•  

Спроба втечі від самого себе

19140

Навряд чи пропонований нами ракурс споглядання за навколишнім, якимось чином змінить настрої наразі агресивно налаштованої проти всього на світі більшості української спільноти. Огризаються навіть на невинний докір хлопчику Альоші не намагатися обігнати Європу на самокаті.

Якось борсатися у плісняві, яка затопила наші краї по самісінькі вінця, помагає ретродискурс: за найглибшого відкату цивілізації назад, скажімо, за інквізиції Лойоли чи тих же вусаня-генералісимуса з колегою фюрером, або кормчого Мао з Пол Потом, меншини понівечених громад зрештою витягували себе з баговиння. Як винахідливий барон Мюнхаузен – вхопивши самого себе за голову. Немає жодних сумнівів, що й до нас, тимчасово збожеволілих, прийдуть часи збирати каміння і битися покаянними лобами об угарцьовану слугами долівку. Тягти самого себе догори за оселедця. Та те прозріння ще не зачиналося – зашкалюють рейтинги блазнів зі служивим оточенням.

Атож, пропонуємо поміркувати над однією з версій загального запаморочення. Психологи не дадуть збрехати: найліпшим способом подолання страху є його повне нехтування. От несеться на вас скажений пес, а ви його впритул не бачите. Себто, та то Артемон лащиться. От обрали недолугість президентом, яка вже на старті нашкварила такого, що краще б лая скажених псів на нас напала, а ми його, отакого Зе, не бачимо!

Оті відсотки голосів, з якими тріумфував на нашому політичному подіумі блазень, крім усього іншого (ну, IQ на рівні генетичної похибки, важуче дитинство і юність на задвірках речового ринку, когнітивний дисонанс від неможливості усвідомити рятівний сенс тріади «армія, мова, віра», гіперсексуальна реакція на нові обличчя, придбана, а не набута вища освіта тощо), є віддзеркаленням соціопатичного стану переляканого суспільства. Тим паче, що лякатися обивателю є чого. Війна з похоронками, і цій біді кінця не видно. Безробіття і знелюднення батьківщин – малих і великої. Конфлікт пропозицій переповнених супермаркетів і порожніх гаманів. Чорна заздрість до громад за Сяном, які завдяки безвізу і трудовій міграції постали у всій своїй споживацькій красі. Тупа відстороненість чиновного, поточеного корупцією очільництва, яке, мов ті чорні круки, обсіло усі гілки української влади, від сірого безпросвіття платників податків. Нахабного, цинічного чиновництва, котре спрокволу, тихою сапою закидає у перелякану свідомість плебсу безваріативність підняття своїх заробітків до п'яти тисяч євро. За мінімального розміру подаяння переляканому посполитому у 4173 грн. – 149 євро.

Загалом – сподівання затурканого негараздами громадянина небудь-коли ще пожити по-людськи і щоденні реалії розбігаються навсібіч зі швидкістю галактик після Великого Вибуху...Відтак – краще заплющити очі.

Для засліплених на Лугандоні путін – ніякий не ворог, не агресор, не миршаве утілення Вельзевула, а «собіратєль руського міра». Нікуди ми з вами, націоналісти з яскраво вираженою схильністю до компромісу, не подінемось від очевидного електорального розкладу – 10-15 його відсотків головами, обома ногами, надіями і фантазіями все ще там, у совковому маренні. Тому так войовничо вороже сприймають оці наші тимчасові земляки важку і некомфортну дійсність, і так охочекомонно підписуються на казку про Васю Голобородька та його велосипед від Тесла. «А бодай би вам поприндило, бандерофашисти, укропи, хахли нещасні! – заходиться лайкою увесь український Південний Схід. – «велика русь» встала з колін, приструнила клятих піндосів, провела олімпіаду і FIFAWorldCup, Крим повернула до рідної гавані! І нас поверне».

З казкою про «велику русь» на вустах вимирає і спивається мокшанський нарід, безстрашно роблячи вигляд, що не помічає монстра. Наш совковий непотріб радо мавпує сусідів, воліючи теж заховатися у казку, де кожен телесик – президент.

Один з цих телесиків робить семимильні кроки до подоби монстра, районованої до страхів позеленілого українського плебсу.

Вадим Демиденко