Гавриленко Сергій Дмитрович народився в Полтаві в 1966 році. В 1998р. закінчив КНУТКіТ ім. І.К.Карпенка-Карого. За фахом кінознавець, теоретик та історик кіно і телебачення. Автор книг «Полтава кінематографічна», «Третій Рейх: ігрове кіно. Ідеологічна зброя влади. Німеччина. 1933-1945 »,« Pre cinema. Докінематографічна історія кіно »,« Археологія кіно України », а також «Засоби аудіовізуальних мистецтв: вплив на свідомість і підсвідомість людини. 25 рівнів впливу» та інших ... В 2007-ому захистив кандидатську. Режисер-документаліст. Працює консультантом АН Великобританії з питань кіно Східної Європи.
(Гавриленко Сергій Дмитрович)
- Сергію Дмитровичу, питання це актуальне якраз і для українців, і для всіх європейців, що переживають кризу відносин між Україною і Росією (власне, війну цих двох слов'янських держав)!
- Про актуальність. Це питання і ця тема й раніше були актуальні, коли мова заходила про феномен, особливості ідеологій в державах з тоталітарними режимами. Згадаймо Радянський Союз часів Й.Сталіна. Або згадаємо нацистську Німеччину 30-х і 40-х років ... На даний момент Росія близька до тоталітарної форми правління і показала своє справжнє обличчя. І всім стало остаточно зрозуміло, що під маскою демократії ховалися імперські двоголові орли.
- Якщо конкретизувати тему розмови: цікавлять якраз засоби тих самих «аудіовізуальних мистецтв», що впливають на свідомість і підсвідомість людини, описані в одній з ваших книг. А також розшифруйте будь ласка, що це за «25 рівнів впливу на свідомість людини»?
- У Росії достатньо фахівців: психологів, політтехнологів і т.д., які здатні вести інформаційні війни, що тепер і відбувається. Біда наша головна полягає не тільки в тому, що «ідеологічний продукт», здатний викликати до життя «образ ворога» демонструється в самій Росії, але і в тому, що якраз наше, українське вже населення значною мірою схильне путінської пропаганди. ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ?
В одному інтерв'ю неможливо описати всі 25 рівнів впливу. Та й не потрібно ... Адже мова насамперед про те, що навіть в Росії не в повній мірі оволоділи даною «технологією» ... Хоча б і на такому рівні оволоділи, як «справжні німецькі фашисти». Що було, наприклад в Німеччині в 30-ті роки? Уже тоді німці створили так званий інститут «Аненербе», спеціальний науково-дослідницький заклад, що проводив відповідні розробки і досліди. Дуже схожі розробки існують і в Росії, але не всім ще росіяни оволоділи з «геббельсівського досвіду». Використовують лише те поки, що було розроблене ними самими за останні 12 років. Поки в їхніх ЗМІ використовуються тільки побутовий рівень впливу - найпримітивніший зі згаданих 25-ти. Росія вміє тільки створювати образ ворога на асоціативному рівні (ні КДБ, ні потім ФСБ до кінця і в тій же мірі, що німці в 1941-м - не докопалися до коренів явища).
Що ж таке: «вплив на побутовому асоціативному рівні»? Обиватель не розбирається, що стоїть за термінами, які йому впарюють - і тому російські специ всі ці роки для промивання мізків вживали найпростіший рівень. А саме речі називалися начебто своїми іменами. Причому робилося це дуже емоційно і при цьому не давалося пояснення: чому саме ці речі саме так називаються, а не інакше («сонечко» - це добре, від нього тепло, «фашисти» - це погано, вони вбивають і т.д.)
«Обиватель» не буде копатися в довідниках, і уточнювати цю термінологію. Що таке нацизм, наприклад, а що таке - націоналізм ... І чим вони відрізняються один від одного. Все вибудувано у того ж Дмитра Кисельова в його «репортажах» просто, за схемою: асоціація - почуття - дія ... Асоціації російського глядача і слухача налаштовані саме на орган слуху: йому говорять, що чупакабра це жахливо, хоча її ніхто не бачив. І тому - всі її бояться. Бандерівців теж бояться, хоч ніхто не бачив їх за життя.
Експерти розрізняють кілька типів зомбування.
Умовно назвемо найперше «інтерв’ю очевидця».
Особливо популярне воно не тільки у телевізійників, а й газетярів. Виглядає це таким чином: журналіст спирається на думку анонімного експерта. Користуються такими кліше, як «На думку політологів ...», «За словами очевидців ...», «Експерти вважають, що ...»
Але хто вони, ці політологи, очевидці та експерти? Їх хтось бачив? Їх думку можна довіряти? Посилання на джерело немає.
Ще один трюк: «буденна розповідь».
