Дорога від храму

Не лише ортодоксальна православна, а й надміру екзальтована, хоч ще й невоцерковлена публіка, приліт «привіту з Вуханю» саме на Паску вважає не випадковим явищем.  

При цьому, перші переконані, що чергове, наслане на сірих сих випробування вони, сірі, легко подолають декламацією чогось на кшталт «одведи і одступи». А якщо підходящий моменту текст з «Короткого молитвеника православного початківця» ревно доповнити ще й осяяним хресним знаменням, то ковід-кажани виздихають щонайменше в межах об'єднаної територіальної громади.

Інші трохи побоюються і, косячи під Кашпіровського, незграбно маніпулюють руками, красиво заводять очі під лоба, шепочуть: «Щось воно таки є» і озираються – чи не підповзло те воно на соціально небезпечну відстань.  

У переддень «години Ч», себто 1987-го Воскресіння, бачимо, що на заклик тверезого залишку нації не ходити на цей Великдень до церкви, поведені на своєму маси пристають не вельми охоче.

У Дніпрі під Свято-Пантелеймонівським храмом УПЦ МП 40 гіпертрофовано ревних вірян вийшли на протест проти виритого комунальниками рову перед хвірткою улюбленого культового закладу і підкладеного туди артефакту (вибухового пристрою, схожого на снаряд часів нацистсько-радянської війни). Щоправда, оштрафований напередодні за організацію масового побиття прихожан верболозом священник храму Сергій Борисов визнав ситуативне верховенство світського карного кодексу перед житіями: «Жодного відношення до цих зборів (акції протесту – авт.) церква не має. Храм буде закритий, богослужіння будуть проводити священники самі, без прихожан. Трансляція онлайн».

У тому ж  Дніпрі біля Свято-Троїцького собору РПЦ вчора, 17 квітня, на страсне надвечір'я десятки людей товпилися потилиця в потилицю, щоб потрапити на службу і отримати свою дозу ковід-19 з перших, так би мовити, дланєй.

А щодо визивної поведінки отців Почаєвської лаври на Тернопільщині, які неодноразово публічно закликали своїх парафіян ігнорувати норми карантину, відвідувати богослужіння і причащатися, складається враження, що ті взагалі вирішили оголосити територію храму російським федеральним округом. Та нехай би той чужинецький клір вправлявся у чому завгодно з суверенітетом і самоліквідацією включно, якби не 366 зафіксованих в області інфікованих коронавірусом.

Середньовічне ретроградство зальотних із-за порєбрика церковників як корова язиком злизує, коли мова заходить про гроші. Який, прости господи, спаситель?! Тут «втрачена на Паску вигода» геть перекреслює виплекані мрії про мерседеси, Breguet за 30 000 євро і нову рясу.

Так, Зе на державництво не здатний через свою совкову ментальність. Тому марно чекати на адекватні дії блазня у вельми заплутаній (ні, не делікатній, ми вже доделікатнічалися) царині серафимів і труб. Але відверте ігнорування російською церквою норм суспільства, в якому вона ще діє, масовий вихід її отців за межі здорового глузду вимагає від притомної, принаймні, частини українства загального осуду, а від притомних в силових структурах – відповідних, передбачених законом санкцій.

Категорично не згодні із надто сердобольними краянами, котрі вважають «найостаннішим, до чого варто вдаватися християнам України різних конфесій, – це долучення до поливання брудом Московського патріархату» ©.

Бо, бачите, тиск на МП – це тиск на Її Величність Церкву. Так може, нам слід припинити поливати брудом недопалка, бо він ще у людській подобі?! А купно і російську наволоч на українському Донбасі й в українському Криму визнати братами?! Нічого собі.

Колись поет Юрій Левітанський, ще тоді брат, сказав, як нарізав: кожен вибирає по собі й для себе жінку, релігію, слово для освідчення, слово для молитви, шпагу, меча і ще там щось необхідне. І дорогу.

Як на нас, блукання манівцями, духовними зокрема, до добра не приводить.