Дзвін Пам’яті пролунав чотирнадцять разів…
В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників і захисниць
Сьогодні, 1 лютого, в Міністерстві оборони України відбувся щоденний ранковий церемоніал вшанування захисників і захисниць України, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність нашої держави та під час проведення міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки.
У заході взяли участь близькі та родичі полеглих героїв, представники керівництва Міністерства оборони України, офіцери та працівники структурних підрозділів оборонного відомства, Генерального штабу ЗС України, військовослужбовці Київського гарнізону.
Дзвін Пам’яті пролунав чотирнадцять разів...
Цього дня у 2015 році, захищаючи Україну на Сході України загинули:
Старший солдат ГОЛОВІН Дмитро Володимирович
Дмитро Головін - мобілізований до лав Збройних Сил улітку 2014 року під час третьої хвилі мобілізації як доброволець.
Загинув Дмитро Головін 1 лютого 2015 року у Попаснянському районі. Тоді ж поліг смертю хоробрих, відбиваючи атаку російської ДРГ, сержант 17-ї танкової бригади Дмитро Человський. Попередньо матері Дмитра повідомили, що син загинув під час обстрілу сил АТО від множинних осколкових наскрізних поранень тіла.
Але пізніше стали відомі подробиці загибелі волинського бійця. Із розповідей інших бійців, матері героя розказали, що перед загибеллю Дмитро і ще один молодший боєць 19-ти років залишились у бліндажі після обстрілу лише удвох, і без патронів. Проросійські бойовики оточили бліндаж і, знаючи, що там є хтось із українців, почали кричати: «Танкіст, виходь!» Дмитро наказав молодому солдату сидіти, і вирішив вийти з бліндажа сам. Після наближення сепаратистів, щоб потягти час, він вирішив розказати терористам про свою сім'ю та дітей. Але проросійські найманці швидко вклали Дмитра на землю, і пострілом у потилицю вбили українського бійця.
Цей вчинок Дмитра врятував молодшого за нього солдата, адже сепаратисти вирішили не перевіряти бліндаж, вважаючи, що там більше немає українських солдатів.
Удома без батька залишились двоє дітей — 12-річний син та 8-річна донька, яких виховує мати Героя.
Солдат ДЕНИСІВ Ігор Іванович
Ігор Денисів - 8-го червня 2014 року мобілізований до лав ЗСУ. Проходив службу у 128-й гірсько-піхотній бригаді.
Загинув 1 лютого 2015 року у результаті мінометного обстрілу блокпосту «Хрест» під Дебальцевим
Залишилися дружина та двоє дітей.
Молодший сержант ДЕНИСЮК Василь Захарович
Василь Денисюк - призваний на військову службу за мобілізацією у серпні 2014-го. Під час війни — старший механік-водій, 17-та окрема танкова бригада.
1 лютого 2015-го між селами Троїцьке та Санжарівка на позицію, яку обороняли підрозділ 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади — приблизно 60 бійців та 2 танки 17-ї танкової бригади, вийшло близько 10 одиниць бронетехніки терористів — танки, БТР, МТ-ЛБ, «Урали» з зенітними гарматами, значні піхотні піхоти. Українська артилерія знищила одну бронемашину та «Урал», 4-5 танків продовжили атакували позиції.
Екіпаж молодшого сержанта Осташевського ліквідував один ворожий танк, решта підійшли впритул, в окопах почалися рукопашні сутички. Танк Осташевського підбито протитанковою керованою ракетою, загинув екіпаж танка: молодший сержант Олексій Осташевський, молодші сержанти Василь Денисюк та Костянтин Ткачук. Командирський люк був відкритий, через нього внаслідок вибуху Осташевського викинуло із башти до 30 метрів, Ткачук та Денисюк згоріли у машині.
Позицію було утримано українськими військовими, захоплено справний російський танк Т-72 та полонено контуженого механіка-водія.
Через 45 діб за допомогою тестів ДНК було встановлено тотожність згорілих танкістів.
Без Василя лишилася мама та троє братів.
Солдат КОВАЛЬЧУК Микола Михайлович
Микола Ковальчук - проходив військову службу за контрактом. Стрілець-зенітник, 128-ма окрема гірсько-піхотна бригада.
1 лютого 2015-го загинув під час виконання бойового завдання під Дебальцевим.
Без Миколи лишилися батьки, сестра.
Солдат МОСКАЛЕНКО Сергій Миколайович
Сергій Москаленко - на фронт пішов добровольцем — оскільки мав проблеми із зором та не підлягав призову. Після підготовки у Центрі «Десна» вирушив на передову, стрілець 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь».
31 січня 2015-го підрозділ батальйону утримував дорогу від Дебальцевого на Нікішине. Під час евакуації поранених з району Нікішине — Рідкодуб колона військових машин потрапила у засідку. Сергій загинув у ближньому бою — від осколкових та кульових поранень.
Розлучений, без батька лишилася донька.
Доброволець МУНАЄВ Іса Ах’ядович. Народний Герой України.
