•  

Фіаско чи фурор?

18260

«Я також планую оточити себе великими людьми», ‒ Володимир Зеленський у телефонній розмові з Дональдом Трампом 15 липня 2019 р. І звідти ж навздогін: «…ми вибороли абсолютну більшість в нашому парламенті, наступний наш генеральний прокурор буде на сто відсотків моєю людиною, моїм кандидатом, якого затвердить парламент …».

Джерело: https://censor.net.ua/ua/r3150452

Тому уникнути упередженості у коментарях вчорашнього дня перебування Зе на берегах Потомака можна було, лише обмежившись наступним: президент України Володимир Зеленський 25 вересня виступив на 74-й сесії Генеральної асамблеї ООН, відбулася робоча зустріч президента США Дональда Трампа з українським колегою Володимиром Зеленським, президенти США Дональд Трамп та України Володимир Зеленський провели спільну прес-конференцію для журналістів.

Звісно, так не виходить, і нашу тональність з чітко вираженим кольором паленої умбри з бежевим відтінком (колір рошенівського шоколаду) важко узгодити з ядучим колоритом шаурми не першої свіжости. Діаметрально протилежні погляди змобілізованої Голодобородьком більшости і тої нещасної рештки суспільства, котра лише сама себе все ще вважає притомною, логічні і умотивовані. Як там у сусіднього класика каявся наш Іван Степанович: В одну телегу впрячь не можно / Коня и трепетную лань. /
Забылся я неосторожно: / Теперь плачу безумствам дань...
(О.С. Пушкін, «Полтава», ©).

До слова, про коня. Випадкова, як подає її президентський пул, з ним зустріч у черзі до шведського столу практично не мала наслідків, хоча Зе і не вдалося уберегтися від психічної травми. Несподівано виявилося, що РФ «хоче миру на Донбасі».

Ми впевнені, що цікаві наші колеги вздовж і впоперек проаналізували усі епохальні номери Зе на сцені асамблеї ООН та за її кулісами, відтак у наших вправах немає вже особливої потреби. Побіжні зауваги.

Зустріч Трампа із Зе, на якій два великих блазні розшаркувались один перед одним, причому більший робив це знічев'я, ніби муху відганяв, у нас викликала асоціації з героями соціально-демократичної української прози ХІХ століття. Зниценого небожа дядина впустила до передпокою і на улесливе белькотіння голодного і неграмотного хлопа кинула до долоні з ціпками (метафоричне посилення упослідженості) мідяка на півника посмоктати. Хлоп'я розплакалося і наябедничало на іншу багату дядину, мовляв, які ж і скупердяї оті Макронські з Меркелями за тином.

Але й погодитися з оцінкою зустрічі президентів США і України майстром еквілібру між крапельками, президентом Леонідом Кравчуком, нам не дозволяє не лише набута гіпертрофована ненависть до клавішних і велосипедного спорту. Хіба лише прикрий вигляд має безцеремонне фе на адресу посла Йовович з вуст нашого приЗе? А куди Сіркові тепер ховати очі на нормандській зустрічі після заплювання «скупого» Євросоюзу? Адже речниця Верховного представника ЄС із закордонних справ, віцепрезидента Єврокомісії Федеріки Моґеріні Майя Косьянчич вже оприлюднила заяву, в якій йдеться, що підтримка Європейського союзу для України є «безпрецедентною». Коли б не довелося Коломойському повертати 15 мільярдів, у Зе ще таких грошей немає.

Присікуватися до недолугої англійської Зе на трибуні асамблеї ООН, справді, не варто, хоч виконання спічу мовою, якою ти не думаєш – невдалий і недоречний експеримент на подіумі такого масштабу. Та ще якщо врахувати, що виконавець не лише думає, а й живе винятково російською… Загалом до змісту виступу немає суттєвих зауважень навіть у системних опонентів. Але не вельми заскоченому українськими справами світові слід таки частіше товкмачити про війну у твоїй, президенте, країні – один раз згадати про окупований Донбас, анексований Крим і окупанта-агресора Росію замало для виняткових можливостей оонівського виступу. Ну, це так, професійне менторське.

Емоційний зрив Зе на спільній з Трампом прес-конференції у відповідь на супернезручне запитання Мирослави Гонгадзе про пацанські обіцянки Зе розібратися з молодшим Байденом можна віднести на недосвідченість. Переглядаємо відео і жаліємо нашого непрофесіонала ‒ усієї його клоунської майстерності не стачило на зрозуміле, більш-менш переконливе виправдання, поводився як в'юн на сковорідці. Адже факти – неспростовні. Імпічменти за просто так не оголошують.

У дресурі сліпого кошеняти, яке то в калюжу влізе, то напудьорить на підстилку, спрацьовують різні методи. Головна умова – кошеня має поставити собі за мету змінити себе докорінно. Ну, це так, Фрейд.

Вадим Демиденко