•  

Правосуддя по-ленінськи, або як суди виконують замовлення монополіста – Гуйван

2750
Правосуддя по-ленінськи, або як суди виконують замовлення монополіста – Гуйван


Петро Гуйван, стаття публікується мовою оригіналу.

Видання не несе відповідальності за зміст публікації і може не поділяти думку автора.

Попри численні та наполегливі твердження владних структур про те, що в Україні відбуваються значні зміни в сфері управління, наша держава наразі вийшла в лідери серед корупційних країн. Саме так, за підрахунками міжнародної аудиторської компанії Ernst & Young станом на квітень 2017 року Україна очолює список із 41 держави за рівнем корупції. При цьому, у 2015 році ми в подібному рейтингу займали сьоме місце. Сьогодні, за результатами проведеного опитування, число респондентв, котрі вважають, що корупція поширена у нашій державі, становить 88 процентів. За визначенням корупція то протиправна діяльність, яка полягає у використанніслужбовими особамиїхніх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажністьгромадськихіполітичних діячів. Інакше кажучи, це зловживання службовим становищем для особистої вигоди нечесним шляхом.

Як бачимо, суб’єктом корупційного діяння можуть бути лише наділені владними повноваженнями особи, і аж ніяк не вчителі, лікарі та сантехніки, як то бажають у нас показати можновладці. Саме чиновники у широкому розумінні втілюють уявлення громади та міжнародної спільноти про корупцію в Україні. Отримувана внаслідок незаконного діяння вигода може проявлятися не лише в грошових знаках. Дуже часто вона має вигляд різних побутових благ, кар’єрного росту тощо. Отже, загальний фон глибоко корумпованого суспільства створюють українські можновладці, починаючи від чиновника сільської адміністрації та закінчуючи керівництвом держави. Але, якщо взяти конкретно якусь певну владну структуру, то кожен з її представників ладен бити себе в груди і з піною з рота доводити, що саме їх біда національного штибу не стосується, вони якраз є білими і пухнастими, а загальний рейтинг корумпованого середовища створює хто завгодно, тільки не вони.

Так стверджують геть усі чиновницькі структури ті їхні працівники особисто. І вказані підходи жодним чином не змінюються, навіть попри те, що прокуратура та НАБУ, хоча і кволо, але досить регулярно рапортують про чергові виявлення проявів корупції. Втім, подібні вчинки правоохоронних органів вже не викликають захоплення у пересічних громадян, не лякають вони і самих корупціонерів. Бо суворих наслідків у вигляді карної відповідальності наразі не спостерігається, а якщо справа колись і дійде до суду, то тут персонажам допоможе наше оновлюване правосуддя. Адже корупційна гідра має декілька голів, які взаємопов’язані, мають є диний живлячий організм. Тож, будучи ланцюжком корупційної системи, управлінські структури так же ефективно у ній функціонують, як і покликані з корупцією боротися органи прокуратури та суди.

Подібні незаконні діяння представників української Феміди і привернули увагу журналістів. Ми давно спостерігаємо за судовими протистояннями місцевого монополіста ПАТ «Полтаваобленерго» та бувшого керівника юридичної служби цієї компанії. Ці тяганини почалися ще у 2014 році. Річ у тім, що Гуйван П.Д. після того, як провів значний час на Майдані в Києві під час Революції Гідності (про це він написав декілька публіцистичних статей у січні-лютому 2014 року, див. «Нотатки небайдужого» від 21.01.2014: http://petro-guyvan.livejournal.com/2058.html, «Відповідно до теорії права війна з власним народом це фашизм» від 6.02.2014: http://blog.poltava.to/kucherenko/2562/, «Про амністію і таке інше» від 15.02.2014: http://blog.poltava.to/kucherenko/2604/, «Відкритий лист Олійнику Володимиру Миколайовичу, народному депутату України» від 3.02.2014: http://blog.poltava.to/kucherenko/2549/). При цьому він приймав активну участь у діяльності добровольчої організації ЄвромайданSOS(якщо хтось не знає, то її члени – фахові юристи займалися визволенням з тюрем майданівців, улесливо туди запроторених українськими ментами, прокурорами та суддями, з яких переважна більшість і сьогодні займається «правоохоронною діяльністю»). Повернувшись до Полтави, Гуйван включився до руху на оновлення держави на місцевому рівні. Він викрив декілька корупційних оборудок, котрі обійшлися нашій державі на величезні суми (про це ми більш детально напишемо у наших наступних публікаціях). Окремі випадки корупційних та пов’язаних з ними дій були ним виявлені і на ПАТ «Полтаваобленерго, Як і очікувалося, то не сподобалося керівникам цієї компанії, і Гуйвана П.Д. було звільнено. При цьому, звільнення відбулося з численними порушеннями трудового законодавства України. Більше того, наказ про це був виданий роботодавцем пфід час перебування працівника на лікарняному, що за приписом ч. 3 ст 40 Кодексу законів про працю тягне безумовне скасування наказу та відновлення працівника на роботі. Упродовж майже дворічної тяганини нещодавно (14 серпня 2017 року) Ленінський районний суд м. Полтави приступив нарешті до розгляду справи по суті. Але, всупереч закону, здоровому глузду, принципам справедливого судочинства та моралі суддя цього суду Чистик І.О. рішенням від 30 серпня 2017 року відмовила у поновленні на роботі Гуйвана.

