Базар про ринок
З наближенням до 1 жовтня 2020 року щодень буде зростати напруга у Зе'твіттері, у парламентському буфеті, на партійних вечірках, на телевізійних ток-шоу і майданах коло церкви. Аж до моменту, коли бабця з приполтавських Івашок боязко вкладе сухеньку правицю, яка ще пам'ятає колгоспні буряки, у загребущу долоню пана Лі, афільованого з умовною «Астартою», за пенси, чи, можливо, вже й юані, продаючи улесливому китайцю-резиденту шмат свого чорнозему. Звісно, политого слізьми і потом пращурів скіфів-орачів та угноєного балачками партійних вилоподібних радикалів Ляшка і співучих аграріїв Поплавського.
Ще доведеться наслухатися нудотних і непереконливих професорів земельного права і образливих порівнянь України з КНДР, полум'яних закликів «до сокири», побачити бої опитувальних центрів за відсотки підтримки варіантів «огородження по-українськи». Буде нагода зселфитися зі ще діючою Юлією Володимирівною Тимошенко та примкнутим до неї вже недіючим Олегом Валерійовичем Ляшком на хресно-земельній ході найпослідовніших захисників конституційного права народу на землю. Буде й те, чого передбачити не здатен інноваційний міністр розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства пан Мілованов. Не виключено, що й дітей почнуть лякати Геокастратом, тьху, будь ти неладний, авжеж – Держгеокадастром.
За усієї неповаги до демократичного зе'посліду намір одіозної команди любителів нестандартного продовольства щодо зняття ненависного для прогресивного україномовного людства мораторію на продаж землі слід лише вітати. Навіть не дослухаючись до глибокого і давнього внутрішнього переконання у доцільності очевидних і прагматичних змін совкової свідомості і побудованих на ній законах.
Віддамо належне комікам, квартальні напрочуд вдало зловили попутний вітер у свої зелені вітрила – саме у них нарешті з'явився шанс довести до ума реформу 1861 року і розв'язати руки дядькові з оралом. Ми, як і решта аграрних корифеїв, перепрошуємо за нетактовність самолокації, не маємо найменших сумнівів у тому, що практична реалізація права приватної власності на землю так простимулює конкуренцію та новаторство у сільськогосподарському секторі, що досягнуте Україною сьогодні виявиться лише позою низького старту. Навіть затиснуті у параграфи сірого законодавства українські гектари (третина світового чорнозему!) є наразі третім годувальником Євросоюзу після США і Бразилії, а наш агросектор – першим експортером зерна у світі, вже й Росія збоку нервово чадить самосадом. А уявіть, як поздуваються наші вишивані кохти з уведенням ринку на еталонному гумусі! Ото рвонем.
Доки не рвонули, звіримося з соціологією.
Як свідчать результати свіжого опитування соціологічної групи «Рейтинг», 73 % українців не схвалюють курсу Зе на скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення.
Цифри, попри звинувачення їх рахувальників у замовному характері дослідження, а воно, мабуть, таким і є, не обнадіюють. Як і раніше, квартал-третій тому, число «ідейних колгоспників» було теж співмірне банальним 73 відсоткам підтримки блазнів на усіх мислимих тронах. Бачимо, що нумерологія ніяк не наважиться зробити відчутний крен у бік здорового глузду і не переорієнтує настрої посполитих на укуркулення. Застὀвбуємо термін за собою на противагу розкуркуленню.
На жаль, совкові пута міцно заякорили рослинництво з тваринництвом, а відтак і навколишню інфраструктуру, у вчорашньому дні. Зокрема, плачі міських безхатьків «по останньому куску хліба, який видирають з рота хлібороба», відлунюють у 74% насельників, що наполягають на земельному референдумі. Маємо надію, що аграрним кардиналам команди Зе, а серед них є й поодинокі профі, вистачить смальцю не піти на повідку у любителів погомоніти усім загалом. Адже проголошений зеленими чоловічками та жіночками курс на референдизацію країни в оцьому конкретному випадку може ще ту Пепу підкласти реформаторам.
Зе реально закляк перед вибором: у рампового коміка жижки трусяться від страху втратити популярність, а іпостась Голобородька судомить від необхідності під тиском здорового глузду і МВФ робити хоч би щось схоже на реформи. Пацану не позадриш.
Бекам чи не останнього совкового артефакту пропонуємо звернути увагу на дядька на межі свого паю. Не ховаючись, сміливо визираючи з куща амброзії, чухає хазяїн успадкованої смужки-годувальниці потилицю, подумки міряє поки що чужі плантації соняхів з кукурудзою і мстиво погрожує конкурентам: «Ну, глитаї, тремтіть – скуплю ген усе до виднокола!».
Не скупить? Можливо. Але у нас з вами, міські обивателі, є право позбавляти чоловіка надії?
Зважте ще на одну біду. З неймовірно талановитим коміком на посту землевпорядника цілком можливою є нарізка українських земель бурятським трактористам.
Вадим Демиденко
