильником "системної війни" з олігархами. Він виступає за створення зв'язку "НАБУ—САП—Антикорупційний суд", що зможе ефективно працювати над високопосадовими корупціонерами.

Одночасно експерт не проти змінити виборчу систему: запровадити відкриті партійні списки, прибрати мажоритарну складову. Тоді олігархи, мовляв, не зможуть масово проводити в Раду своїх людей.

У справі "очищення" ВР, на думку Геруса, допоможе і введення обмежень на телевізійну політрекламу, а також зростання депутатської зарплати і мінімізація недоторканності народних обранців.

А ось Беспятов радить підключити до процесу деолігархізації вільний ринок. Зараз у країні дуже високий рівень концентрації власності й капіталу в одних руках. Через такий розподіл багатства потрапити на "олімп" вкрай важко. Але якщо, на думку експерта, створити умови для суттєвого зростання іноземних інвестицій, країна стане багатшою. З'являться нові імена, які зможуть отримати великий капітал завдяки своїм знанням і підприємництву, а також вмінню грамотно залучити фінансові та інтелектуальні засоби, доступні в світі.

"Вільна конкуренція завжди руйнує систему. Саме до свободи вибору і розвитку нам потрібно прагнути", — впевнений Беспятов.

Посилання на джерело: https://magazine.nv.ua/ukr/journal/3160-journal...

Коментарі