•  

​Про вовків, блазнів та перевертнів

1650
​Про вовків, блазнів та перевертнів


Не так часто доводилось бачити пряму трансляцію засідання обласної ради, щоб не запам’ятати таку пам’ятну подію, коли прийшов новий очільник. Вірніше, одну і довелось побачити, тому, мабуть, запам’яталась. Вдалось побачити як на звернення знервованого представника громадської організації, який запитав пояснення від Олега Пругла яким чином тому вдалось побудувати будиночок вартістю півмільйона доларів США на свою заробітну платню. Відповідь теж запам’яталась – цей будинок належить матері Олега Євгеновича. Цікава відповідь – чи то мама така багата, чи не знайшлось іншого пояснення походження грошей. Тему не стали розвивати, тож доведеться задовольнитись такою відповіддю. Тим більше, що Пругло пообіцяв, що як тільки закінчиться його перебування на посаді, він одразу прийде бити пику отому громадському діячу. Мабуть, не можна ставити подібні питання високопосадовцям. Побудував то й побудував. Так склалось. Допоміг закрити тему і Ворона, який, звертаючись до діяча, запропонував тому пройти курс лікування. Отже, виходить, що якщо ви забажаєте отримати відповідь про те, звідки беруться кошти на будиночки, котеджики, машинки чи якусь іншу утварь, у вас має бути довідочка про те, що ви пройшли вже лікування й отримали право задавати незручні питання. Так виглядає чи то люстрація, чи то демократія по-полтавські.

Ще запам’яталась така маленька деталь, дріб’язок, але, здається, занадто показовий. Нагадаю, що нечиста сила якраз і ховається в деталях. Але по черзі – до мікрофона був запрошений чи то міський, чи то обласний керівник податкової. Високий, стрункий – приємно дивитись. Ось він підійшов до мікрофона, нагадаю – високий, а мікрофон розташовано низенько і стрункий, гордий на вигляд керівник звично зігнувся. Прошу звернути увагу – не став говорити згори, не став вимагати, щоб мікрофон підняли – він зігнувся. І відразу позбувся гордого вигляду – зігнувся…

Навіщо розповідати про ці дрібниці? Вже раз десять, а то й більше отримую газету про Нову Полтаву, нових людей. Спочатку було цікаво, дійсно щось нове, Полтава показується у вигідному світлі, цікаво. Але ось з десятого чи якогось номера став помічати – немає нових тем. Усі теми газети зводяться до декількох – толока, набережна, який гарний Л. Жиденко. Я не наполягаю, що сенс слова „толока” в толку, проте все більше здається, що якраз толку в толоці та немає. А є інше – товкти воду в ступі, повторювати багато-багато разів одне й те ж. Вибачте, толока справа хороша, але де ж комунальні служби міста? Чи може толока візьме на себе всю повноту відповідальності за порядок (прибирання?) в місті? Тоді у нас дублюючий орган, хтось задарма отримує заробітну платню. Хай толока і буде відповідальною за чистоту в місті. Перед тим як дійти до набережної, зупинюсь ще на одній темі, власне яка і наштовхнула на спогади про засідання ради – в одному з номерів було написано ,що в області мають отримати субсидії 300 тисяч мешканців. Тобто десь кожний шостий житель змушений буде оформлювати субсидії. Справа це нелегка, що визнає й автор статті в газеті. Тому й описує, що „Нова Полтава” вже взяла на себе функцію допомоги у підготовці документів. Так оце і є отой момент, коли „Нова Полтава” звично зігнулась. Вона не має бажання виступити проти таких антинародних рішень, вона, як у відомому анекдоті про профспілки переймається іншим питанням – видати мотузку та мило, бо 300 000 людей будуть знедолені, оплачувати надумані рахунки немає з чого, а захисту чекати нізвідки. Тож шановна Нова- не нова Полтава, не має у вас наміру виступити на захист пересічного громадянина, ви допомагаєте накинути зашморг на шию цьому громадянину, уся біда та провина якого в тому, що він повірив політикам.

Тож щодо набережної . Немає сумніву, що справа хороша, це суттєво змінить обличчя Полтави. Проте складіть 1+1 і ви отримаєте нісенітницю. Як можна оформляти 300000 населенню субсидії та водночас будувати набережну? Щось тут зайве, чи 300000, чи набережна, бо не вистачить сил, грошей, терпіння, здорового глузду. Не можна, мабуть, будувати набережну, коли мешканці міста будуть голодувати. Не до часу це. Не зігнутим це робити. Як ви уявляєте таку картинку – пенсіонер вистояв довжелезні черги з таких же бідолах, отримав ту субсидію через декілька днів, тижнів і гордо пішов на набережну? Чи проклинаючи усіх і усе поплететься шукати в іншому місці розраду – додому, чи до таких же як сам?