Зе!ленські

Все ще гнітить набутий у першому виборчому турі президентів досвід: ми таки не знаємо одне одного. Чужа душа – глупа ніч. Отак живеш з людиною поряд, ходиш з нею у розвідку, чаркуєшся, ділишся радощами і печалями, розраховуєш на дружнє плече і точно знаєш, що твоя спина завжди прикрита. Раптом виявляється, що ніякий ти не психолог, ні бельмеса не тямиш у людях, а надто – у близьких до тебе Брутах. 

За півтора тижні до другого рубікону, пошаставши сайтами, наслухавшись думок, аргументів та істеричних зойків, спробуємо окреслити хоч би якусь дещицю з п'ятдесяти відтінків зе!ленських. Хто ж з-поміж нас повівся на не вельми й замаскований ідіотизм?

Найперше – пубертатне покоління, яке ще не вписалося до людського загалу. Мауглі, плем'я котрих лише нещодавно виявили у міських трущобах. Досконало володіє однією навичкою рухової моторики – усіма десятьма зграбними пальцями верхніх кінцівок блискавично оперує набірною панеллю смартфона. Існують ці мауглі поза навколишнім світом на батьківські засоби, їх не обходить якась потойбічна влада, палаюча десь війна, тарифи, олігархи, наші нудотні пости про вибір, виклики і нормандський формат.

Вікова особливість кидатися на все блискуче спрацювала у мауглі й у випадку із КоЗел. Найвищим виявом рівня їхньої причетності до кумира стане можливість відтягнутися по повній на стадіонній тусовці під незрозумілим, але знайомим за транскрипцією терміном «дебати». До цієї групи громадянських напівфабрикатів (знову ж таки – не расизм, а констатація стану) претензій немає. Чим би дитя не тішилось.

Способу вплинути на вибір цього електорального сегменту ми не бачимо. Ну, хіба що Порошенко з оголеним і всуціль зататуйованим торсом на «Олімпійському» акапельно виконає куплет з Oxxymiron'а, щось на кшталт: «Ти смішний, дуже довгий, відверто незграбний, у тебе статура як у вагітної чаплі, непропорційна – як твій хайп …, ти лише мода, як клауд-реп, на кілька сезонів...»©. Принаймні, візаві це б точно спантеличилоооо.

Друга, небезпечніша своєю агресивністю група зе!ленських – совковий плебс. Малописьменні руськомірці, ті, хто так і не полишив СРСР'у, задурені російською пропагандою, люмпен, не здатний на порівняльний аналіз та дедукцію з гарантованим висновком. Вони зачекалися на з'яву чогось подібного до цього чьоткого пацана, котрий відкритим і доступним текстом проголосив похід нашого кварталу №95 на ненависне буржуїнство. «Сделаем их вместе!», ‒ кличе Зе!робінгудівець масу з хрущовок відвести отруєні заздрістю душки на тих, хто горбом створив власну справу і себе. Верхом сподівань цієї шаріковщини є убуцегарення «шоколадного Пеці» і взяття штурмом продуктового ларька з наступним розподілом кукурудзяних пластівців не більше, ніж по дві коробки на руки. І піком Зе!реформ бидло бачить зниження ціни алкоголю.

Ще одна частка зе!ленських найосудніша нами. За цими друзями, колегами, рідними, раптово і непередбачувано інфікованими вірусом нігілізму, ми щиро шкодуємо. Це ті, на кого ми розраховували за форс-мажору, до чиїх думок з різного приводу ми дослухалися, нам було комфортно з ними. Ще вчора – однодумці. Сьогодні ж маємо групу тимчасово (чи й?) вибулих з нашого кола, ніби п'яту колону чужої хворої свідомості у себе у мізках. Це – ображені на владу. Їхня народжена майданними сподіваннями на радикальну і одномоментну зміну навколишнього світу потуга виявилася непоцінованою.

Волонтери, чий генетичний патріотизм випалила корупція в оборонпромі, громадські активісти, чиї мітинги і гасла пішли у пісок, бізнесмени, котрі зневірилися у спробах стати середнім класом, добробатівці із трохи зміщеним моральним фокусом. Брак внутрішньої моці і витримки, неготовність до тривалого марафону, поверховість української самоідентифікації хитнули пристойних в принципі людей до штабів блазня, укомплектованого здебільшого політиканами з рисами пройдисвітів. Цих ображених ми вже не встигнемо повернути до 21 квітня, їм, кому наразі немає впину, розвидниться через місяць-два. Після того, як посадженому їхніми обрáзами на крісло велосипедному Голобородьку доведеться відкрити рота і виголосити нарешті щось державотворче.

Гадаємо, що дехто з цієї групи лєбєзятнікових усвідомлює абсолютну несумісність Зе та його Ко з українськими реаліями, ба, навіть зі здоровим глуздом. Та тепер хіба ж признаєшся? Що ж, на кутні посміємося разом.

Звісно, окремішнім спецзагоном до складу Зе.30,24 вступив ворожий Україні електорат, який, ніби відьмак осики, на дух не переносить майданні цінності. Ці зтітушковані прихильники «зажопників в асортименті» прагнуть реваншу і твердо переконані в тому, що сьогоднішня недолугість квартального лідера – показово-награна, а вже 22 квітня Зе!президент на колінах поповзе до недопалка домовлятися про мир в усьому світі. Стежкою, яку давно протоптали бойки з медведчуками.

Тепер уявімо собі, що президентом таки буде обрано Зе. Йому доведеться чимось відшкодовувати авансовану проросійським Сходом і Півднем підтримку. Створенням автономної Новоросії? А Україна дозволить? А бліда моль спостерігатиме? Як би його не накаркати…

Біля кожного справжнього чи віртуального володаря дум і бюджетних потоків завжди товчуться підлабузники, пройдисвіти та подібного штибу інші підбирачі крихт з панського столу. У цієї мерзоти – ні ідей, ні принципів. Налетіли на КоЗел'а, як мухи на мед. Застовбити під шумок місце в ОТГ чи райраді, на мутній хвилі партійного будівництва «Слуги Коломойського» присмоктатися до труби, маршруту маршрутки, краника, лічильника, калькулятора. І дочекатися за всяку ціну Великого Переділу. Щоб таки урвати щось і собі із статків розкуркулених.

У вас теж перед очима кадри кінохроніки: революційний актив розтягує по своїх хатах піаніни з боунапартіями?

Колеги, посміємо нагадати притчу про мудрого царя Соломона. Тому давньоізраїльському холерику, на котрого часто-густо нападав безпричинний гнів, тогочасний психіатр подарував обручку з написом «Все минеться». Дійсно, у хвилини душевного розгардіяшу погляд царя на обручку стишував шал, гамував Соломон злютовану свою царську натуру. Однораз гнів накотив такий, що напис на обручці ще більше схарапудив Соломона. Зірвав цар обручку з пальця і вже було розмахнувся закинути її на середину Мертвого моря. Глип, а на внутрішній поверхні ще один напис: «І це минеться».

Вадим Демиденко