Зазвичай такий прийом використовується для привчання глядачів до негативних подій. Наприклад, показується відео акції протесту, де б'ються люди з ОМОНом, або кадри війни з трупами, зруйнованими будівлями. А закадровий голос абсолютно неемоційно і по-діловому розповідає про подію. Начебто телеканал залишається об'єктивним при подачі інформації…
«Забалакування»
Цей метод застосовується з метою створення у аудиторії як негативної реакції так і позитивної до якого-небудь явища. Це може бути «злив компромату» або, навпаки, позиціонування ідеального образу політика - зразковий сім'янин, прекрасний бізнесмен, меценат та інше. Наприклад, один і той же телеканал запрошує одних і тих же лідерів, які говорять про одне й те ж, але різними словами.
Підтасування фактів.
24 липня 2014 просепаратистський ресурс «Російська весна» опублікував новину про смерть всього складу батальйону «Чернігів» з кричущим заголовком: «Трупи бойовиків нацгвардію лежать на вулицях», - каральний батальйон «Чернігів» розстріляний в Лисичанську». В новини розміщена загальна фотографія «убієнних» хлопців. Утім, землякам наших вояків легко з'ясувати, що ці хлопці майже всі живі. А російському глядачу це зробити неможливо...
Ефект присутності
Ефект розрахований на довірливих «обивателів». Сам прийом був введений в практику нацистською пропагандою. Сьогодні він описаний у всіх підручниках з журналістики. Зазвичай вибираються найстрашніші кадри насильства, руйнування, вбивства, закривавлені трупи. Причому, відео нерідко змонтовано так, що воно імітує реальність. Це репортажі з місця боїв і т. Д. Наприклад, ефект бою створюється різким смиканням камери, збиванням фокуса, в той же час перед камерою біжать люди з криками, на тлі чутні постріли і вибухи…
«Очевидець подій»
Ілюзія справжності робить дуже гарний вплив на психіку глядачів. Герой, що розповідає правдоподібну історію, зазвичай з народу, що підвищує довіру до даної історії. Російське телебачення пустило в ефір сюжет про знущання над дітьми ДНР і ЛНР і навіть страти. «Очевидець подій» це й та божевільна особа, яка байдужим голосом розповідала, як на її очах українські солдати розіп'яли маленького хлопчика. Росіяни вірять й не у таке.
«Контроль вербальних позначень»
Це фактично підміна понять. Зазвичай використовуються такі словосполучення як «зачистка території», «точкові бомбометання». Саме так подається інформація про Україну в російських ЗМІ.
- Пане Сергію, кажуть, що у ЗМІ також часто вдаються до так званого контролю єдності інтерпретації подій…
- Так. У кіно, в телебаченні шуми, монологи, сама мова - дуже важливі, але головне - картинка! Поки російські ЗМІ, слава Богу в повній мірі і майстерно оволоділи лише «звукорядом». Російські пропагандисти навчилися грамотно працювати зі звуком, але з картинкою - до сих пір не вміють. А якщо, не дай Бог, і цьому навчаться, - тоді зомбування населення буде посилено в 10 разів!
- Невже? Куди вже більше! Актуальність питання в тому, наш «старший брат» зумів весь народ свій підняти на українців, мобілізувати їх свідомість за найкоротший історично період! Адже коли ми все серйозно заговорили про «зомбування» великих мас людей? Недавно! Тобто, всього за останніх три місяці російська нація ніби сказилася.
- Для того, щоб протистояти в цій війні, яка затягнеться на багато років нам необхідно, насамперед, дати людям знання: як з цим боротися. У наших теоретиків є інструменти, є аналіз побаченого і почутого, і далі вони могли б створювати власний продукт, «очиститься» мізки і росіян, і українців. Але у нас немає практиків. А поява в достатній кількості останніх - тобто, практично впроваджують в маси вже наявні знання вчених людей, професіоналів, - неможливо зараз. Це можливо тільки при повній підтримці держави, чого ми поки не бачимо.
- Чи є якась «сувора теорія» в даному питанні? Візьмемо для прикладу науковий аспект так званого «25-го кадру». Якщо його, як кажуть вже тепер солідні експерти, все-таки ні, не може бути, то чому в пресі стільки статей про нібито його використанні?
- Думки фахівців розходяться щодо існування «25-го кадру». Це більше абстрактне поняття, ніж технічно можлива реальність. На кінострічці (саме кіноплівці) безумовно можливо вклеювання 25 кадру, що містить якусь ІНШУ ІНФОРМАЦІЮ. Але він буде помітний все одно як слабкий спалах або брудна склейка. Саме так прочитає його наша свідомість. А підсвідомість просто не встигне прийняти вміщення на «25-му» інформацію. Часу недостатньо. Свідомість сприйме його лише як психологічний прийом в даному випадку! Навіть якщо нас з вами спеціально налаштувати на розпізнання «прихованої інформації» - все одно не зрозуміємо її! І в той же час експерти підтверджують існування «ефекту 25-го кадру» - але це цілий комплекс психологічного впливу. Нам ніби як не помітний і нашою свідомістю не сприймається ... Тільки саме - «підкіркою»! Дуже активно наші «ідеологічні противники» (як сказали б в епоху совка) використовують проти України цей «кадровий ефект» саме зараз. Як саме і що це таке? Перед цим вже достатньо сказано.