В чому причина такого несподіваного рішення, хто така Чистик І.О. та які її зв’язки з відповідачем – монополістом ми спробуємо з’ясувати у даній публікації, провівши своє дослідження.

Ось що з даного приводу нам повідомив сам Гуйван П.Д.

«В Україні наразі задекларовано проведення судової реформи. То покликано нагальною потребою як суспільства, якому набридло залежати від свавілля та непрофесіоналізму національного судочинства, так і європейської спільноти, правозастосовні органи якої просто завалені скаргами на несправедливі та незаконні рішення українських судів. Практично всі скарги до Європейського суду з прав людини проти України задовольняються цією інституцією, тож держава несе серйозні збитки у вигляді відшкодування потерпілій від несправедливого судочинства особі моральної шкоди. У такий спосіб Україна як суб’єкт процесу в ЄСПЛ розраховується за нездатність наших суддів чинити справедливий розгляд справ. Причин тут, власне, дві. Перша – корупційність судової системи. Це питання вже усім намуляло, але слід констатувати, що воно практично не зрушило з місця. Другий чинник – неграмотність окремих суддів. Про це, зазвичай, пишеться небагато, але мусимо визнати, що рівень правових знань деяких представників Феміди знаходиться далебі не тому на рівні, щоб здійснювати правосуддя (читай – вершити долі людей), а принаймні годиться лише для здійснення представництва інтересів поганенької фірми. Втім, вказані обидва чинники взаємопов’язані: безграмотний суддя, не маючи змоги реалізуватися через обґрунтовані та законні рішення, як правило досягає результату за рахунок участі в корупційних оборудках.

Тож держава під тиском вказаних внутрішніх і зовнішніх обставин була змушена оголосити про проведення судової реформи. Почали з переформатування та оновлення вищої правозастосовної ланки – Верховного Суду. Надалі заплановано реформувати місцеві та апеляційні суди. Таке рішення влади спочатку викликало паніку серед суддів. Передчуваючи досить швидке покидання тепленьких містечок та передбачаючи, що відповідного тестування вони не пройдуть, окремі судді почали жити, як в останній день - побори зросли, корупція розквітла. Та скоро всі заспокоїлися, попит на валідол серед суддів знизився. Адже конкурс, який проводився до Верховного Суду, наочно показав, що влада не збирається оновлювати судову систему. Бо, як то засвідчили перші результати, практично всі судді вищої ланки залишилися на місцях (Постійне тиражування у ЗМІ, що Верховний Суд оновлено на 96 відсотків, то виключно для лохів. Як то загальновідомо, новий Верховний Суд створено замість ліквідовуваних Верховного Суду України та трьох Вищих спеціалізованих судів, і буде він здійснювати саме касаційні функції. Так ось, в новому Верховному Суді будуть працювати 80 відсотків тих же самих осіб, що здійснювали правосуддя на цьому рівні раніше). При цьому, добираючи кандидатів до нового Верховного Суду, Вища кваліфікаційна комісія часто керувалася далеко не принципом компетентності та фахової відповідності, а найчастіше іншими, які не мають жодного відношення до справедливого судочинства.

