Лілі Хайд «Омріяний край» (до річниці депортації кримських татар)
Сьогодні відзначається 71 річниця депортації кримських татар зі своєї землі радянською владою. Події, що через давнину ми звикли вважати сторінкою з підручника історії, можуть мати місце і в наш час. Історія циклічна, адже незмінно рухається по спіралі. Те, що відбувається на кримському півострові зараз, до болі нагадує події середини сорокових років ХХ ст.: не змінилися ні ландшафти, ні мова, ні суспільні проблеми, не змінився й агресор.
Щоби не дозволити статися найгіршому, потрібно врахувати помилки минулого. Лілі Хайд розповідає нам історію повернення народу на свою споконвічну землю після 50 років поневірянь у депортації.
Головна героїня «Омріяного краю» – кримськотатарська дівчинка Сафі, яка народилася за межами історичної батьківщини, виростала на оповідках про рай під назвою «Крим». Коли багатолітня її мрія опинитися на тій благословенній землі здійснилася, її чекало жорстке розчарування: нова реальність поставилася до неї більш, як вороже. Однак через сувору дійсність прогулькують промінчики нового трепетного почуття – безмежної, всепоглинаючої любові до рідного краю.
В основі роману питання: як народ, що не має чітко окреслених меж своєї держави, що пів століття винищувався й розвіювався за вітром в азійських степах (куди їх виселила з Криму радянська влада) зміг зберегти свою мову, традиції, віру та культуру? Чому не зламався, не відрікся й не асимілював? Що змушує представників цього народу все життя шукати шляху назад, на Батьківщину?
Дехто з читачів і критиків відгукувалися про «Омріяний край» як про найбільш антиросійський роман, який їм доводилося читати. Сама авторка так говорить про це:
Я не є анти-росіянкою. Ще в середині мого роману один із його головних персонажів звинувачує в кримській трагедії не росіян, а – «радянських людей». Як на мене, це – важливий акцент. Проблема – в «совку», не в росіянах. Тут цілком доречна аналогія з фашистською Німеччиною. Адже, говорячи про той час, ми вживаємо термін «нацистські злочини», не «німецькі».
Тому я не можу й не хочу звинувачувати у трагедії кримських татар весь російський народ замість – держави, тобто СРСР. Я і старалася показати у своїй книжці, що все геть не так просто. Звичайно, є жахливі росіяни, є так само і – чудові. Є в принципі й дуже погані кримські татари, і є – хороші. Утім, як не можна називати якийсь народ поганим, чи хорошим, так і – таврувати його «зрадником», що постійно закидала татарам радянська пропаганда.
Книгу варто прочитати з двох причин. Перша – отримати думку іноземного письменника, який довго вивчав порушену проблему, стосовно проблеми радянської тоталітарної системи. Друга – повчитися в кримських татар любові до рідної землі, яка перемагає всі чвари й долає всі перешкоди.
Досьє:
Лілі Хайд – британська письменниця та журналістка. 10 років вона пропрацювала в Україні, де зібрала десятки інтерв'ю про депортацію та репатріацію кримських татар, на їх основі письменниця створила художній твір – роман “Омріяний край”, що був виданий у Великобританії, перекладений на французьку та кримськотатарську мови.
Сергій Нагорний