Іса Мунаєв - у березні 2014, після російської анексії Криму, створено Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва, командування яким узяв Іса Мунаєв. До складу батальйону увійшли не лише чеченські бійці, а й добровольці з багатьох європейських країн. Батальйон бере участь у бойових діях на сході України на боці української держави.
2 лютого 2015 командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко на власній сторінці у Facebook повідомив, що Іса Мунаєв загинув 1 лютого під час боїв за Дебальцеве в районі смт Чорнухине.
Старший лейтенант НЕВЕЛИЧУК Сергій Васильович
Сергій Невеличук - командир першої гаубичної батареї, 80-та окрема високо-мобільна десантна бригада.
Загинув 1 лютого 2015 року під час артилерійського обстрілу терористами з БМ-21 вогневих позицій підрозділів 80-ї бригади поблизу села Передільське.
Без Сергія залишилася дружина, син Олександр (2004 р.н.) та донька Ольга (1998 р.н.) .
Молодший сержант ОСТАШЕВСЬКИЙ Олексій Сергійович
Олексій Осташевський - мобілізований на початку серпня 2014-го, командир танка, 17-та окрема танкова бригада.
1 лютого 2015-го між селами Троїцьке та Санжарівка на позицію, яку обороняли підрозділ 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади — приблизно 60 бійців та 2 танки 17-ї танкової бригади, вийшло близько 10 одиниць бронетехніки терористів — танки, БТР, МТ-ЛБ, «Урали» з зенітними гарматами, значні сили піхоти. Українська артилерія знищила одну бронемашину та «Урал», 4-5 танків продовжили атакували позиції. Екіпаж молодшого сержанта Осташевського ліквідував один ворожий танк, решта підійшли впритул, в окопах почалися рукопашні сутички.
Танк Осташевського підбито протитанковою керованою ракетою, загинув екіпаж танка: молодший сержант Олексій Осташевський, молодші сержанти Василь Денисюк та Костянтин Ткачук. Командирський люк був відкритий, через нього внаслідок вибуху Осташевського викинуло із башти до 30 метрів, Ткачук та Денисюк згоріли у машині. Позицію було утримано українськими військовими, захоплено справний російський танк Т-72 та полонено контуженого механіка-водія.
Без Олексія лишились дружина та донька.
Старший солдат ТКАЧУК Костянтин В'ячеславович
Костянтин Ткачук - мобілізований 31 липня 2014-го, навідник танка, 17-та окрема танкова бригада.
1 лютого 2015-го між селами Троїцьке та Санжарівка на позицію, яку обороняли підрозділ 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади — приблизно 60 бійців та 2 танки 17-ї танкової бригади, вийшло близько 10 одиниць бронетехніки терористів — танки, БТР, МТ-ЛБ, «Урали» з зенітними гарматами, значні піхотні піхоти. Українська артилерія знищила одну бронемашину та «Урал», 4-5 танків продовжили атакували позиції. Екіпаж молодшого сержанта Осташевського ліквідував один ворожий танк, решта підійшли впритул, в окопах почалися рукопашні сутички.
Танк Осташевського підбито протитанковою керованою ракетою, загинув екіпаж танка: молодший сержант Олексій Осташевський, молодші сержанти Василь Денисюк та Костянтин Ткачук. Командирський люк був відкритий, через нього внаслідок вибуху Осташевського викинуло із башти до 30 метрів, Ткачук та Денисюк згоріли у машині.
Сержант ЧЕЛОВСЬКИЙ Дмитро Миколайович
Дмитро Человський - під час війни — механік-водій, 17-та окрема танкова бригада. Свою БМП ніжно звав «Ластівка».
1 лютого 2015-го загинув в бою під селом Троїцьке у Попаснянському районі, відбиваючи атаку ДРГ терористів «ЛНР» на взводний опорний пункт «Саша». Тоді ж загинув старший солдат Дмитро Головін.
Без Дмитра лишились батьки, сестра, дружина, донька 2008 р.н.
У 2017 році:
Солдат БУБЛІЄНКО Роман Володимирович
Роман Бублієнко - 15 вересня 2016 вступив на військову службу за контрактом. Служив гранатометником, командиром відділення — командиром бойової машини 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади, в/ч А2167, м. Біла Церква.
З осені 2016 брав участь в антитерористичній операції на Сході України в районі Авдіївки, тримав оборону на позиції «Шахта» між Авдіївкою та окупованим Спартаком (вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька»).
Загинув 1 лютого 2017 року від чисельних осколкових поранень внаслідок артилерійського обстрілу російсько-терористичними угрупуваннями з реактивних систем залпового вогню «Град» опорного пункту «Шахта» на південь від Авдіївки. Т
Залишилися батьки, сестра, дружина та 2-річний син.
Лейтенант ДЕРГАЧ Леонід Валентинович. Народний Герой України.
