«Держава – це насамперед нація. У неї не вдасться вирвати серце» – Геннадій Сікалов
Геннадій Сікалов, громадський діяч, лідер ГС «Останній Бастіон» зазначає, що проблема України в політиках із дірками в свідомості та меркантильній частині населення, через яку страждає більшість суспільства. Змінити ситуацію можна тільки переставши йти на поводі у влади. Слід тверезо проаналізувати українські реалії та рішуче діяти.
«У нас немає держави» – таку фразу вкрай часто довелося чути від багатьох освічених людей, фахівців і пересічних полтавців упродовж двох весняних місяців. Такі думки лунають, бо суспільство незадоволене владою на всіх її рівнях – від місцевої до верховної. Через 1/10 частину мешканців Полтави, що продали свій голос за цукор/аптечку/фарбу, страждає більшість – 9/10. Тобто, 30 тисяч малосвідомих полтавців, шляхом задоволення своїх первинних потреб, делегували повноваження розпоряджатися містом такому собі злочинно-олігархічному синдикатові – керівній верхівці міської ради. Відплата не змусила довго чекати на себе.
На минулій сесії Полтавської міської ради з комунальної власності міста було вкрадено 150 гектарів землі. Хто не знає, із латини communa перекладається як громада,спільнота. Отже, було вкрадено в полтавської громади. У кожного з нас і наших дітей. Зусиллями «ширки» – уже названого синдикату в особі Мамая, Шевченка, Деркач, Матковського й інших, в обхід аукціону 150 гектарів землі були передані Управлінню капітального будівництва. Зокрема, 10 гектарів пляжу біля річки Ворскла були віддані міфічному інвесторові із Запоріжжя. Подейкують, поблизу річки він збирається будувати ресторан. Про пляжний відпочинок, плавання та загартування наших із вами дітей місцеві політики навіть не подумали. Куди там думати, коли мова йшла про суму від 500 мільйонів до 1 мільярда гривень. Сума, яка мала надійти до міського бюджету від продажу землі на аукціоні.
За грамотної політики, ці кошти мали піти на реставрацію Кадетського корпусу, ремонт усіх проблемних ділянок автошляхів міста та району, підтримку освітніх і спортивних установ, будівництво житла для соціально незахищених верств населення, покращення умов роботи бюджетних працівників тощо. Злочинний синдикат позбавив Полтаву таких покращень.
Безликими поплічниками верхівки міської влади в цьому злочині були запродані цукрові й аптечні душі виборців. Із різницею, що з ними ніхто не поділився вкраденим. Крихти з кровавого бенкету їм роздадуть потім. На наступних місцевих виборах.
Це здатні побачити тільки свідомі громадяни. Хто думає, обирає головою, аналізує події. Хто помічає дірки в асфальті й такі ж суцільні дірки в свідомості недолугих політиків. Хто розуміє «потьомкінські реформи» в економіці, медицині, освіті, спортивній галузі. Хто усвідомлює, що відбувається знищення українського народу.
Повертаючись до початку розмови про державу. У нас немає не держави. У нас немає справжньої влади. А держава – є. Держава – це насамперед нація. Багатомільйонна українська нація, проти якої влада розгорнула повномасштабний геноцид. У художньому фільмі Мела Ґібсона «Апокаліпсис» є сцена, коли полонених ведуть до піраміди живцем вирізати серця. Так жреці хочуть випросити в богів милості для свого народу.
Ситуація на Сході Україні зараз один в один копіює сцени з фільму. Головнокомандувач Порошенко разом із когортою жреців посилає тисячі українців на війну. Повномасштабну війну Російської Федерації проти України, яку Президент досі ховає під безглузду абревіатуру АТО, забороняючи відкривати вогонь у відповідь. Через це в українських військових і членів їхніх родин щодня виривають сотні сердець. Виривають серце в народу. І в цей час шоколадна фабрика ПоRoshenка нарощує потужності виробництва в російському Липецьку, сплачуючи податки країні агресору. За ці гроші, цілком вірогідно, там виготовляють кулі й снаряди для вбивства наших бійців.
Зрозуміло, що Порошенко фінансує гібридну війну проти України. Гарант відстоює інтереси не України і не українців. Це – не його нація. Михайло Грушевський, історик і громадський діяч говорив про це: «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». Як бачимо, за сто років ситуація не змінилася взагалі. За цей проміжок часу було ліквідоване майже все прогресивне й свідоме українство. Під час Голодомору 1932-33 рр. знищували тих, хто не куплявся на подачки. Людей, які не сприймали утопічну політику радянського керівництва.
Уцілілу решту населення України влада навмисно вироджувала й знищувала – фізично та морально. Цей процес продовжується і нині. Позбавлених свідомості рабів легше експлуатувати для своїх цілей. У них легше вкрасти 150 гектарів землі, їх легко змусити жити в бараках, працювати за копійки, простіше обкласти податками. Фактично, чиновники з дірками в свідомості спрямовують націю на жертовник для виривання сердець, устилаючи дорогу цукром й аптечками. А очі замилюють перейменуванням вулиць, випусканням голубів,спасінням лісів тощо.
Наразі українська держава тримається винятково на ентузіастах, фанатах своєї справи. На лікарях швидкої допомоги, які рятують сотні життів щодня попри нестачу карет, працівників і мізерну заробітну плату. На тренерах, які виховують здорове покоління попри відсутність фінансування з боку влади. На «Останньому Бастіоні», що виконує роботу посадовців і влади.
Свідомі того, що ми, громадяни, і є державою. Останнім свідомим, відповідальним, розумним бастіоном України. Бастіоном, у якому немає місця чиновникам-діркам, аптечним і цукровим світоглядам. Розуміємо, що за століття виродження таких більш ніж достатньо. Та після ІІ Світової війни у Франції постало питання, як бути з прибічниками окупаційного режиму. Чи можна відновити країну з людьми діаметрально протилежних засад? Шарль де Голль, французький генерал, перший президент П'ятої республіки сказав: «Франції потрібні всі її діти».
Як лідер громадської спілки «Останній Бастіон», бачу й створюю напрямки розвитку міста й країни. Не на словах. Ми єдині підтримуємо спорт і культуру, освітні заклади, покращуємо якість медицини та умови праці лікарів, будуємо дитячу бібліотеку, зарибнюємо ріки тощо. Святослав Вакарчук, соліст «Океану Ельзи», заспівав, що не тим богам ми молилися. Молюся тому Богу, що обрав своїм народом саме українців. Вірю, у нас є держава. В моєму розумінні Україна – це люди, всі її діти, кожен громадянин. І в нашої держави вирвати серце не вдасться нікому.
