•  

Життя, віддане науці: до ювілею нашого земляка, археолога Володимира Грінченка

330
Життя, віддане науці: до ювілею нашого земляка, археолога Володимира Грінченка

У минулому місяці виповнилося 115 років від дня народження нашого земляка, відомого українського археолога та музеєзнавця Володимира Автономовича Грінченка (15.07.1900 – 19.04.1948). 

Народився Володимир Грінченко на хуторі Цокурівка, поблизу с. Велика Рудка Диканського району Полтавської області. Свій науковий шлях він розпочав на посаді лаборанта археологічного відділу Центрального пролетарського музею Полтавщини під керівництвом знаного археолога Миколи Рудинського. Завдячуючи діям свого наставника молодий вчений перебирається на навчання до Дніпропетровська, де й розпочинається новий етап в його житті. За підтримки професора Дмитра Яворницького він входить до плеяди тих українських археологів, становлення котрих відбувалося в Дніпрогесівській експедиції. Завдяки своїй наполегливій та самовідданій праці Володимир Грінченко повністю виправдав довіру своїх вчителів, про що свідчить той факт, що з 1928 по 1931 рр. він керував розкопками на третині об’єктів — 33 із 99. Така наполегливість молодого вченого була позначена, перш за все, прекрасними археологічними знахідками, якими він прославив своє ім’я та українську археологію. Ним відкрито Вознесенський комплекс (Кичкаський скарб), виняткові гончарні майстерні в балці Канцерка тощо.

Після закінчення навчання і завдячуючи польовому досвіду Володимир Грінченко обіймай посаду завідувача відділом, спочатку в Харківському історичному музеї, а згодом у Центральному історичному музеї в Києві, далі працював у відділі фондів Інституту археології.

Однак такий поступ науковця був перерваний. Після відверто брехливих звинувачень у пресі, його усунули з посади, і від «ворога музеїв» до «ворога народу» лишався лише один крок. Це сталося 1939 року. Після катувань, за сфабрикованою справою у належності до Української контрреволюційної організації, археолога засудили на 5 років таборів. Однак повернутися в Україну він зміг лише у 1947 році. Втім, інструкції забороняли Володимиру Грінченку жити у Києві, і тому, за дорученням Інститут археології, у лютому 1948 року він був відряджений до Полтави для підготовки розкопок поблизу с. Мачухи. Але робота у фондах Полтавського музею виявилася не довгою — знесилене серце дослідника не витримало і 19 квітня 1948 року зупинилося назавжди.

Вже після смерті Володимира Грінченка будуть зроблені спроби оцінити його науковий доробок, вийдуть друком його праці, будуть зняті усі звинувачення. Творчий та життєвий шлях археолога стане предметом вивчення українських істориків, а відкриті ним знахідки стануть хрестоматійними і доповнять інформацію про ранньосередньовічну історію Східної Європи.

Для вшанування пам’яті про вченого поблизу Запоріжжя встановлено меморіальну дошку, однак на Полтавщині ми й досі не маємо такого меморативного об’єкту. Необхідність встановлення пам’ятного знаку Володимиру Грінченку є справою совісті для увіковічення пам’яті про нашого земляка. Наостанок слід сказати, у Полтаві навіть зберігся будинок по вул. Верховинця, 10, де мешкав науковець в останній рік свого життя.

Юрій Пуголовок,

кандидат історичних наук

Коментарі