•  

Куди нас несе потік?

110
Куди нас несе потік?

Жодні маніпуляції з цифрами і підміною понять не в змозі обманути економіку.

Відсутність модернізації, зменшення платоспроможності населення не створюють передумов довготривалого впевненого економічного розвитку.

Тотальні валізи з валютним кешем яскраво демонструють рівень віри самої влади в блискучі перспективи української економіки...

Має другорядне значення, як хід реформ оцінює президент чи прем’єр.

Має вирішальне значення, як їх оцінює талановитий бізнес. Бо реальні гроші продукує саме бізнес, а не влада.

Найкращий показник такої оцінки – це рівень приватних інвестицій. Особливо якщо його порівняти з рівнем потреб економіки у інвестиціях.

Фактично неплатоспроможна частина населення – це ідеальне електоральне поле для політиків-популістів.

Тому потенційні дострокові парламентські вибори в Україні можуть принести неприємні сюрпризи.

Дуже ризикують ті, хто вірить у непереможну силу політичних технологій і бюджетів.

У випадку з люмпенізованими верствами талановитий демагог і авантюрист може обіграти усіх випускників гарвардів і оксфордів. Особливо коли Кремль всіляко цьому сприятиме.

Достатньо згадати 1917-й у Росії, 1933-й в Німеччині.

У Росії ті, хто вірив у повільні поступові зміни, відразу втратили все і назавжди.

Ми бачимо, що той, хто ігнорує реалії, отримує "сюрпризи" навіть у США і Європі. В Україні і поготів.

Управляти потоком

Збільшення чисельності збіднілого населення робить імовірними радикальні малопрогнозовані сценарії розвитку подій.

Хто дорожить майбутнім України і власних дітей, у "російську рулетку" грати не буде.

Сьогодні одним з вирішальних стає фактор часу. Дії влади ставлять під сумнів стабільність ситуації вже у найближчі півроку-рік. Чим гучніше звучатиме "влада сильна як ніколи", тим більші сумніви.

Блокада ОРДЛО продемонструвала, що українська влада вже де-факто не має повного контролю над ситуацією. Розпочалися процеси, якими влада вкрай незадоволена, але фактично тривалий час нічого вдіяти не може.

Значить, дійсно новим силам уже через півроку-рік потрібно бути готовим суттєво впливати на ситуацію. Незалежно від того, будуть дострокові вибори чи ні.

Неможливо виграти у наперсточників, граючи за їх правилами.

Щоб перемогти стару еліту, потрібно кардинально змінити політичні правила гри.

Щоб почати такі кардинальні зміни – не потрібно чекати ні нових законів, ні виборів.

Потрібно створити справжню системну опозицію.

Яку нинішня влада не могла б собі дозволити ігнорувати.

Яка запропонувала б принципово нову систему функціонування держави і бізнесу.

Яка у разі отримання влади могла б негайно діяти – а не розробляти плани і шукати виконавців.

Яка у критичний момент змогла б направити соціальну енергію у конструктивне русло.

Щоб Захід побачив політичну силу, здатну вирішувати українські проблеми, а не вручати їх Заходу.

Ціль – за півроку-рік вийти на мінімум 35-40% народної підтримки. В умовах колосального суспільного запиту, при новаторських методах, завдання більш ніж реальне.

Акцент має бути не на політичних технологіях, а на принципово новій якості політичного продукту.

Це значно збільшить ефективність і колосально зменшить потребу у фінансових ресурсах на маркетинг.

В основі повинна бути не критика, а конструктивні системні пропозиції.

Справді принциповий реформаторський підхід зробить неможливим копіювання і мімікрію з боку політсил старої еліти. Якщо метод реально унеможливлює маніпуляції – для старої еліти він критично неприйнятний.

Нова, справжня системна опозиція – це не вивіска на грудях, не стиль риторики.

Це мінімум чотири обов’язкові риси:

1. Принциповість виключно першої свіжості

Не можуть бути системною опозицією ті, хто мовчки дозволяє президенту, представнику виконавчої влади, під час агресії давати іншим державам офіційну обіцянку змінити Конституцію. Хто голосує за "партійну диктатуру". Хто при владі і в опозиції декларує діаметрально протилежні погляди. Хто демонструє вибіркову принциповість.

Не кажучи вже про тих, хто не може пояснити, звідки у рідні з’явилися величезні гроші.

2. Вміння мислити і діяти стратегічно, системно.

