Країна абсурду

Національна спілка журналістів України відчайдушно намагається захистити залишки свободи слова від нового міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського та його законопроєкту про «боротьбу з дезінформацією».

А, між тим, припинити ґвалтувати Конституцію та міжнародні зобов’язання України в галузі прав людини дуже просто – достатньо вивести Бородянського та двох його заступників, Анатолія Максимчука й Володимира Шуміліна, з кабінетів у кайданках та відправити хоча б на три доби до Ізолятора тимчасового тримання.

І проблема буде вирішена сама собою. При цьому – на десяток років наперед, оскільки після такого прецеденту кількість чиновників, які пропонуватимуть саджати журналістів за ґрати, різко зменшиться.

Спробуймо замислитись: з якою метою Віктор Пінчук – головний акціонер проєкту під назвою «президент Зеленський» – призначив свою довірену особу міністром культури, молоді та спорту й навіть заради нього розпорядився створити одне міністерство на базі кількох? – Задля того, щоби об’єднати корупційні потоки, організовані за попередньої влади, та направити їх у одну кишеню.

А вся ця «боротьба з дезінформацією» – лише для того, щоби відволікти увагу суспільства від того, чим Бородянський, Максимчук і Шумілін займаються впродовж робочого дня. І тому для захисту свободи слова треба не круглі столи влаштовувати, пояснюючи цим діячам зміст статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а покласти край корупційним схемам у Міністерстві культури, молоді та спорту.

Зараз я готуюсь до чергового допиту в НАБУ в кримінальному провадженні, зареєстрованому за моєю заявою стосовно корупційних схем, які попередник Бородянського, екс-міністр молоді та спорту Ігор Жданов, насаджував разом з колишнім прокурором Києва Романом Говдою.

Ці схеми зараз повністю перейшли в спадок Бородянському, який продовжує збирати гроші зі спортсменів та розкрадати кошти державного бюджету. Зрозуміло, що доки НАБУ очолює професійний хабарник Артем Ситник, ніхто там нічого розслідувати не стане. Але я на це й не розраховую.

Мої походи в НАБУ – це лише інформаційний привід для того, зняти документальний фільм про те, як Ситник покриває корупціонерів.

Звісно, Ситника та його першого заступника Углаву не турбують ніякі викривальні фільми та публікації – їх недоторканність забезпечують посольства США та Великої Британії відповідно.

Але не пізніше березня 2020 року Зеленському, який переміг на президентських виборах під гаслом «Весна прийде – саджати будемо», доведеться рятувати рейтинг, який стрімголов падатиме. І тоді цапом-відбувалом стане кум і найближчий друг Ситника Андрій Калужинський – керівник Головного підрозділу детективів НАБУ.

А саботаж в розслідуванні кримінального провадження щодо кричущої корупції в Міністерстві культури, молоді та спорту стане чудовим приводом для того, щоби Андрій Володимирович став вчити Кримінально-виконавчий кодекс України. І тоді новий керівник Головного підрозділу детективів, напевно, зрозуміє, що краще посадити Бородянського з його двома заступниками, ніж самому плести сітку «рабиця» в колонії в Мокошиному.

По-друге, Бородянський, Максимчук і Шумілін не виконують десятки судових рішень (зокрема – ухвалених за моїми позовами), якими Мінмолодьспорт будь зобов’язаний припинити грошові побори зі спортсменів, і блокують повернення до державного бюджету грошей, які були вкрадені їхніми підлеглими.

Тому я направлю на адресу попсуй-міністра звернення, у якому запропоную виконати судові рішення. І, не очікуючи відписки з міністерства, зразу ж направлю в Державне бюро розслідувань заяву про вчинення Бородянським кримінального правопорушення, відповідальність за яке встановлена ст. 382 КК України.

Зрозуміло, що ніхто в ДБР ту заяву навіть реєструвати в ЄРДР не буде й тому одночасно мною буде подана скарга в Печерський райсуд на бездіяльність службових осіб ДБР. Також зрозуміло, що мадам Венедіктова не буде виконувати ухвалу слідчого судді.

Але є нюанс – у мадам, як і в її заступників Бабікова та Соколова, морда не те що в пуху, а в страусовому пір’ї і розповідати про витівки цього тріо я можу не менше, ніж про подвиги Ситника. А з урахуванням падіння рейтингу Зеленського подивимось, у кого міцніші нерви – у мене чи у Венедіктової, яка сподівається виграти фіктивний конкурс і стати повноцінним директором ДБР без приставки «в.о.».