•  

Чорна рада: як 356 років тому при владі на Гетьманщині опинився «слуга народу»

29930
Чорна рада: як 356 років тому при владі на Гетьманщині опинився «слуга народу»

Влітку 1663 року територія козацької Гетьманщини була місцем великих соціальних потрясінь. Селяни і міщани бідкались, на що козацька старшина розводила руками і активно збагачувалась.

Мабуть, найкраще становище, яке склалося тоді в Гетьманщині, охарактеризував легендарний запорізький кошовий отаман Іван Сірко: «Велике лихо коїться старшиною, гетьман та полковники і менші старшини усі міста, містечка і млини поділили самі поміж собою та володіють ними свавільно».

Тут варто зазначити, що Запорізька січ в той час була окремим суб’єктом, незалежним від Гетьманщини, і Сірко мав певні амбіції з приводу розширення її впливу. При цьому він мав хороші стосунки з Москвою, яка також постійно прагнула посилити свій вплив в Гетьманщині. А найпростішим шляхом добитися цього було привести на посаду гетьмана свою людину. Цією людиною став Іван Брюховецький, колишній джура Богдана Хмельницького і міський голова гетьманської столиці – Чигирина.

       

Брюховецький був непозбавлений здібностей і серед іншого – був майстерним демагогом. Добре відчуваючи пануючі серед натовпу настрої, він декларував те, що від нього хотіли почути. Простим козакам до вподоби були його наміри обмежити абсолютну владу гетьмана і права козацької старшини. Міщани уважно слухали його обіцянки про розширення міського самоврядування, про зниження податків і захист міст від свавілля старшини. Одночасно Брюховецький мав певну промосковську орієнтацію, яка збігалася з настроями, що царювали на Запорізькій січі. І московським посланцям він також казав те, що вони хотіли почути від нього, погоджуючись з посиленням царської адміністрації в Україні.

Завдяки своїй демагогії Іван Брюховецький швидко отримав підтримку рядового козацтва, міщан та селянства. Кульмінація наступила в червні 1663 року, коли в околицях Ніжина відбулась відома «Чорна рада», на якій Брюховецького і обрали гетьманом. Видавалося, тепер для всієї Гетьманщини наступить щасливе життя. Проте, не так сталося, як гадалося. Демагог Брюховецький так і лишився демагогом, не виконавши своїх обіцянок. До цього доклалося погіршення міжнародного становища Гетьманщини і Андрусівське перемир’я.

     

Спроба Брюховецького зіграти на патріотизмі не вдалася і через п’ять років після своєї впевненої перемоги на виборах, він був розірваний розлюченим натовпом за вказівкою Правобережного гетьмана Петра Дорошенка.

Історію приходу до влади Брюховецького певною мірою можна екстраполювати на сучасну Україну. Нам вона цікава тим, що демонструє віковічну прихильність українців до демагогів і популістів. Вас дивує те, що вибори в країні виграють не борці і патріоти, а «політики», які роздають гарні обіцянки? Так це ж одна з наших традицій! І тому вибори в нас перетворюються не в турнір кращих з кращими, як мало б бути, а в змагання, хто більше наобіцяє «простому народу».

В цьому сенсі цікаво зазначити, що деякі наші мислителі люблять розмірковувати про «постгеноцидну країну», мовляв, звідти в нас несвідомий народ такий, бо мільйонами нас винищували. Проте якщо подивитись на нашу історію, то і століттями тому українці нерідко довіряли свою долю пустим демагогам і популістам.

Прозріння, звісно, прийде, проте тільки для того, щоб замість старого демагога, обрати нового. І так по постійному колу. Тому я і не вірю в ефективність демократії українського зразка, як суспільного ладу спрямованого на збереження нашої державності. Бо в нас кожні вибори – це Чорна рада.

Роман Пономаренко, кандидат історичних наук