Спробую узагальнити.
Це багаторівнева система, синтез зображення і звукового ряду, вибудуваного за певними принципами. Зорові та звукові елементи, цілком нешкідливі самі по собі, але вони зможуть викликати у вас певні почуття (а почуття породять потім дії). Найстрашніше - ви будете щиро вважати, що ці дії повністю усвідомлені вами, що це ваше особисте було свідоме рішення так діяти! Психологи багато про це пишуть, політтехнологи теж ретельно розбирають, а журналісти «популяризують» ці знання, але все це в підсумку дилетантський підхід.
Адже публічно розумують з приводу «ефекту 25-го кадру» буквально всі, крім теоретиків кіно і телебачення. Хоча це саме специфіка і сфера кінематографа. В США психологію впливу екранних видів мистецтв на людей спеціально вивчають, і таким вже «макаром» потім вони там у себе виховують своїх майбутніх кінооператорів, режисерів, монтажерів ... Ми поки не готуємо таких спеціалістів.
- Чому ж ми так злочинна халатність? Чому так простодушно довірливі?
- Людину складно змусити пити гіркі ліки. Велика наша проблема в тому, що ми не хочемо, не можемо, не вміємо (а на державному рівні це стосується і росіян) розповісти правду. Так, щоб в неї повірили. А що стосується саме українських ЗМІ - ми постійно як би виправдуємося. Це пасивна позиція. А значить і програшна, і явно приречена на провал ...
- У нас же достатньо журналістів-практиків, які можуть для інших громадян розкрити суть цієї правди. У Росії їх вже не залишилося. Але у нас є і свої специ, і бажання протистояти ворожій пропаганді. Ми не використовуємо ці кошти і цей потенціал. Чому?
- У нас всі вважають себе занадто «грамотними». Особливо - власники ЗМІ. Це перша біда. Друга - у нас ЗМІ коммерціоналізіровані настільки, що все залежать від реклами і рекламодавців. А під час другої світової війни Гітлеру зміг реально протистояти тільки Сталін ... Тобто, я не закликаю до відтворення тоталітаризму (у відповідь на путінізм), але у воєнний час всю пресу треба поставити «під рушницю», під держконтроль і відповідним чином забезпечити .
- Що все ж маєте на увазі?
- Люди гинуть, їх вбивають вже сьогодні кожен день, десятками на Донбасі - це жахливо! Але ось «поламати мізки» людини - це нашому ворогові дуже навіть вдається, навіть краще, ніж орудують його снайпери, - і це найстрашніша війна! Окупант, якщо у нього, як кажуть, серйозні наміри, перш все, забезпечує ідеологічну підтримку свого режиму. Адже що відбувалося на території Третього Рейху в моїй рідній Полтаві, в окупованій частині України? Вони, німці-фашисти, першим ділом відкривали у нас кінотеатри і церкви. Що було в їхніх фільмах, що гітлерівці показували у всіх цих кінотеатрах - теж зрозуміло. Йшов активне перевиховання населення в дусі відданості фюреру. Те ж саме відбувалося в Росії в ці останні роки - режим Путіна привчав свій народ до образу українця як ворога, як підлого і незрозумілого російському розумінню істоти ... Ось дивився фільм недавно, називається «Брестська фортеця». Там маленький, але характерний епізод. Викривають зрадника, мерзенну тварюку. Хто ж він виявився? Хохол, звичайно ж! І ЦЕ, таке ось ставлення до нас, подібні ось «епізоди», капали на свідомість російського глядача протягом останніх років десяти, не менше. У росіян від цього виникла в головах спочатку певна роздратованість, яка тепер переросла в ненависть. До нас, до всього українського ...
- Чисто людський питання: невже росіяни нас так в душі й раніше не любили і зневажали, що змогли повірити в ту нісенітницю, що пишуть і говорять?
- На ваше запитання навряд чи відповім повною мірою ... Але ось: питанням на питання ... Знаєте, про що мріє Путін? Ну, якщо звичайно відкинути його імперські амбіції щодо месіанської ролі Великої Росії в усьому світі? Він мріє, щоб про нього створили такий же фільм за впливом на маси народу, як зробив це колись Ейзенштейн, який поставив «Івана Грозного». Ніхто тоді в СРСР, ще не цілком оправилася від громадянської смути країні, не зміг повторити цей рекорд.
Виталий Цебрий,