Ця стаття – editorial, тобто текст, що не має персонального авторства, а відбиває спільну позицію редакцій «Української правди», «Європейської правди», «Економічної правди» та УП-Життя.
Президент Петро Порошенко позбавив українського громадянства Міхеіла Саакашвілі.
І це аж ніяк не питання особистого конфлікту двох політиків. Це спроба знову поставити політичну доцільність вище за закон.
Згадаймо, в який спосіб це було зроблено.
Першим повідомленням про позбавлення Саакашвілі громадянства став допис народного депутата від «Радикальної партії» Ляшка Ігоря Мосійчука. Згодом цю ж інформацію поширив і радник міністра внутрішніх справ, нардеп від НФ Антон Геращенко. Влада вже неодноразово використовувала цих людей для поширення неоднозначної інформації. ДМС то підтверджувала цей факт, то спростовувала, і лише згодом повідомила про існування указу президента.
Підставою для позбавлення колишнього губернатора Одеської області громадянства став той факт, що він нібито приховав дані про кримінальне переслідування в Грузії під час заповнення документів на отримання громадянства.
Прес-служба президента визнала цей факт лише наступного дня.
Наразі Саакашвілі перебуває у США. Напередодні він заявляв, що у випадку позбавлення українського громадянства планує залишитися в Україні. Однак далеко не очевидно, що прикордонна служба впустить його в країну при поверненні зі Сполучених Штатів.
Випадок із Саакашвілі – далеко не перший.
З початку 2017 року Порошенко вже встиг позбавити українського громадянства «радикала» Артеменка через його дії в США, де той лобіював так званий «мирний план», що передбачав тривале визнання російської влади в Криму. Тоді підставою стало подвійне громадянство – Артеменко має канадський паспорт. Тим самим указом Порошенко позбавив громадянства колишнього заступника Саакашвілі Сашу Боровика. А минулого літа Україна з неймовірною швидкістю видала Молдові бізнесмена В'ячеслава Платона, оголосивши недійсним його український паспорт. У Кишиневі стверджують, що для цього вистачило прохання колишнього бізнес-партнера Порошенка Влада Плахотнюка, який нині має неабиякий вплив на владу в Молдові.
Проте на відміну від усіх вищезгаданих екс-українців, Саакашвілі стає людиною без громадянства – апатридом. Ще в грудні 2015 року його позбавили громадянства Грузії через отримання українського паспорта.
Україна взяла на себе зобов'язання не допускати появи людей без громадянства – ми ратифікували відповідну конвенцію. Але в історії з Міхеілом Саакашвілі Порошенко пройшов «між крапельками».
Конвенція містить єдиний виняток, за якого держава може зробити свого громадянина апатридом – якщо з'ясується, що ця особа «набула громадянства внаслідок … подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту». Саме цей пункт спрацював у випадку Саакашвілі.
У соцмережах обурюються нібито порушенням Конституції з боку Порошенка, адже Основний закон каже, що «ніхто не може бути позбавлений громадянства» (стаття 25), але ситуація складніша. Дві інші статті Конституції дають президенту право припиняти громадянство у випадках, визначених законом (статті 4 та 106).
Та це не змінює того факту, що указ Порошенка повертає Україну до традицій Януковича, до часів маніпулювання правом на догоду собі та вибіркового правосуддя.
Рішення було ухвалене невдовзі після візиту Петра Порошенка до Грузії, а процедуру було запущено наступного дня після повернення президента до Києва.
Не варто недооцінювати також вплив грузинських партнерів. «Покарання» Саакашвілі, схоже, стало не лише проявом боротьби Порошенка з політичним опонентом.
Ті, хто спілкувався з офіційним Тбілісі після 2015 року, підтверджують, що будь-яка згадка про «Саакашвілі в Україні» викликає в грузинської влади емоційне обурення. Свого часу запрошення Міхеіла до команди Порошенка стало головним подразником у відносинах України та Грузії. Офіційні контакти наших країн на високому рівні, по суті, припинилися. Україна кілька років не мала посла в Грузії, Порошенко майже не зустрічався з грузинськими колегами, а на Банковій забули про дружню державу, схоже, розраховуючи, що команда Саакашвілі поверне собі владу, і все відновиться.