Малоефективною є боротьба за прийняття нових законів, коли у влади є можливість застосовувати вибірково або ігнорувати будь-які закони і правила.

Малоефективною є боротьба з тотальною корупцією, коли недоторканим є її основне джерело.

Основи системи – контроль суспільства над владою і правосуддя. Які основи – такий стан країни.

Горе країні, в якій президент може на все впливати, і при цьому фактично ні за що не відповідати.

Системна опозиція повинна розпочинати реформи з дієвих механізмів контролю над президентом і позбавлення його можливостей для маніпуляцій. Наприклад, зі зміною складу ЦВК.

Те ж саме – для голови Верховної Ради і депутатів, інших топ-чиновників. Корумповані судді не повинні мати можливості контролювати самих себе.

НАБУ навіть за найкращих розкладів цих проблем не вирішить.

Реформи, які не зачіпають основ системи, перетворюються на зусилля Сізіфа.

Боротьба за звільнення "подовжувачів рук" – процес безкінечний.

Гора е-декларацій породила мишу реальних наслідків.

3. Здатність пропонувати не лозунги, а ефективні рішення

Правильні ідеї – класна річ. Але якщо доручити реалізацію правильної ідеї олігархам, то замість великої користі отримаємо протилежний результат.

Була гарна ідея промислової приватизації. Отримали пограбування і відсутність сучасної промисловості.

Була гарна ідея приватних банків. Отримали пограбування і відсутність здорової банківської системи.

Ринкові ціни на енергоносії для населення – дуже правильна і необхідна ідея. Але на практиці влада називає ринковими директивно встановлені ціни монополістів. Знову чергове пограбування.

Якщо доручимо олігархам реалізацію дуже правильної ідеї продажу землі – отримаємо пограбування, перед яким потьмяніють усі попередні.

Навіть найкраща ідея тільки тоді чого-небудь варта, коли є ефективний механізм її реалізації.

Системна опозиція зобов’язана пропонувати правильні ідеї виключно у комплексі з конкретними механізмами, які гарантують правильну реалізацію цих ідей.

4. Вміння успішно вирішувати надскладні завдання

Тестом на таке вміння і є створення у найкоротший термін політичного механізму, здатного впливати і на владу, і на ситуацію в країні.

На існуючій базі, чи "з нуля" – неважливо. Успішним стартовим майданчиком може стати навіть новостворений сайт.

Кілька талановитих організаторів можуть повести за собою мільйони.

Головне, щоб ці кілька організаторів уміли проблеми перетворювати на завдання. І вміли би бути ефективними і без багатомільйонних стартових бюджетів.

Щоб діяв принцип справжнього спорту: команду очолює той, хто на даний момент демонструє кращі результати. Ніяких вічних вождів.

Навряд чи об’єднання існуючих малоефективних політичних проектів приведе до появи принципово нової якості. У Лебедя, Рака і Щуки також була спільна ідея. Але, як відомо, це не привело до появи принципово нового результату.

Головні завдання початкового етапу:

1. Створити ефективне організаційне ядро.

2. Запропонувати ідею, яку з готовністю підтримає більшість українців.

3. Запропонувати концепт революційних реформ, у фокусі якого були б ефективний контроль над владою, реальне правосуддя і вагомі стимули для розвитку талановитого бізнесу.

Основою концепту мають бути не загальні положення і назви законів, а конкретні механізми, які гарантуватимуть досягнення поставлених цілей.

4. Привернути увагу потенційних ідейних активістів. По суті мова йде про політичних волонтерів. Цей тип людей на практиці довів свою здатність робити те, що для більшості видається неможливим.

5. Запропонувати конкретні механізми системного вирішення ключових проблемних питань – якісної зміни силових органів без втрати фахового рівня, тарифів, мовного...

6. Викласти суть вказаних пропозицій у формі, зрозумілій пересічним громадянам.

Було б чудово, якби таку ідею підтримав талановитий бізнес. Для якого принципово нова ефективна політико-економічна система стала б фундаментом процвітання. А також потужні громадські діячі, яких цікавить результат, а не посади.

Користь від створення потужної цивілізованої опозиції оцінять навіть адекватні представники старої еліти. Оскільки тільки така опозиція здатна не допустити розгулу революційної анархії у стилі "грабуй награбоване!", коли кожна озброєна юрба буде на власний розсуд вирішувати, що вважати награбованим.

Чи не пора від прогнозування майбутнього перейти до його творення?

Геннадій Cтепанчук, для УП