•  

Чи вистоїть «об’єднана Європа»

1760
Чи вистоїть «об’єднана Європа»

Належність до вищих ешелонів влади часто вимагає уникати чесності у публічних заявах, а то й самому вірити у те, чим доводиться годувати маси. Сказане стосується і міністра зовнішніх справ України Павла Клімкіна.

Майже відійшовши від виконання міністерських обов’язків, Клімкін впродовж останнього часу неодноразово озвучував тези, які раніше з його уст було важко навіть уявити. Зокрема, щедрим на такі тези виявилося інтерв’ю, дане виданню «Главком».

Серед «одкровень» цього інтерв’ю – тверезе визнання наростання у Західній Європи тенденцій нормалізації стосунків із Росією. На думку Клімкіна, у цій тенденції лідирує Франції. Інший партнер України по «Нормандському формату», Німеччина, наздоганяє свого західного сусіда. Сказане Клімкіним можна було констатувати ще в 2015-2016 роках. Але подібної щирості очільник МЗС собі не дозволяв.

Ще одним «одкровенням» міністра стала твереза констатація того, що Європа/Євросоюз – це аж ніяк не стабільна система. «У нас люблять говорити про Європу, деякі партії самі себе призначили захисниками європейського курсу. Але Європа дуже швидко змінюється, і за 15 років це буде зовсім не та Європа, яка зараз перед нами», – зазначив дипломат.

На прохання журналіста уточнити, чи йдеться про те, що «процеси в Європі пішли в зворотному від об’єднання напрямку і ЄС взагалі може зникнути», Клімкін відповів: «Ні. Я вважаю, що підхід до того, чим буде Європейський Союз в майбутньому – це відкрите питання. (…) ЄС в подальшому буде ситуативно розпорошений. У ньому буде багато різних ініціатив, за якими будуть об’єднуватися країни і не тільки країни, а і суспільні рухи, профспілки, якісь нові форми об’єднань, які будуть віртуально існувати».

Впродовж останніх років про «Європу» чи, точніше, Євросоюз в Україні говорили як про щось ідеальне, вирване з плинності земного життя. В концепції французького філософа Ролана Барта важливою ознакою міфу є «позбавлення історії». ЄС для багатьох українців був якраз таким міфом – смисловою одиницею, яку позбавили історії. Ряд благ, – від високого рівня достатку до речей, що стосуються матеріальної чи нематеріальної культури, – пов’язувався з ЄС як абстракцією, а не з минулим конкретних європейських народів, яке якраз і забезпечило ці блага. Подібно і з майбутнім: ЄС не осмислювався як динамічна система, здатна зазнати радикальних трансформацій або ж узагалі краху. Якщо, опираючись на такий підхід, усе ж поставити питання про майбутнє ЄС, його задовольнить механічна проекція на прийдешні часи «всього хорошого», що існує у країнах ЄС зараз.

Такий міфологізований підхід був властивим для загалу «проєвропейськи» налаштованих українців і підтримувався більшою частиною політикуму та ЗМІ. На цьому тлі сказане Клімкіним виглядає немов ковток чистого повітря.

На межі 2018 і 2019 років зв’явився новий роман французького письменника Мішеля Уельбека «Серотонін». Загальний політичний каркас твору становить конфлікт між «маленькими французами» – нормандськими фермерами – та бюрократами з Єврокомісії. У представників ключового владного органу Євросоюзу своя правда, і їх не цікавить як їхня економічна політика позначиться на якихось фермерах якоїсь там Нормандії. З одного боку – фермер Емерік д’Аркур-Олонд, представник давнього нормандського шляхетського роду, людина, вкорінена у землю предків. З іншого – безликі брюссельські бюрократи. Десь посередині знаходиться французький уряд, який мислить не так французькими, як євросоюзівськими категоріями і не може захистити інтереси власних громадян.

Звичним елементом відгуків на роман стало зауваження, що він написаний ще до вибуху протестів «жовтих жилетів», але відтворює атмосферу цих протестів – незадоволення «маленькими французами» урядовою політикою, яке штовхає їх на відчайдушні кроки. Ця обставина вкотре підсилила думку, що Уельбек – такий собі «новітній пророк» Франції.

