•  

«Чия земля? Калитч…»

550

«Бажано неіснуюча» для пана Богдана журналістика у всіх своїх мережево-теле-аудіо іпостасях запістрявіла панегіриками на честь ринку і лякачками тим же ринком землі. Служиві поводирі кинули клич повернути землю від селян селянам. Нагадаємо – фабрики повернуті пролетарям трохи раніше. Ні фабрик, ні пролетарів.

Набрали заголовок і нас заціпило. Бо навіть Калитка-Веревський все ще не знає відповіді на запитання, яке за сакральністю конкурує із самим Словом! Адже, якщо Слово й було спочатку, то Земля вочевидь постала другою. То й чия ж вона – нехай вже й друга?

А ось чия. Найкрутішим наділом українського гумусу володіє агрохолдинг «Кернел» Андрія Веревського, який за підрахунками профільного видання «Латифундист» у 2018 році року очолив рейтинг найбільших землевласників України. Земельний банк нашого краянина становить 600 з хвостиком тисяч гектарів. Поза будь-якими сумнівами, у «збиранні чорноземів руських» Андрію Михайловичу суттєво допомогло депутатство упродовж одинадцяти років – з 2002 до 2013. Клин наш «Калитка» збирав під різними прапорами, але й під полум'яним юліним серцем й у зграї бандитів-регіоналів він сторожко дбав про головний власний інтерес – збереження мораторію на продаж землі.

Саме формальна заборона торгівлі землями сільськогосподарського призначення не дає піти по світу з торбиною й іншим агромонстрам України: холдингу UkrLandFarming Олега Бахматюка (570 тис. га), «Агропросперісу» (New Century Holding) бенефіціарів Джорджа Рора і Моріса Табасиніка (430 тис. га), «Миронівському Хлібопродукту» Юрія Косюка (370 тис. га) і «Астарті-Київ» Віктора Іванчика (250 тис. га). Не пасе задніх і агрохолдинг Петра Порошенка «Укрпромінвест-Агро», який примітно наповнив свій земельний банк родючими гектарами – до 122 тисяч.

Оце, панове обивателі, ті компанії і люди, з якими доведеться вийти на герць слугам нашого розпайованого посполитого народу. Без зміни їх ідеології і згоди поділитися маслом на бутерброді Зе'прожект з ринком землі в Україні засохне у фазі виходу у трубку. Це не казино впарити ердогановим пашам.

Просимо колег не дивитися і на наш банальний п'ятак, як на спробу відповіді на доленосне «чия земля?» – тимчасове сільське побутування і ази практичного присадибно-грядкового землеробства не дають права на суперечки з матьорими аграріями на кшталт Олега Валерійовича Ляшка. Відтак усім «і мертвим, і живим, і ненародженим» українським трипільцям, зціпивши зуби, скрегочемо засадниче: вважаємо за честь бути належними до прихильників тієї зеленої видозміни КоЗе, котра проголосила курс на продаж 40 мільйонів гектарів українських сертифікованих чорноземів. Політичну, соціальну і емоційну відразу до Зе і його слуг тамуємо – на кон виставляється набагато серйозніше, давно назріле, очевидне усім притомним українцям.

У пристойній компанії давно вже не говорять про Північну Корею, Зімбабве, Венесуелу і Таджикистан – цих світових ізгоїв, де теж немає ринку землі. Тутешній прогресивний люд неабияк гнітить належність нашої колиски, вже мало не на півкорпусу просунутої до ЄС, до пулу дикунів. Атож аграрне лобі взялося за бабусь з чорнухинської глибинки: страхають нісенітницями на кшталт нового шовкового шляху, яким буцімто вивезуть наші еталонні землі на батьківщину рису, пороху і компасу.

Пообіцяти Ердогану ринок землі в Україні для Зе так само легко як, ну, ви знаєте, що. Підготувати неписьменною командою фотографів і веселунів Си*ох комплекс важучих, суперечливих у сприйнятті верствами люду законопроектів, просканувати їх громадською думкою і професійним юридичним аудитом, прийняти всупереч «астартам», запустити…

Штукар здатен на вихватку, каверзу, фортель, кунштюк. Землю «кониками» Зе не зорати.

Вадим Демиденко