Відтак у місцевих суддів з’явилася надія, яка з часом посилилася та переросла в упевненість, що безпринципність влади при «оновленні» регіональної судової системи продовжиться, і всі судді залишаться на насиджених місцях, навіть попри недостойну поведінку та некомпетентність окремих з них. Та й момент, коли руки дійдуть до реформування місцевих і апеляційних судів настане, виявляється, ой як не скоро. Адже, реформування Верховного Суду, що за законом мало завершитися 30 березня 2017 року, ще триває, і невідомо, скільки ще триватиме. Але набуті за недовгий час, коли судді перебували в паніці, навички залишилися. Бо, як кажуть, значно простіше вступити в калюжу, ніж вилізти з неї.

Описаний вище постулат найяскравіше проявляється на прикладі судді Ленінського районного суду Чистик Ірини Олегівни. Даний представник системи правосуддя не вирізняється належним рівнем фахової підготовки. Достатньо навести лише перли судді, викладені нею у справі № 553/3161/16-ц. Постановляючи рішення про відмову позивачеві у позові, суд обґрунтував його двома факторами: 1) тим, що позов є необґрунтованим; 2) що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності. Таке рішення є відверто безграмотним. Адже, як то вказано у чинних цивільно-правових актах та відповідних документах вищих судових інстанцій, одночасне застосування аргументації про безпідставність позовних вимог та сплив позовної давності є несумісним. То взаємовиключні обґрунтування судового рішення, а подібне формулювання є просто безглуздим.

Насправді, за змістом частини першої статті 261ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. А порушення може відбутися тільки за умови належності суб’єктивного права позивачеві. Тобто, позовна давність почнеться (а відтак, і може скінчитися), якщо відповідачем було порушене належне особі матеріальне право. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Про це, власне, має бути відомо кожному студенту 2-3 курсу юридичного вишу, а судді, що чинить правосуддя і у такий спосіб вирішує долю людини, і поготів. Але, як бачимо, суддя Чистик І.О. матеріальне право вчила погано, хоча такі знання за ідеєю забезпечують хліб насущний, то її професьон де фуа, як казав Карпо Савелійович Якін, Виникає запитання, а чи насправді проводилося якесь оцінювання знань судді Чистик І.О. при призначенні суддею та при прийнятті рішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України наприкінці 2015 року про переведення її на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави? Практика та аналіз професійних якостей та рівня знань окремих працівників системи правосуддя показують, що ця процедура проводиться дуже формально або задіюється корупційний чинник. Тож і маємо, що в Україні і надалі триває практика, коли дипломи та посади купуються. Саме в цьому напрямку слід звернути увагу працівникам НАБУ, бо, зазвичай, вони його ігнорують. А дарма. Ніж героїчно боротися з корупційними наслідками діянь, вчинених некваліфікованими посадовцями, краще було б запобігти їм шляхом перекриття купівлі посад.

Повертаючись до справи № 553/4211/15-ц, рішенням у якій суддя Чистик І.О. незаконно відмовила мені у поновленні на роботі, маю зазначити, що її рішення ґрунтується на абсолютно протиправних висновках, Так, просто безграмотно виглядають аргументи судді Ленінського районного суду м. Полтави стосовно початку та закінчення місячного строку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Попри те, що закон пов’язує початок перебігу строку для притягнення роботодавцем працівника до дисциплінарної відповідальності з моментом виявлення правопорушення, суддя чомусь без будь-якого правового обґрунтування прив’язала його до дати надання пояснень. За такою кривою логікою строк для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності починається від часу отримання пояснень працівника і залежно від дати надання таких пояснень може бути як завгодно тривалим, а якщо такі пояснення не будуть надані, він взагалі ніколи не почнеться. То, звісно, повна нісенітниця, але ж суду першої інстанції необхідно було у якийсь, хай і протизаконний, спосіб обґрунтувати свої висновки у справі 553/4211/15-ц.

