Страмовище в центрі Полтави

Страмовище в центрі Полтави

Можна вважати, що історія ця тягнеться вже... понад 200 років! Коли Полтава у 1802-му

стала центром новоутвореної губернії, місто почали активно перебудовувати. Особливо

його центральну частину, де за основу було взято Санкт-Петербург з його «променевим»

формуванням вулиць. Тоді й з’явився в Полтаві архітектурний ансамбль Круглої площі,

серцем якої стали будинки генерал-губернатора та віце-губернатора, Дворянського

зібрання, Казенної палати, міської думи та поштамту...

Замкнути «кільце» мала будівля міської гімназії, однак будуватися вона мала коштом

міста, а таких грошей у казні не знайшлося. Тож тривалий час на місці гімназії була

пустка. Тоді місцеві чиновники знайшли доволі оригінальний вихід: вони спорудили в

натуральну величину дерев’яний макет гімназії! «Для придания приятности взору», як

було записано в рішенні.

Відтак ця дивна споруда проіснувала не одне десятиліття, її встигли навіть

охрестити «будинком з декораціями», аж доки уряд не ухвалив рішення про створення

в Полтаві Петровського кадетського корпусу, гроші на який виділили з «центру». Його

головний корпус і став окрасою площі, адже це була наймасивніша споруда в центрі

Полтави, яку увінчував оригінальний купол, під яким, до речі, знаходилася «кадетська»

церква. Після революції церква, звісно, наказала довго жити, а от саме приміщення весь

час використовувалося як військовий навчальний заклад: спершу тут була піхотна школа,

серед випускників якої був і відомий радянський воєначальник генерал армії Микола

Ватутін.

1958 року сюди перевели з Дніпропетровська зенітне артилерійське училище, яке годом

стало Полтавським вищим зенітно-ракетним Червонопрапорним командним училищем

імені генерала армії М. Ватутіна. За післявоєнні роки ПВЗРКУ випустило понад 12,5

тисячі висококласних офіцерів. Авторитет його був настільки великим, що після розпаду

СРСР Росія і Казахстан пропонували Україні зберегти Полтавське зенітно-ракетне

училище для спільного утримання і використання багатющого потенціалу. Однак тодішнє

керівництво країни вирішило інакше. Згідно з Директивою міністра оборони України №

133 від 25 липня 1992 року училище було ліквідовано. Останній випуск офіцерів відбувся

тут 18 липня 1995-го.

Усе, що відбувалося з приміщенням далі, — наочний приклад чиновницької

недалекоглядності. Тривалий час Міністерство оборони зволікало з передачею його в

комунальну власність, потім уже в місті надто довго думали-гадали, як використати

будівлю. Зрештою, частину приміщень передали Полтавському національному

технічному університету, частину — СБУ, а от головний корпус так ніхто і не зміг

осилити. Хіба що бомжі та наркомани, які перетворили будівлю в самісінькому центрі

міста на свою «базу». Внаслідок цього тут кілька разів виникали пожежі, а затим згорів

навіть унікальний купол, що увінчував будівлю. Але й це ще не все: наприкінці 2004

року тодішні керівники міста «під шумок», таємно, без погодження з депутатами продали

приміщення приватній особі. У підсумку приміщення кілька разів переходило з рук у

руки, дійшло до того, що один із власників опинився аж у... Ізраїлі і навіть — помер!

Відтоді всі наступні міські голови вели боротьбу за повернення приміщення в комунальну

власність, і, зрештою, позаторік уже нинішній міський голова Олександр Мамай заявив,

що будівлю, мовляв, нарешті «повернуто місту». Однак судові тяжби тривали, доки

не поставив у цій справі крапку Вищий господарський суд: приміщення в комунальній

власності міста!

Але що робити з приміщенням, яке за ці роки навіть з фасаду (попри «косметичні»

ремонти) почало перетворюватися на руїну? В міськраді лише розводять руками: мовляв,

коштом міста «реанімувати» споруду не вдасться. Єдиний вихід — знайти інвестора,

якого теж поки що немає. Та й хто наважиться на такий «подвиг», адже приміщення в

такому стані, що тепер уже легше побудувати нове, ніж відновлювати старе.

А недавно на багатостраждальне приміщення звалилася й нова біда! Прийшла, як

кажуть, звідки не чекали – знову у вигляді судового позову. Колишні власники

хочуть «відвоювати» будівлю за… «нововиявленими обставинами». Нещодавно уже

відбулося перше засідання Полтавського господарського суду. Як повідомив Борис

Трістанов, координатор громадського комітету із порятунку будівлі Петровського

кадетського корпусу, рішення поки що не ухвалили – йде збір додаткових документів по

справі.

А що ж за «нововиявлені обставини»?

— Оскільки пам’ятки архітектури не можна продавати, то настільки мені відомо,

підприємство «Авна-Трейдінг» якраз і хоче, аби будівлю Кадетського корпусу не

визнавали пам’яткою архітектури. Мовляв, такою пам’яткою вона не була й тоді, коли

підприємство її купувало. Таким чином оскаржуючи попереднє рішення суду щодо

повернення будівлі в комунальну власність, — розповів Борис Трістанов. —Тут і справді

виникла деяка законодавча колізія. Ще у 50-х роках будівля була внесена до списку

пам’яток архітектури Радянського Союзу, а в 1978 році вийшов закон УРСР «Про

охорону і використання пам’яток історії та культури». На той час вважали, що до

нового списку пам’яток історії Кадетський корпус (та й усі інші будівлі ансамблю

Круглої площі) потрапляє автоматично, але виявилося, що це не так. Коли Україна

стала незалежною, а закон про пам’ятки архітектури часів СРСР втратив чинність,

то Кадетський корпус перестав охоронятися законом, оскільки до списку пам’яток

архітектури України він не потрапив. Тож, мовляв, коли підприємство було власником

приміщення, то воно ще не було культурною пам’яткою міста.— зазначає Борис

Трістанов.

Він переконаний: якщо приватному підприємству вдасться повернути будівлю собі, то

невдовзі її можна буде побачити лише… на фото.

— Сама будівля вже давно нікого не цікавить! Навіть коли придбавши її у 2004 році, нові

власники наче зумисне нічого з нею не робили, чекаючи доки все розвалиться. От, і зараз

хочуть довести, що Кадетський корпус не підлягає реконструкції і знести. Їх цікавить

лише земля в центрі міста! Оскільки збудувати на тому місці щось нове — скляно-

бетонне, набагато простіше і дешевше, ніж вкладати кошти в реконструкцію.

…На тлі усіх цих подій залишається лише з гіркотою згадати, що 2002 року групі

тодішніх керівників міста, будівельників та архітекторів було присвоєно Державну

премію України в галузі архітектури і будівництва саме за... реконструкцію історичного

центру міста. Тоді сам фасад Кадетського корпусу «косметично» відремонтували «для

придания приятности взору» і ось тепер ця історія повторюється як фарс.

І все ж попри те, що керівництво у нас зазвичай киває на «попередніков», більшість

громадських активістів, які нині опікуються будівлею колишнього Кадетського корпусу,

переконані: те, що трапилося з приміщенням на совісті усіх міських голів Полтави.

Включно з Олександром Мамаєм. Бо хтось же має бути в цій сумній історії крайнім, хтось

має зрештою відповідати за те, що відбувається в місті.

Павло ДОЛИНСЬКИЙ