•  

Концерт на концерні

17270

Навіть зразково толерантній електоральній душі бракує сил позбавитися відчуття перебування на перманентному концерті зарозумілих від надмірної уваги провінційних блазнів, котрих фарт і олігархічні неміряні статки виперли на столичну сцену. Щоправда, наразі і позаблоковим масам все важче відбиватися від обіймів світу, зафарбованого винятково у зелене.

Дві побіжні зауваги до відвідин Зеленським Харкова, які стали черговою фазою нон стоп'а у галопуючих президентських мандрах містами і селами отетерілої від карколомних номерів квартальної команди країни.

Спершу зловили себе на упередженості. Даруйте, колеги, але вже не вийде з вашого покірного слуги об'єктивного поціновувача голобородькових справ. Ключове слово у реченні – «вашого», зі служивими бобляхами у нас, на щастя, спільне лише громадянство. Навіть якщо Зе якимось дивом поширить теорему Кронекера про абелеві поля на довільну алгебраїчну область раціональності (за Вікіпедією – одна з трьох все ще не розв'язаних проблем Гілберта зі списку 23 кардинальних проблем математики, і це ми епатажно провокуємо опонентів поверховою начитаністю), генетична відраза до вискочки, що взявся не за своє діло, випалює будь-який позитив на етапі перегляду.

Переконані, від клоуна годі чекати чогось путнього. Ким би його не називали. І вояж горе-керманича до гепиної вотчини тому свідчення. Тим, хто ще не упевнився у малограмотності Зе, радимо познайомитися зі стенограмою його зустрічей на Харківщині. Нам вистачило фраз про «концерт Укроборонпрому», «Это ж ваши, ну, блин, легендарные заводы!», «Мы можем про стратегические планы потом встречаться, разговаривать».

То так, уникнути філологічних ляпів навіть професійному краснобаю вдається не завжди, і відсутність обмовок у бездоганних спічах еталонних мовознавців Миколи Степаненка та Олександра Авраменка є саме отим винятком із правила, який те правило універсалізує! І Фрейда згадувати намарно не слід. Хоча обмовки на кшталт «Вони хочуть впихнути невпихуєме. Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе» зробили класиком жанру Івана Степановича Плюща, земля пухом гарному чоловікові.

Звісно, можна стиль комунікації з масами через нав'язливі спроби влізти у душу до такого ж просторікуватого і хамовитого пацана на районі сприйняти й за взірець демократії. Більше того, саме на таку поведінку приЗедента очікували зачаровані своїм у дошку велосипедистом-піаністом-любителем шаурми.

Але не філологічна дивакуватість «гетьмана з 95-го кварталу» змушує нас опівночі клацати клавкою компа. Ба, навіть хворобливо прискіплива зацікавленість Зе температурним режимом у цехах заводу імені Малишева теж би не стала предметом критичного коментаря – номер з несподіваним аранжуванням арії Кармен надовго позбавив нас здатності взагалі чому-небудь дивуватися.

Звертаємо увагу небайдужих на серйозне. По всьому продюсер не планує міняти керівні манери. Зе, як і Йосип Сталін (насправді крилату фразу про вирішальну роль кадрів у всьому на світі виголосив Лазар Мойсейович Каганович), свято і правильно вірить у неможливість здійснення будь-чого епохального, у нашому випадку – «диктатури хіхоньок», без надійної кадрової опори. Але наразі в Україні що не призначення, то повна дискредитація перевіреного «кадри вирішують все» ‒ випадкові люди призначаються на ключові посади за єдиною ознакою лояльності до тіунів народу і персонально їхнього предводителя. Цьогораз ощасливлена Харківщина отримала керманичем чергового адвоката із сумнівним професійним минулим, з відсутністю аби якого управлінського досвіду звісно, три в одному – слугу, фізрука і правника в іпостасі нардепа від СН Олексія Кучера.

У автора на Харківщині близькі родичі.

Вадим Демиденко