•  

Співи услід Гімну

220

Українська Решта, до якої ми маємо честь належати, принаймні, сподіваємось на належність до неї, очікувано одностайно засудила черговий викид квартальної шизофренії. Епікриз з повією, ебонітом, роялем і Зе'президентом доповнився загрозливим епізодом, який свідчить про невиліковність хвороби і потребує хірургічного втручання. Так, ампутації обох уражених півкуль. Ні, так званого головного мозку.  

Ситуація поцінована і прокоментована зусібіч.

Ніхто й не чекав розкаяння від зарозумілих законодавців розмовно-стьобаного жанру, яким Сам Зе'боунапартій редагує тексти. Нас хамовито попередили:«Наш гумор - наша головна зброя. І поки наша зброя гостра і різка, ми будемо з гордістю займатися своєю справою».

Атож, пацанва наразі обмежена у виборі акторів рівня Головного Блазня, котрий делегований Валєрічем розсмішити світ і його околиці, тому агресія їхньої сатири з підворіття у намаганні зберегти реноме генітальних реготунів загрожує бути неконтрольованою. Не виключено, що вже найближчими часами ми побачимо на сцені Палацу Україна увесь склад Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки зі спущеними штаньми і задраними спідницями. Перепрошуємо за не вельми респектабельне пророцтво.

Розчарував генеральний директор НЗАУНХІГВ Зеновій Корінець. Продаж імені за тридцять срібників у культурних колах практично завжди (у разі, якщо продавець володів якимись залишками совісті) мав наслідком відставку. Пан Іуда взагалі був проклятим на віки вічні. Ми ж, натомість, почули недолугі виправдання фарисея про «доречно забитий гол у ворота Португалії», «сумніви хору щодо тексту пісні про Гонтарєву», «дозвіл незгодним не брати участі у виступі», «незручність відмови після залучення нас до Гімну» тощо. Це називається «услід тупицею», пане Зеновію. Або услід Гімну.

Нічого іншого, крім фонтану лайна на адресу «чужої» Гонтарєвої, навіть «своїх» Милованова з Бородянським та тих, хто не побачив у примітивному стьобі взірця політичної сатири, ми й не чекали з-під язика олігарха Валєрича. Там з вихованням давно катастрофа. Прикро констатувати, але з кожним наступним антиукраїнським вибриком Ігоря Валерійовича, маліє значення його особистого внеску у захист Дніпра у 2014 році. Чогось ми таки не знаємо про практичний патріотизм у виконанні злитого з державою капіталу.

І все ж, на нашу думку, країні та її Решті загрожує інше – оте, що у пароксизмі щенячого захвату реготало з пісенного опису підпалу житла громадянки України Валерії Гонтарєвої у виконанні показово патріотичного колективу. Панове, ми не кличемо вас на ще одне випробування вашого терпіння і толерантності – переглядати увесь сюжет не треба, зверніть увагу на обличчя шанувальників Кварталу, коли «Горіла хата, палала, в Лондоні жінка плакала». На тих натхненних парсунах української «шляхти» – наше найближче майбутнє.

Вадим Демиденко