•  

«Земля Донбасу тоне у печалі»

14520

Ганна Демиденко живе у селі Писарівка Новосанжарського району. Свого часу вона викладала російську мову і літературу у місцевій школі, а нині на пенсії. Однак зв’язки з літературою не втрачає, хоча нині працює уже не в царині російської, а української поезії. І доволі плідно, адже в активі пані Ганни уже кілька збірок поезії. В її творчості переважає лірика, тема любові до рідного краю, а останнім часом, каже поетеса, і взагалі пише виключно патріотичні вірші. Так, підготувала до друку ще одну збірку – «Земля Донбасу тоне у печалі», тема якої напрочуд актуальна нині – події на Сході України.

Добірку віршів з цієї збірки Ганна Демиденко запропонувала й «Останньому бастіону» – як виданню, на її думку, напрочуд патріотичному. І все ж авторка сподівається, що, прочитавши її вірші, знайдеться меценат, який допоможе видати цю збірку. Її читали б і бійці у зоні АТО, і люди, які опинилися в окупації на території Донбасу.

Земля Донбасу тоне у печалі,

У пошуках своєї в тім вини:

Чому тепер народ, як ті прочани,

Благає миру, плаче від війни?

І небо теж від горя потемніло,

Видовищами сите на віки:

Як жертвами хапуг осатанілих

Ставали українські вояки.

Кружля, бувало, розвідка російська…

І тишу плавлять залпами з гармат

Солдати із неназваного війська,

А вслід летить російський дикий мат.

Спотворене війною слово «щастя»

(У мирний час хтось місто так назвав) –

Військовий не один там підірвався,

І не один солдатиків «здавав».

І вмерти в Щасті – то несправедливо,

Ще гірш, коли там гинуть молоді,

Й так хочеться повірити у диво,

Що звільниться Донбас до холодів.

Нехай настане мир у цьому краї

Й нова весна почне нове життя;

Хто смерті сіяв, Бог тих покарає, –

Відправить у безславне забуття.

9.11.2014.

Лежить скалічена земля

Лежить скалічена земля

Під небом сірим.

У бандократів із Кремля

Все – під прицілом.

Летить не м’яч – важкий снаряд –

Дітей вбиває.

Дерева, школи – все підряд –

В ранах кривавих.

І стогне змучена земля:

«Буде допоки?»

Росія ж наче та змія,

Украла спокій.

І плаче чорний листопад –

Сльозою росить.

Температурний перепад

Людей морозить.

Живе надією земля

На перемогу.

Наш стяг на сонечку злиняв –

Не жде підмоги,

Бо власні рани тільки нам

Болять сильніше.

Я знаю: кінчиться війна…

Хоч би скоріше!

10.11.2014.

Там ті, кого послав сам Бог

Алеї Слави розрослись

По всій великій Україні.

Там ті, хто в вірності клялись

І воювали до загину.

Там ті, хто честі не продав,

Життя поклавши за свободу,

І все що міг, своє віддав,

Щоб волю зберегти народу.

Там ті, кого послав сам Бог

Сім’ю і землю боронити,

Кого вела свята любов,

Ким має весь народ гордитись.

Над ними схилиться верба,

Росою вмиє, мов сльозою,

З каміння виступить журба.

Їх стерегтимуть з неба зорі…

І соловейки голосні

Співатимуть їм теж до рану

Свої заливчасті пісні,

Щоб матерям зцілити рани.

11.11.2014.

Не сон то страшний…

Не сон то страшний – закривавлена дійсність

У чорно-сірих тонах,

Де втрачений мир, розуміння, надійність,

Де косить людей війна.

Не сон то страшний – то сьогодні Донбасу –

Розбиті села й міста,

Де долі вирішують боєприпаси,

Убитих список зроста.

Не сон то страшний – то затоплені шахти

Із шурфами мертвих тіл,

І де генерали могли залишати

Солдатиків у «котлі».

Не сон то страшний – то герої країни,

Щоб голод, спрагу гасить,

Щурів вполювавши, ділились і… їли,

Краплинки пили роси.

Не сон то страшний – то історії дати,

Війни брудні сторінки,

Коли захотіли Росії продатись

Із Дону-ріки бандюки.

Не сон то страшний…

18.11.2014.

Україна ціла буде

Лежить розстріляна земля,

В крові густій лежить і… плаче

За тим, хто йшов її звільнять

Й поклав життя своє, юначе.

А поряд – мрія юнака,

Велика, світла і красива,

Вона Росію теж ляка,

І мрія патріотів сивих:

У вільній Україні жить,

Де б правда правила й закони,

І розвиватися, й дружить,

І не позбутись мови-коду.

Я знаю, прийде мрії час,

Врятують правду й землю люди –

З руїн підніметься Донбас,

І Україна ціла буде!.

19.11.2014.

Невже то страшна розплата?

Там землю трясуть бетеери,

І танки, й «Урали», і…

Солдати чужі й ДЛнерів –

Пропиті мужі і злі.

Там дике страшне «цунамі»,

Де падає все, двигтить,

І платить земля синами,

Де міг полягти і ти.

Там дихають смертю «гради» –

Змітають все на шляху,

Там – біль від гіркої зради,

Що стрілась в годину лиху.

Там сліз уже ціле море,

Солоних, людських, гірких,

Й велике Донбасу горе,

Що виросло за роки.

І падають там найкращі,

Які прийшли боронить,

В війни ненаситну пащу

Потрапили там вони.

Там Голод уже заглядає –

Він жертви свої шука –

Й від того земля страждає,

Що доля в людей тяжка.

Невже то страшна розплата

За пир на чужих кістках,

Коли в голодні тридцяті

Селились в чужих хатках,

Господарів де звалила

Голодна тоді чума?

І дзвони по них не дзвонили,

Немов би й біди нема.

А небо все пам’ятає

Й таку ж їм послало ціну.

Прости їх, Боже, благаю,

І голод спини, і війну…

19.11.2014.

Загубилася Правда в Донбасі

Загубилася Правда в Донбасі…

Чий народ там й чиї, власне, діти?

Що чекає людей тих, наразі?

Й від війни їм куди тепер дітись?

Правду ту закопала Росія,

Брудом щедро щодня поливала.

Телеящик роками теж сіяв

Тільки те, що «брати» подавали.

І забули вони, що є Мати,

Та, що їх напуває, годує.

Розучились її шанувати,

Тож Росія тепер їх «дотує».

Грішми збоченців манить усяких,

Танки шле у Донбас, бетеери,

Правлять Безлери, дикі Бісяки,

Ще й придумали їм ДЛНери.

Уже з жертвами збилися з ліку,

Жити мусить народ просто неба.

Хтось забув, що він є чоловіком,

Що свій край боронити вже треба.

Пацанів не чекати зі Львова,

Луцька, Києва чи із Полтави,

А якщо ти нормальний, здоровий,

То мету собі вірну поставиш:

Хліб чужий не захочеш ти їсти,

Будеш сам для сім’ї заробляти,

Розчаруєшся у комуністах,

Від приблуд підеш землю звільняти.

Правду знайдеш свою, відкопаєш

І не житимеш десь на задвірках,

Адже внуків, дітей тут ти маєш,

Допомоги чекать нема звідки.

У державі своїй станеш жити

Тут коріння ж твоє прижилося,

Від війни уже досить тужити,

Помолися, щоби те збулося.

І Тризуб нас усіх об’єднає –

В нім велика сокрита є сила:

Україна у світі одна є –

Громадянином був, стань їй сином.

22.11.2014.

Коментарі