Хоч «маленькі французи» Уельбека наважуються на боротьбу, «Серотонін» – твір аж ніяк не епічний. Критики відзначають, що цей роман настільки песимістичний, що виділяється на загальному тлі Уельбекової творчості (яка в принципі не відзначається життєрадісністю). Депресія, відчуття безсенсовості, теми наркотиків, алкоголю і самогубства проступають на сторінках «Серотоніну» з особливою насиченістю.

Речовина, назва якої послужила заголовком роману, – нейромедіатор, достатній рівень якого дозволяє людині мати хороший настрій, бути вмотивованою, зрештою, «відчувати сенс життя». У якомусь сенсі твір Уельбека – про втрату серотоніну французьким суспільством та Європою в цілому.

До написаного Уельбеком можна було б поставитися зі скепсисом. По-перше, Уельбек – письменник, а не аналітик. Навіть якщо йдеться про інтуїції справді талановитого літератора, вони не є достатнім аргументом. По-друге, Уельбеку можна закинути певну світоглядну заангажованість. Письменнику вдається балансувати, не дозволяючи маргіналізувати себе як «ультраправого» інтелектуала (чого лиш варта та обставина, що у квітні цього року Уельбек отримав із рук Макрона орден Почесного легіону). Тим не менше, виразними рисами Уельбекової творчості є антиглобалізм, критика фемінізму та наслідків сексуальної революції, пильна уваги до проблеми ісламізації тощо. В одній із нещодавніх публікацій письменник означив себе як націоналіста і заявив, що ЄС неодмінно буде розпущений, і чим швидше це станеться, тим краще. Отож, Уельбека можна було б звинуватити у тому, що він руйнує «світлі ідеали глобалізму» через те, що сповідує ворожі цим ідеалам погляди. Одначе про кризовий стан Європи говорять і гарячі прихильники глобалістського проекту.

У травні цього року симптоматичний текст про нестабільність, яку очікує Європу, опублікував Жак Атталі. «Кожна країна Заходу включно з Францією знаходиться на порозі жорстких революцій», – заявив Атталі, уточнивши, що наслідки цих революцій можуть бути і негативними, і позитивними.

Атталі не просто прихильник, але й ідеолог глобалістського проекту. Свої ідеї він пропагує на справді високому інтелектуальному рівні – Атталі визнаний у світі футуролог. Нарешті, він не лише теоретик, але й практик. Упродовж тривалого часу Атталі перебував на вершинах політичного і фінансового життя у Європі: працював в апараті французького президента Франсуа Міттерана, а 1991 року став першим головою Європейського банку реконструкції і розвитку. Отож, за ключовими для нас ознаками Атталі – повна протилежність Уельбека.

Жак Атталі – не єдиний впливовий глобаліст, який говорить про те, що на Європу чекають потрясіння. Про можливість розвалу ЄС заявляв Джордж Сорос. Відомий філософ Бернар-Анрі Леві неодноразово визнавав, що нинішні настрої європейських суспільств ставлять подальше існування ЄС під сумнів.

Підстав, які дозволяють прогнозувати радикальні зміни у європейських країнах та розпад чи радикальну реорганізацію ЄС, достатньо: конфлікт двох бачень існування ЄС (союз національних держав vs перетворення на федерацію), наростання прагматичних протиріч між державами-членами, світоглядна прірва між елітами та суспільством, вибух міжетнічного та релігійно вмотивованого протистояння між корінним населенням та мігрантами.

З упевненістю говорити про якийсь єдиний сценарій розгортання подій у Європі просто безглуздо. ЄС може розпастися, а може перетворитися на ще більш централізовану структуру – попри епізодичні успіхи антиглобалістських сил, масові вияви невдоволення на кшталт протестів «жовтих жилетів» і так далі.

Зрозуміло одне: існування ЄС – це аж ніяк не втілення ідеї «кінця історії». Європа змінюється, і чим швидше це зрозуміють в Україні, тим краще. Принаймні, якщо мислити категоріями пошуку Україною свого «місця під сонцем». Адже орієнтуватися на позавчорашній день – далеко не найкращий спосіб проклади собі шлях у майбутнє.

Ігор Загребельний