•  

Путін змушує Порошенка обрати між Обамою та Меркель

00
Поділитися
Путін змушує Порошенка обрати між Обамою та Меркель

Європейські політики розійшлися в оцінках відстрочки дії асоціації про зону вільної торгівлі з Україною.

Відстрочка набрання чинності глибокою та всеосяжною зоною вільної торгівлі з ЄС до 31 грудня 2015 року обурила не лише українське суспільство і політикум, а й стала темою обговорень у самому Євросоюзі.

Навряд чи для когось є секретом, що відстрочки добивалася саме Росія. Аби красиво вийти із ситуації, європейці продовжили безмитний режим для наших товарів, що насправді в економічному плані не гірше, ніж ЗВТ. Але в політичному – це відкладений ризик і одночасне підігрування Путіну.

У самому Європейському Союзі тривають дискусії щодо відстрочки асоціації. Причому ці дискусії розгортаються між пронімецькими та проамериканськими політиками. Так, доповідач по Україні в Європарламенті, поляк Яцек Саріуш-Вольський заявив, що відтермінування виконання угоди про асоціацію в частині зони вільної торгівлі сприйматиметься Росією як прояв слабкості. Він говорить про те, що країни ЄС повинні підтримати Україну зброєю, щоб вона могла захистити свій суверенітет та незалежність.

«Україна стоїть перед подвійним викликом – необхідно проводити реформи, а також захищати власні кордони від російської агресії. Вона повинна відчути нашу підтримку», - наголосив польський політик.

В унісон з ним зробила заяву президент Партії зелених у Європейському парламенті Ребекка Хармс.

«Ми не можемо допустити, щоб Путін отримав те, що він хоче. Європейці займаються самообманом. Ми не можемо продовжувати слухати українських олігархів, треба почути інших людей, щоб зрозуміти, що потрібно Україні», - заявила вона.

У свою чергу орієнтований на Берлін Єврокомісар з питань розширення ЄС та європейської політики сусідства Штефан Фюле зробив іншу заяву: після відстрочки асоціації він очікує врегулювання ситуації на Сході України. Проте зауважив, що відкласти вступ у дію угоди просив Київ. А це означає, що Президент України нині орієнтується на Берлін. Який, у свою чергу, робить усе, аби умиротворити Путіна та не доводити до посилення санкції проти Росії.

У той же час, така орієнтація Києва загрожує нашим партнерським зв’язкам з Вашингтоном та проамериканськими країнами Євросоюзу. Та саме вони, а не Берлін з Парижем, були і залишаються нашими адвокатами і партнерами. Якби не вони, то введення санкцій загальмувалося б на рівні заборон в’їзду в країни ЄС зрадника Аксьонова, Константинова та їм подібних. Нині ж Україна ставить цих партнерів у складну ситуацію: як вони можуть підтримувати Київ, якщо українська влада відштовхує руку допомоги.

До того ж варто зауважити, що зараз в ЄС складається не надто вдала для України політична кон’юнктура. Замість Фюле комісаром з розширення буде словак Марош Шефчович, який так само як і чех Фюле закінчував Московський інститут міжнародних відносин, що уже викликає питання щодо політичної орієнтації. Також він входить до партії «Курс – соціальна демократія», лідером якої є прем’єр Словаччини Роберт Фіцо – відомий противник посилення санкцій проти Росії. Інший негативний кон’юнктурний момент – куратором України в Єврокомісії став австрієць Йоганнес Хан. Також безпосередньо України стосуватиметься сфера діяльності іспанського комісара з питань енергетики Мігеля Аріаса Каньєте і грека Димитріса Аврамопулоса. Позиція Мадрида та Афін щодо української кризи, як відомо, є неоднозначною для нас.

І, останнє. Днями Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив, що Альянс не повинен приймати новий заморожений конфлікт на Сході Європи.

«Ми повинні зробити все, щоб знайти мирне вирішення цього конфлікту. Але я думаю, що в інтересах Росії встановити новий заморожений конфлікт», - сказав він.

По суті, прийняті закони про особливий статус окремих районів Донбасу та амністію сепаратистів – це згода Києва діяти за сценарієм Москви, яка домоглася свого. Росія нав’язала Україні «виразку» на Сході, яку можна або видалити хірургічним шляхом, як того хоче переважна більшість українців, або «лікувати» за рецептами, які пишуть у Кремлі і підтримують політичним «консиліумом» у Берліні.