Алле-… шльоп

Зфанатілих на ухналь порохоненависників гречно просимо залишити цю сторінку сайту, перейдіть, будь ласка, на сусідні, компромісніші наші ресурси. З розумінням ставимося до ваших потреб щодо збереження нервової енергії, жаліємо, бо певній категорії архантропів навіть очевидні речі даються важкувато. Непевність умов воєнного стану й поготів посилює патологію. Тримайтеся, все буде Україна.

Можете, панове, почитати щось цікавіше для вас про випорожнення котиків і губи у Поліни Шишкіної, переслухати ворожбу Ерос Товіча, доки ми тут – про страхіття війни, згорьовану Україну і винних.

Вкотре вказуємо на зв'язок зелених віників з Перекопом. Бо «не на часі» хутко спливає! Адже дурисвітство квартальних ушльопків, після того як ті побили горшки зі здоровим глуздом навесні дев'ятнадцятого, прогресує. Чого лише вартує оприлюднення президентом, офісником і партайгеноссе різної чисельності втрат ЗСУ! 

Арахаміє, служивий ти наш, спробуй тридцять днів помножити на тисячу загиблих. Не виходить? Візьми калькулятора. Ти хоч зрозумів, які настрої спровокував своєю неприпустимою під час воєнних дій «арахметікою»?! Уявіть тепер, що «гонить» цей «дипломат» у переговорній групі!

Дивіться, головним аргументом прихильників експериментального президентства сьогодні є те, що народна месія 24 лютого не напудила у шорти і не дременула світ за очі. Випадковий абсолютно чоловік на посаді верхголовкома, значення якої просто не коментується у часи національного форс-мажору, включив те єдине, чим володів фахово – пристосуванство лицедія.

Адже актору інколи замість тривалих оплесків, які переходять на оглушливу овацію, пестять серце і роблять тлустішим його гамана, доводиться чути свист з гальорки і відчувати помідори на фейсі. Не про нашого буде казано – з його «Сватами» і «Кварталом» тут швидше мало місце «запаморочення від успіхів». Витримка у цих випадках для кумедіянта – запорука самозбереження. 

Спрацювало і тут. Зостався, замайорів на зум-форумах усієї рамштайн-групи. Впевнено і заслужено, на додачу до презентованого Єрмаком титулу найвеличнішого, осів на обкладинці журналу Time у ранзі найвпливовішої «Людини року». Боневтік.

Головна, і як на нас – убивча, обставина, котра від титулів Зе не залишає мокрого місця: відкладення зміцнення оборони країни «до нових віників».

Коли посольства партнерів, друзів і сусідів валом рвонули до віддалених льохів, коли мало не щодня упродовж лютого чужі розвідки демонстрували безтурботному глядацтву «Кварталу» мапи рашистського генштабу з напрямками «денацифікації» через Перекоп і вздовж Дніпра до Гостомеля, на нас відрами полилася брехня. Звична, опрацьована метода – в усьому винен не на ніч буде згаданий.

«Ми все знали»?! Якщо це – не ідіотизм, то лавров – не кінь.

Не було ніяких планів у Зе, які «приховані заходи»? На плани і заходи потрібна стратегія. У нашого пацифіста, натомість, була одна-однісінька ілюзія-мрія: стріча з маніяком без перестрілки. Перетерли, ковтнули і… кораблі пішли на Новоросійськ, пушилін – до кобзона, СРСР – на фік? 

Для людини, котра не забула шкільних навичок зв'язувати причину з наслідком (як от: кидаєш кульку металічного натрію до посудини з водою і …), напрошується безваріативний висновок: для президентства потрібні принципово інші якості, чесноти, навички. Претензії на глянець на таблоїді важко сполучаються з державницьким мисленням. 

Ятриться рана й без дефіцитної наразі солі. Знаємо, що не на часі, а маємо те, що маємо.