Триденний візит до Грузії став для Порошенка холодним душем. Навіть публічно, на прес-конференціях, Порошенко довелося двічі виправдовуватися за те, що Саакашвілі вільно живе та працює в Україні, попри неодноразові звернення Грузії про його екстрадицію.
От це також не знімає жодних проблем з указом президента.
Нагадаємо, формальною підставою для позбавлення Саакашвілі громадянства стало приховування кримінального переслідування в Грузії під час отримання ним українського паспорта. Твердження не витримує жодної критики.
Хіба міг президент Порошенко не знати про такий факт у травні 2015 року, коли він називав Саакашвілі «надією реформ» та видавав йому паспорт із тризубом? Не просто не міг – він точно знав про проблеми свого соратника, які обговорювалися за його присутності і в Україні, і в Брюсселі.
Крім того, двічі відмовивши Грузії в екстрадиції Саакашвілі, українська влада, по суті, визнала, що відкриті проти нього справи є політично ангажованими. Так само, як це визнають в США та Євросоюзі – офіційний Тбілісі не домігся арешту екс-президента в жодній з держав, якими той подорожує.
Нинішній крок Петра Порошенка надзвичайно схожий на поширені у Росії методи витискання незгодних. Лише п'ять днів тому стало відомо про анулювання російського громадянства Дем'яна Кудрявцева, родина якого є власником ліберальної газети «Ведомости».
Може, це збіг, але формальна причина для такого кроку в росіян була та сама – начебто неповні дані в документах.
Подібність цих прикладів показує неприємний факт: у своєму політичному розвитку Україна досі залишається ближчою до Росії, аніж до країн ЄС.
Маємо окремо підкреслити: метою цієї редакційної статті не є захист політика Міхеїла Саакашвілі.
В редакції «Української правди» різне ставлення до його заяв, планів та взагалі ефективності. Так само ми не ставимо собі за мету захищати Артеменка, Боровика чи, тим більше, Платона.
Йдеться про майбутнє української демократії.
Проблемою є те, що президент Порошенко як гарант Конституції одноосібно карає тих, кого йому вигідно карати. І одночасно заплющує очі на кричущі порушення – якщо ті не зачіпають його інтересів.
Чим це відрізняється від вибіркового правосуддя часів Януковича? Чому Саакашвілі позбавляють громадянства, і водночас президент «не помічає» наявності британського паспорта у голови ДФС Романа Насірова, який досі формально залишається головою фіскальної служби та до того ж перебуває під слідством НАБУ?
Формальна причина – начебто у Міграційної служби немає доказів наявності у нього британського громадянства. Але це – попри кілька офіційних заяв посольства Великої Британії, яке підтвердило даний факт!
Чи президенту не відомо про наявність декількох паспортів у олігарха Ігоря Коломойського, про які він відверто знущаючись, розповідав журналістам, перебуваючи на посаді голови Дніпропетровської ОДА?
Зрештою, хіба Україна позбавила громадянства бодай когось із втікачів з команди Януковича, які отримали паспорти громадян РФ? Хоча на судові процеси це, імовірно, не вплинуло б. Ми маємо право судити громадян інших держав так само, як і українців. Та й не всі втікачі перебувають під слідством...
Варто повторитися. Казус Саакашвілі – це аж ніяк не питання особистого конфлікту двох політиків. Це спроба знову поставити політичну доцільність вище за закон. Спроба наділити себе безмежною владою.
Недарма в соцмережах вже жартують: мовляв, президент вирішив замінити «громадянство», яке існує в демократичних державах, на «підданство», властиве монархіям.
Принцип «друзям – усе, ворогам – закон» дуже дорого коштував Україні за попередніх президентів. Саме тому його повернення виглядає так ганебно.
І саме тому мовчати про це не можна.
Відділ моніторингу