Август фон Бісмарк і Полтава

«В церкві Стрітення більше теплоти, догідности. Вона менша за свій первообраз, більш присядкувата, а втім красніша в цілому. Можна сказати, що Стрітення є оброблення, освоїння форми. Вона відріжняється від Воскресенської пишним розвиненням карнизів і більш ефектно поставленими, здвинутими банями». - Микола Рудинський

Прогулюючись по вулиці Жовтневій, милуючись краєвидами центральної частин міста, мало хто з полтавців замислюється над тим, що ці місця є свідками історичних подій і не завжди мали такий вигляд. Одним із таких куточків старої Полтави є відрізок вулиці Жовтневої між вулицями Комсомольською та Конституції, на якому розміщувався старий міський цвинтар та церква. На сьогодні важко уявити, що в центральній частині Полтави люди ходили від церкви до церкви, а культові пам’ятки формували неповторний полтавський архітектурний ансамбль.

Однією з найменш відомих для сучасних полтавців була Стрітенська церква, що розміщувалась на вищезгаданому місці. Від неї на сьогодні не лишилось нічого — вулицю, на якій вона знаходилась, було перейменовано, споруду підірвано, цвинтар забуто.

Втім, Стрітенська церква була однієї із старих храмівпередмістя, а згодом й міста. Відповідно до дарчого напису 1706 року на Євангеліє, що у ній зберігався, вона відома з кінця XVII ст. як «храм Сретенія Господня в Полтаве, на предградіи обретающагося". Розміщувалась споруда на відкритому просторі перед фортецею, на розі вулиці Київської та Стрітенської і від початку свого існування була цвинтарною церквою за містом. Як видно з назви, зведена вона на пошану одного з найбільших християнських свят. Спочатку споруда була дерев’яною, трьохкупольною та двопристольною. Головний престол в ім'я Стрітення Господня, а приділ — святого апостола Іоана Богослова. На початок 1780-х років ця споруда розвалилася, і на її місці почали зводити новий мурований храм у стилі бароко, що був завершений у 1787 році. Він мав кубічну форму, з ефектно зсунутими п'ятьма банями та розвиненими карнизами. На думку відомого українського музейника та археолога М.Я. Рудинського, Стрітенська церква як і Воскресенська, були побудовані одним майстром, на що вказує подібність архітектурного вирішення форми й деталей. Поруч з церквою розміщувалася дзвіниця, яка у 1808 р. була розібрана, а на її місці у 1851 році постала мурована трьохярусна конструкція в готичному стилі. Архітектурна цінність дзвіниці, на думку М.Я.Рудинського, була низькою, втім, внаслідок цієї прибудови, Стрітенський храм став другою після Свято-Успенського собору архітектурною домінантою Полтави.

На кінець ХІХ ст. церква вже мала три престоли: головний в ім’я Стрітення Господня; боковий північний — в ім’я Іоана Богослова; боковий південний — в ім’я першомученика архідиякона Стефана. За свідченням краєзнавців початку ХХ ст., в церкві було досить мало стародавніх речей, серед них два хреста в позолоченому срібному окутті, кіот у срібному окутті, а також декілька примірників стародруків, на одному з яких містився дарчий напис від отамана Корсунського куреня Запорозької Січі Івана Перепелиці.

Головними будівельниками Стрітенської церкви у різний час були: настоятель протопіп Іоанн Станіславський (в 1799 році), ієрей - намісник Микола Ортинський (в 1796 році), ктиторами — військовий товариш Пантелеймон Приказний і Яків Каліушка.

При церкві діяв досить відомий жіночий, а потім чоловічий хор, що славився стрункістю голосів та виточеними співами. Також при ній діяли церковні лавки та школи.

Стрітенська церква припинила своє існування 1937 р., в результаті антирелігійної діяльності більшовиків. Нині на її місці — приміщення Апеляційного суду України. Від історичної забудови церковного кварталу на сьогодні залишився лише будинок чоловічої однокласної церковнопарафіяльної школи, в яком зараз знаходиться банкова установа.

Навколо церкви розміщувався міський цвинтар, який діяв до другої половини XVIII ст., а можливо і пізніше. Чіткої локалізації цвинтаря на разі немає. Можемо припускати, що він розміщувався поруч із церквою, а також деякі поховання могли розташовуватися на частині сучасного подвір'я Національного банку по вул. Жовтневій. На користь цього свідчать знахідки поховань, зафіксованих археологічними дослідженнями експедиції Центру охорони та досліджень пам’яток археології. За свідченням дослідників полтавських старожитностей початку ХХ ст., на цьому цвинтарі знайшли свій останній притулок представники відомих німецьких родів, що служили російським монархам. Серед них Лудольф Август фон Бісмарк, ставленик Бірона, відомий своїм бретерськими характером, генерал-аншеф, командувач Південною армією, губернатор Риги, генерал-губернатор Лівонії, який помер у Полтаві в жовтні 1750 року, повертаючись із заслання. Також, похованим на цьому цвинтарі вважають Іогана-Бернгарда Вейсбаха, генерала від кавалерії, київського генерал-губернатора, який помер під час походу на Крим в 1735 році.

Імена інших визначних особистостей, що буди поховані на цьому кладовищі наразі не відомі. Однак історичне вивчення цієї культової пам’ятки необхідно продовжити, оскільки цвинтар довгий час був центральним для міста, а повернення призабутих імен нашої історії є важливою справою для сучасників. Доречним було б також розміщення на розі вулиць Жовтневої та Комсомольської пам’ятного знаку, який би нагадував нинішнім та прийдешнім поколінням полтавців про знищений український храм.

Юрій Пуголовок,

кандидат історичних наук

науковий співробітник

Полтавської археологічної експедиції

ДП НДЦ «ОАСУ» ІА НАНУ

P.S. Архітектурна та історична рада "Останнього Бастіону" працюють над проектом пам'ятних знаків над могилами захоронених на цьому цвинтарі громадян.