•  

Штайнмаєр тобі ковінька

440

Розставити розділові знаки у заголовку відвідувачам сайту пропонуємо самотужки – у нас рука не піднімається. Бо наша загнічена негарною новиною націоналістична душа вчора була готова згарячу пристати до дев'яноста восьми відсотків додзвонювачів на вечірні посиденьки у Ганапольського з Вереснем на «Прямому».

Відносне множество краян на опозиційному каналі вважає підписану у Мінську згоду на лавровсько-німецький план розв'язання донбаського вузла капітуляцією. А 96 відсотків «капітулянтів» у підсумку ми би пояснили лише холеричною активізацією зелених чоловічків на ворожому для них ТV.

За зваженішого на ранок розмислу вирішили не поспішати з ярликами. Адже головного – підписаного бригадою кучмівських переговорників документу – ще ніхто із зацікавлених українців не бачив. У тому документі може бути все, що завгодно. Підставою саме для такого висновку є черги скороспішних заяв команди Зе, що наввипередки спростовують одна одну ось вже три календарні квартали підряд. Відтак, слід почекати на «у хвіст і гриву» розрекламовану нормандську зустріч і пережити разом з нашим «дипломатом з Кривого Рогу» принизливе поплескування по зігнутих у три погибелі, готових на все заради фронтової тиші плечах. Погодьмось, панове, цинізм ситуації зашкалює – здачу фронту оборони країни від агресора перетворили на рейтинг підтримки коміка! Гаразд, не вперше. І, мабуть, не востаннє.

Цікаво буде подивитися і на Макрона – реалізатора штайнмаєрського зливу України кремлівській лаї. Зробить вигляд, що Франції не стосується звинувачення Зе у скупердяйстві? Чи спільно з Меркель підтримає «фе» речниці Верховного представника ЄС із закордонних справ, віцепрезидента Єврокомісії Федеріки Моґеріні Майї Косьянчич? От кому буде комфортно на тій майбутній зустрічі, так це путіну – усі його мюнхенські забаганки неухильно втілюються у життя.

Оскільки Україна перебуває у глибокій ейфорії від «швидкої насті», вона повірить вчорашньому відеоролику Зе про червоні лінії, які буцімто нізащо не збираються переступати слуги народу. А професійна патетика Зе перед камерою не залишила фанатикам «сватів на кварталі» вже й найменших сумнівів щодо умов миру – ними, як запевнив артист, стануть виведення бандитів і російської зброї за поребрик, контроль України над своїм кордоном, місцеві вибори на Донбасі за українськими законами, амністія у межах здорового глузду.

Цинічна, але безпрограшна для Зе ситуація. Коли путін у відповідь на підготовлений Україною варіант грюкне нормандськими дверима («Вы что, други, меня за лоха держите?»), наш миротворець зіграє нехай і нетипову для його амплуа трагічну роль ошуканого у найкращих своїх сподіваннях лауреата нобелівки за мир в усьому світі. Адже виставлених учора маркерів, хоч каміння з неба посипиться, РФ не помітить. Хтось надіється на зміну зовнішньополітичного курсу у недопалка? Що він пристане на умови української сторони?! У тайзі усі ведмеді передохнуть.

Ну, і штайнмаєр з ними, чужими ведмедями. Чому у вчорашньому номері Зе не відповів на цілу низку запитань? Де у переліку червоних ліній Крим? Хто відновить затоплені шахти? Хто компенсує вартість вивезених і розпиляних на брухт підприємств? Кого амністують? Де брати кошти на зворотне переселення лугано-донецьких народів?

Ще одна, дуже неприваблива заувага. Уявімо, що стався таки масовий мор ведмедів і РФ виконала умови Зе, ми провели вибори на Донбасі на український лад. Але уявити, що до місцевих громад потрапить свободівець, голосний чи євросолідарний українець навіть у летаргічному сні не вдасться. Складається враження, що зелені слуги не знають реалій окупованого Донбасу. Там що, хтось чув про якісь мінські домовленості чи лякається примари Мюнхену-2019? Посміємося разом, слуги – покажіть нам хоч би одного лугандонця, котрий би мріяв про повернення до «рідної неньки»! Хтось із нас, штайнмаєрці, точно ідіот.

Тож тактика Зе – на куражі з непояснимим кредитом довіри погратися у великого політика – гідна слави отого Нерона, котрий над викопаною для нього могилою волав на усю Римську імперію: «Який великий артист погибає!».

Жодних натяків на фініта ля комедія, ми – про сумнівну славу.

Вадим Демиденко