Чого тут більше: невігластва чи корумпованої упередженості? Звісно, можна було б вести мову про низьку кваліфікацію судді Чистик І.О., котра не вміє обчислювати матеріально-правові строки, що знає будь-який студент юридичного вишу вже на другому курсі, аби не відверті упередженість та суб’єктивізм на користь замовника – ПАТ «Полтаваобленерго», що проявлялися упродовж всього процесу. Приміром, нічим іншим, як тільки замовною упередженістю, не можна пояснити той факт, що суддя Чистик І.О. не визнала чинним лікарняний лист, виданий мені в день звільнення. При цьому вона без будь-якого правового обґрунтування вирішила, що лікарняний листок є чинним лише тоді, коли він був виданий упродовж робочого часу, надалі наданий для оплати роботодавцеві та оплачений останнім. Подібна оцінка судом лікарняного листа, виданого працівникові у день його звільнення, взагалі є незграбною, дуже упередженою та здійснена з грубим порушенням закону. Адже ч. 3 ст. 40 КЗпП та п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» чітко вказують, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність, Отже, в зазначеній статті закону та пункті постанови Пленуму йдеться саме про день звільнення, а не про видачу лікарняного листка упродовж робочого часу. Як відомо, календарний день починається о 00 годині і закінчується о 24 годині. Тож міркування судді місцевого суду, щодо того, що вона не визнає лікарняний листок від 29 жовтня 2015 року, є неправомірними та такими, що прямо суперечать чинному трудовому законодавству. Крім того, вимога судді місцевого суду про обов’язковість надання такого документу роботодавцеві є не просто незаконною, а й неграмотною та безглуздою. Адже лікарняний лист може надаватися роботодавцю лише після його закриття. На час закриття цього лікарняного листа я вже не працював в ПАТ «Полтаваобленерго», трудові відносини між мною та підприємством скінчилися. Прикро, що про це суддя Чистик І.О. достеменно знала.

Але закон, як вважає пані Чистик І.О., писаний тільки для пересічних громадян. Такі чиновника, як вона, праві розуміти та трактувати його як заманеться. Весь час протягом процесу виникало запитання: що бобумовило неправомірність дій та рішень судді, непрофесіоналізм чи корумпованість? Власне, відповідь на це має дати Вища кваліфікаційна комісія суддів, котра заради хоча б показної справедливості мусить провести позачергове кваліфікаційне оцінювання даної судді.

Ви спитаєте, а де ж тут корупція – просто безграмотна суддя і все? А ось де. Полтава невелике місто, тут все як на долоні. Взаємини між представниками органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронної системи важко приховати навіть попри намагання, особливо від фахівців у даній царині. Хіба могла б близько двох років здійснювати правосуддя юридично не освічена суддя Чистик І.О., якби її не кришували з вищого за рівнем органу судочинства – Апеляційного суду Полтавської області. А у останнього, як відомо (читай публікації «Обережно, «Полтаваобленерго» від 4.07.2016 року: http://maidan.org.ua/2016/07/oberezhno-poltavaoblenerho/, http://topnews.pl.ua/society/2016/07/05/66450.html, «Судья: в 1 час ночи над городом светило солнце» від 15.08.2016 року http://blog.i.ua/user/8257495/1957483/) є різні родинні та давні дружні зв’язки з ПАТ «Полтаваобленерго». Зокрема, один із очільників юридичної служби ПАТ «Полтаваобленерго» перебуває у шлюбі з особою, котра донедавна була суддею апеляційного суду Полтавської області. А голова апеляційного суду Гальонкін С.А. є добрим другом цієї особи.

Це дуже часто має наслідком винесення самим апеляційним судом та під його тиском місцевими судами незаконних рішень на користь монополіста. Як за це останній розраховується, можна припустити. Звісно то можна було б і дослідити детально відповідним правоохоронним органам, якби вони того захотіли. На жаль на численні звернення потерпілих від свавільних та незаконних рішень ні від прокуратури, ні від Вищої ради правосуддя реагування поки що не спостерігається. Більше того, судова система настільки пронизана кумівством та взаємопов’язаними незаконними відносинами, що то призводить до відвертого порушення закону з метою уберегти порушника-суддю від відповідальності. Так, у новому законі України «Про вищу ради правосуддя» передбачено, що цей орган мусить почати розгляд справи про дисциплінарне провадження проти судді упродовж 45 днів від моменту надходження скарги. Попри той факт, що ВРП отримала скаргу на суддю Гальонкіна С.А. від мене ще 23 грудня 2016 року, вона досі не відкрила дисциплінарного провадження. При цьому вочевидь має місце незаконна домовленість між цим суддею та Вищою радою правосуддя України. Вона полягає в тому, що сторони домовилися про незаконну бездіяльність ВРП. Адже 7 квітня 2017 року у Полтаві у Апеляційному суді відбувалися вибори голови. За їхніми результатами переміг Гальонкін С.А. Неважко уявити, який би був результат, якби на той час, як то передбачено законом, відбувалося дисциплінарне провадження щодо даного судді у Вищій раді правосуддя».

