Мінська змова. Битва України за Схід

Американський журнал The National Interest повідомив, що не ясно протримається чи ні перемир'я між Україною і Росією, але вже зараз очевидно, що в ході цієї війни перемогу поки здобуває Москва.

В останні місяці здавалося, що успіхи України на місцях і західна політика санкцій дають спільний результат. Після перших невдач українська армія поступово знайшла себе і почала здобувати перемоги над російськими терористами.

Для України, більш важливе питання полягав не в тому, зуміє вона чи ні перемогти кілька тисяч російських бойовиків, а в тому, чи вистачить Москві сили волі, щоб довести до кінця цей конфлікт із застосуванням військової сили.

Якщо озирнутися назад, виникає враження, що Путін знав відповідь на це питання вже давно. Росія навряд чи дозволила б новому українському уряду домогтися військової перемоги на сході над своїми терористами, особливо після того, як вона витратила так багато політичного капіталу на свою аудиторію всередині країни.

Україна кілька місяців проводила військову кампанію на сході. У політичному плані ці дії були необхідні для Києва, проте Росія своїм прямим втручанням звела їх нанівець.

Якщо перемир'я втримається, то в результаті на карті з'явиться лінія поділу між українськими та московськими силами, і ця лінія обов'язково призведе до створення якоїсь російської неоколоніальної політичної освіти в східній Україні.

На пострадянському просторі повно прикладів заморожених конфліктів і саме такого результату хотів уникнути Порошенко. Українцям доводиться поки примиритися з втратою Криму, але вони не схильні визнавати втрату сходу в якості ціни, заплаченої за свою західну орієнтацію. Тривале припинення вогню - це перший крок до анексії Москвою сходу країни.

Якщо ж припинення вогню зірветься, то Росія може отримати перемогу в процесі військової ескалації. Може, Москва і не бажає проводити відкрите вторгнення, але якщо вже вона введе в дію російські війська, то буде без коливань нарощувати присутність своїх сил на українській землі.

Росія навряд чи зуміє окупувати всю Україну, незважаючи на хвастощі Путіна, що він може дійти до Києва за «два тижні», але лінію поділу між українськими силами і сепаратистами вона здатна провести там, де захоче.

Західним лідерам дуже не хочеться називати це вторгненням, бо вони побоюються, що їх санкції здадуться жалюгідною і нікчемною відповіддю.

Великі російські сили в Криму можуть відкрити південний фронт і розрізати Україну надвоє.

Користуючись підтримкою регулярних російських військ, її нерегулярні війська могли б легко зробити маневр навколо Маріуполя і оточити його, взявши захисників міста в облогу і примусивши їх з часом до капітуляції. Але замість цього вони протягом декількох днів обстрілювали оборонні позиції, домагаючись від України укладення угоди про припинення вогню. Росія знайшла точки тиску на Україну.

Якщо перемир'я буде порушено, то відступати можливо доведеться української армії, а Росія зможе тиснути на Київ, взявши в облогу будь-яке вподобане їй місто і примусить українське керівництво до укладення нової угоди.

Західні лідери помиляються, думаючи, що їх слова або їх мовчання мають якесь значення для Росії при прийнятті нею рішень. Москва виходить із принципу економії сил і засобів, керуючись в основному внутрішніми міркуваннями.

Час зараз на боці Росії. Рішення українського президента провести в жовтні парламентські вибори було своєчасним, коли він перемагав в ході кампанії, але виявилося жахливим тепер, коли йому доводиться представляти Україну в політичному врегулюванні після військової поразки.

Радикалізована українська держава створила таку атмосферу, в якій ніхто не схильний до компромісів з росіянами. А це значить, що Порошенко не в кращому становищі, щоб обговорювати майбутній політичний статус Луганська та Донецька, якщо він не бажає напередодні виборів піднести українцям подарунок у вигляді невдач і поразок.

У майбутні місяці тиск на Україну буде посилюватися. Перед виборами її політичне керівництво не може йти на компроміс з російським, а після виборів Україні буде важко погодитися на російські умови політичного врегулювання.

До того часу, коли українські керівники будуть готові приймати важкі з політичної точки зору рішення, що допомагають відновити стабільність на сході, і добиватися взаєморозуміння з Росією, їх переговорні позиції істотно ослабнуть у порівнянні з моментом початку антитерористичної операції в червні.

Країна зіткнеться з новою хвилею дестабілізації, коли з фронту почнуть повертатися батальйони добровольців зі своїми звинуваченнями і докорами, з розповідями про те, як їх кинули напризволяще, і як вони боролися незрозуміло за що.

Між тим, Україна гостро потребує постачання російського газу для опалення житлових будинків в зимовий час. Її економіка як і раніше в кризовому стані, а Захід, обіцяючи Україні щедру допомогу для порятунку країни від банкрутства, в якості умови її надання вимагає здійснення реформ, які поки ще не розпочато. Значна частина торгово-економічного співробітництва з Росією, на частку якого припадала половина українського експорту, або припинена Києвом, або заборонена Москвою.

НАТО заявляє про підтримку своїх східних членів, але контратакувати Росію не збирається; не проявляє схильності до втручання на стороні України, куди Росія вже вторглася.

З наближенням зими цей конфлікт швидше за все охолоне, і в регіонах під контролем Москви за лінією поділу в цей час виникне і зміцниться інша політична реальність. Схоже, що битва України за схід закінчилася, - висловлює в укладенні своє думку видання, з яким, однак, багато в Україні навряд чи погодяться.

Найближчий час покаже, наскільки песимістичні прогнози американських журналістів адекватні.