Леонід Дергач - у зв'язку з російською збройною агресією проти України 25 січня 2015 призваний за частковою мобілізацією. Після підготовки на Яворівському полігоні з березня 2015 по 1 лютого 2017 року проходив військову службу у 72 окремій механізованій бригаді, на посадах помічника гранатометника, командира відділення, командира взводу. Пройшов спецкурс й отримав звання лейтенанта. Після демобілізації восени 2016 підписав контракт і продовжив боронити Батьківщину на фронті на посадах виконуючого обов'язки командира роти, командира роти.
Лейтенант, командир 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади, в/ч А2167, м. Біла Церква.
З березня 2015 по червень 2016 та з жовтня 2016 по лютий 2017 брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Отримав позивний «Академік».
Воював у районі міста Волноваха, сіл Петрівське (ВОП «Куба»), Старогнатівка, Гранітне Волноваського району; сіл Біла Кам'янка, Новоласпа Бойківського району. Особисто розробив план захоплення панівної висоти поблизу Вікторівки — взвод «Академіка» стояв на лівому фланзі бригади, коли противник намагався вклинитися між його 9-ю ротою і 1-м батальйоном, підрозділ зробив проходи в мінних полях, за якими пройшли його бійці і вибили фланг противника. Операцію проведено без втрат, згодом там облаштували нову позицію «Наглий». Двічі був поранений: влітку 2016 на позиції "Куба" і восени 2016 поблизу Верхньоторецького. Перший раз його сильно контузило, вибухова хвиля пошкодила ребра, він зламав ліву руку. А вдруге під час бою знову поламав ребра, пошкодив пальці, їх довелося зшивати. Після лікування повернувся на фронт. На передовій навчав молодих бійців, які прибували в зону антитерористичної операції. На перевиховання Дергачу відправляли і бійців, у яких були проблеми з дисципліною та алкоголем («аватарів»).
Прийнявши командування ротою, грамотно організував оборону на своїх позиціях так, що противник не міг навіть голови висунути. У жовтні 2016 року, поблизу смт Верхньоторецьке Ясинуватського району, підрозділ лейтенанта Дергача протягом кількох годин вів бій з трьома диверсійними групами противника, які атакували позиції українських військових з трьох напрямків, пройшовши балкою між ВОПом Леоніда Дергача та сусідньою позицією. Після того бою противник двічі приходив забирати своїх вбитих - в той час як завдяки грамотно організованій обороні підлеглі Леоніда Дергача всі залишились цілі. З жовтня до кінця січня 2017 цей напрямок був під пильним контролем "Академіка", і тут було тихо. За мужність, відвагу, особисту доблесть та військову майстерність командування неодноразово представляло лейтенанта до державних нагород. 29 січня 2017, через посилення бойової активності терористів в районі Авдіївки, підрозділ Дергача перевели на захист авдіївської промзони, — на допомогу 1-му батальйону.
Загинув Леонід у бою 1 лютого 2017 року, близько 7:10, від численних осколкових поранень внаслідок артилерійського обстрілу російсько-терористичними угрупуваннями ротного опорного пункту біля «Царської Охоти» в промзоні міста Авдіївка Донецької області.
Залишились батьки Алевтина Іванівна і Валентин Леонідович, у Чернівцях — молодша сестра Олена Валентинівна та двоє синів 11-річний Максим і 6-річний Данило.
Цього дня у 2018 році внаслідок збройної агресії РФ загинув
Молодший сержант РИБАЛЬЧЕНКО Олександр Миколайович
Олександр Рибальченко - на війну пішов 2014 року добровольцем — у складі батальйону «Луганськ-1». 12 лютого 2015-го мобілізований до ЗСУ, служив у розвідці 93-ї бригади, молодший сержант, командир топогеодезичного відділення. 24 березня 2016 року підписав контракт. Брав участь у боях за Піски, Авдіївку, в районі траси «Бахмутка» — у червні 2017-го там дістав чергову контузію.
1 лютого 2018 року загинув в другій половині дня поблизу села Богданівка (Волноваський район) — здійснював додаткову розвідку та розмінування місцевості й підірвався на осколковій загороджувальній міні; від отриманих важких травм загинув миттєво.
Без Олександра лишилися бабуся, дідусь, чотири брати, вагітна на той час цивільна дружина (також була військовослужбовцем 93-ї бригади).
У 2020 році загинула за Україну
Сержант СИТНИК Клавдія Володимирівна
Клавдія Ситник - в лютому 2017 року, через Зачепилівський військомат, уклала трирічний контракт зі Збройними Силами України. Служила в 54-й бригаді, в жовтні 2019 року, під час тренувань на Яворівському полігоні, перейшла до холодноярців.
Загинула, виконуючи службові обов'язки в районі смт Новотошківське Луганської області, під час доставки медикаментів на позиції ЗСУ для хворого бійця.
Померла від наскрізного уламкового ураження грудини під час масованого ворожого обстрілу з мінометів, станкових та ручних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
В Клавдії залишилась донька Юлія 2008 р.н., батько, мати та сестра з інвалідністю.
Присутні вшанували пам’ять захисників України хвилиною мовчання. Вічна пам’ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну! Вічна їм Слава!
Вічна пам’ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну!