На судових засіданнях у даній справі, де українським судом було ганебно порушено право особи на працю, були присутні журналісти, представники громадськості. Дійсно, при розгляді справи суддя проявляла свою некомпетентність та нехтування законом. Приміром, вона забороняла журналістам робити відеозйомку процесу, що прямо порушує приписи ст. 11 нового Закону «Про судоустрій і статус суддів», який вказує, що особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду. При цьому суддя супроводжувала свої незаконні дії погрозами на адресу журналістів. Власне, атмосфера необ’єктивності та упередженості відчувалася весь час протягом процесу.

Ось що з даного приводу каже Ковальчук Василь Григорович, особа, яка була присутня в залі засідань протягом їхнього проведення – відомий громадський діяч, …………

«Я в силу своєї громадської діяльності, будучи правозахисником, часто приймаю участь чи перебуваю в залі суду під час розгляду справ, особливо коли такі процеси можуть бути використані чинною владою або можновладцями для зведення рахунків із людьми, що намагаються творити нову, демократичну та вільну від корупції країну. Але такого незаконного тиску, такого безпредєлу з боку суду давно не бачив. Суддя Чистик І.О. постійно давила на свідків, запрошених позивачем. Зокрема, вона близько 20 хвилин намагалася заплутати свідка – медичну сестру, розпитуючи про речі, абсолютно не пов’язані з предметом розгляду справи, приміром, про її роботу, функціональні обов’язки, порядок оформлення документації в лікарні. Втім, свідок чітко відповідала на всі питання, що, і це було видно усім присутнім, відверто дратувало суддю. Попри те, що покази даного свідка та інших свідків, запрошених позивачем, ніким не ставилися під сумнів, підтверджені іншими документами, суддя Чистик І.О. в своєму рішенні у справі, винесеному 30 серпня 2017 року, не визнала отримані докази. При цьому вона зазначила, що це зроблене тому, що свідок не надала доказів того, що вона працює в лікарні, була на роботі саме в той день, та бачила позивача. Такий підхід є абсолютно безграмотний, і складається враження, що суддя просто не знає правил, встановлених українським цивільним процесуальним кодексом. Відтак, не відаючи про встановлені законом вимоги до свідків, вона вигадала своє ноу-хау. За її позицією, покази свідків приймаються лише тоді, коли будуть надані докази того, що свідок був присутній в місці подій, про які він свідчить. Ці додаткові докази (в тому числі показання додаткових свідків) за логікою судді, теж будуть прийняті, якщо хтось підтвердить їхню достовірність і так до безкінечності.

Але, як не дивно, подібний підхід суддя Чистик І.О. застосовує виключно до показів свідків, залучених до справи за заявою позивача. Свідки, залучені відповідачем – ПАТ «Полтаваобленерго» в цьому відношенні є недоторканими. Адже, ці свідки, що давали покази за клопотанням відповідача та назвалися працівниками ПАТ «Полтаваобленерго», під час допиту жодних документів, які б це посвідчували, суду не надавали (власне, суд їх і не запитував). Та, тим не менше, суддя місцевого суду, не перевіривши, як вона того вимагає від свідків з боку позивача) їхнє правове становище та час перебування на роботі, прийняла їхні покази за безумовний абсолют. Чому такий різний підхід, який носить очевидні та відверті ознаки упередженості, суддя Чистик І.О. в своєму рішенні від 30 серпня 2017 року не вказує. Насправді ж, саме покази свідків, заявлених відповідачем, якби суддя була безсторонньою, мали б оцінюватися критично. Адже, вони, якщо вірити їм, всі є службовими особами ПАТ «Полтаваобленерго», тож перебувають під тиском адміністрації цього підприємства. Натомість, свідки, заявлені позивачем, ледве знайомі з ним і від 2015 року жодного разу з Гуйваном П.Д. не зустрічалися.

Упродовж даного процесу суддя місцевого суду відверто та цинічно симпатизувала відповідачеві, не гребуючи фальсифікацією доказів та позапроцесуальними контактами з представником компанії-відповідача. Принаймні двічі позивачем, мною та присутніми журналістами було зафіксовано вхід представника ПАТ «Полтаваобленерго» до особистого кабінету судді і тривалі перемовини там. Причому, одного разу це відбувалося під час перебування судді в нарадчій кімнаті, що є надзвичайно грубим порушенням, яке взагалі не сумісне з перебуванням на посаді. З огляду на таке свавілля невільно виникала конспірологічна версія: може сепаратисти за допомогою вищих органів судового контролю спеціально засилають нам недолугих чиновників, аби дестабілізувати обстановку?»