•  

Честь маємо бути «майданутими»

440
Честь маємо бути «майданутими»

Чути й завищено оптимістичні думки про рятівну місію Майдану – мовляв, якщо у Зе дах поїде остаточно, вийдемо на Третій як один. Чи, бува, не заспокоюють вожді шинного хайпу нас, і ще більше – самих себе, ілюзіями?

Тільки-но хтось із системних опозиціонерів зробив серйозне попередження КоЗе щодо недопустимості маніпуляцій з червоними лініями – на 12 жовтня обіцяють новий, ще велелюдніший Марш захисників, вже як заспів Майдану.

Різні розклади? Не скажіть. У 2013 році більшість нації тупо мирилася з дивацтвами Янека і його «зграї регіонів» аж до самої точки біфуркації. Що, простий і гарно стабілізований виборець переймався «одним кроком вперед і двома – назад» свого недолугого проффесора? Та абсолютна більшість наших поселян погано уявляла навіть географічні координати якогось Вільнюса, де умотивований путінськими мільярдами Янукович хвацько міняв вектор української перспективи! Лише пізніше, коли події перейшли з переступу на алюр, якась дещиця мас згадала про власну гідність. І врятувала країну. Заплативши надто високу ціну.

У 2019 розчарований повільністю еволюції й уміло спровокований знаємо ким альянс плебеїв та рафінованої народної інтелігенції з небаченим після Стаханова ентузіазмом поза будь-яким примусом підсадив клоуна на гетьманство справді охочекомонно, із власної волі. Хіба що патологічно налаштованим проти усього на світі громадянам з «вугруватою совістю» (Наутілус Помпіліус, В'ячеслав Бутусов ©) почувся голос зверху. Загалом, спрацював той же механізм «бігу натовпом»: усі рвонули, ну, і ми за ними.

Та й те, хтось із нас володіє навичками визначення безповоротності проблем з дахом у діючих президентів? Вловити мить, коли за невинними іграми з пісюном, переїданням шаурми і броунівським рухом країною у пошуках «чортів-клієнтів для Баканова» проступлять ознаки ревізії Конституції, білоруські мотиви сповзання до авторитаризму і зловісні палімпсести 1775 року, важкувато для заколиханих пасами блазня глядачів «Вечірнього кварталу». Адже не факт, що виправдана елементарним гуманізмом всенародна ейфорія від повернення кремлівських в'язнів не виявиться прелюдією до повторного оголошення путіним катерининого маніфесту про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», які «заважають спілкуванню Московії з сусідами».

Провидців із запізнілими пророцтвами («Я ж вам казав!») і раніше, у всіх подібних до нашого випадках затоптували революційні маси. Соціальний планктон, боронь, боже, комусь сприйняти метафору на свій рахунок – просто візьміть до уваги точність тропу, засліплений осіянням нафантазованих вершин, під ноги не дивиться. Пре за фюрером – кохти здуваються. Іменуючи усі без винятку людинофобські режими народними, демократичними і соціально зорієнтованими.

Український історик і громадівець Володимир Антонὀвич поділився з нами – вже такими далекими від свого ХІХ століття – слушною на всі часи засторогою: «Демократія може бути ефективною лише за певного рівня культури». На жаль, Володимир Боніфатійович як у воду дивився – малописьменна, не орієнтована на розмисел і пошук життєвих спонук та смислів народна маса у просунуті часи смартфонів і відсутності будь-яких виборчих цензів демократію сприймає як можливість погигогіти над пришелепкуватим гумором про фізіологію і чужі гроші. Хтось з отих мільйонів ревних шанувальників блазня сьогодні замислюється над наслідками відвертого глумління слуг і їхнього «чабана» Разумкова над регламентом Верховної Ради? Режим «швидкої насті» у так званій «законотворчості», увімкнений «вірогідним лауреатом Нобелівської премії миру Володимиром Зеленським» (Станіслав Бєлковський, блогер «Эха Москвы», ©), неминуче загрожує українському парламентаризму, державі і надіям онучат коли-небудь побігати наввипередки з поляками.

Зловісні симптоми узурпації йдуть мало не щодень вже через кому: нахабно-визивна зустріч Зе з Коломойським (віддамо належне спостережливості Матвія Ганапольського: попільничка, демонстративно виставлена некурящим Зе, котрий на дух не переносить диму, на столі перед Ігорем Валерійовичем, свідчить не про гостинність приймаючої сторони, а про усталений патронат у тандемі Зеле-Коло); практично оголошений розпуск Центральної виборчої комісії (про всяк випадок – попереду війни з Кличком, переформатування під себе місцевого самоврядування тощо), обшук у дніпровському «Приваті», розперезаний Портнов, фіктивний імпічмент, довічне пофракційне закріпачення нардепів… usw.

Не слід чекати від скривджених природою фанатів всеперемагаючого зеленого вчення доцільної розумової діяльності. Ви, колеги, звернули увагу на відповіді слуг народу із зеленими значками на запитання журналістки Дар'ї Щасливої в кулуарах Верховної Ради? На трускавецькі курси з ліквідації неписьменності даремно витратили гроші: уявіть, за що голосуватимуть весільні фотографи, які не здатні запам'ятати навіть порядок денний сесійного засідання?!

Зе і його слуги все чіткіше позиціонують себе героями фейкових сюжетів Скабеєвої: виявляється, це нам, майданутим порохоботам, увижаєтьсяпакт путіна/Молотова – Зе/Ріббентропа із секретними протоколами щодо Криму і Донбасу. Це ми, укропи, вигадуємо загрозу від представництва окремих районів Луганської і Донецької областей у Верховній Раді Україні ватяними маніяками. Це у нас, в партії війни, плекають мрії на криваву зачистку Лугандону від снігурів з російськомовним щебетом.

Це ще ми, українці? Якщо так, ми вже – на червоній лінії.

Вадим Демиденко