Мобілізація — стрес-тест усієї державної системи
Реалізація масштабних заходів державної політики, як мобілізація, потребує досить задовільної якості праці. Перш за все, держапарату.
В цьому у нас звісно є певна прогалинка, але говорячи про мобілізаційні заходи, краще розширити рамку до загалом теми «оптимальні форми застосування державою примусу». Держава базується на примусі, це закон життя.
Ефективна держава — базується на ефективному примусі. Тобто такому що існує передусім там де він має бути, а не в кожному випадку за замовчуванням.
Є два важеля: пропаганда і примус (комунікація та... «дрючок»). Отже там, де нестача першого, як правило ситуація котиться сама «якось» до збільшення обсягів другого.
Однак застосування примусу у великих обсягах — стрес-тест для держави. Тобто не кожна держава спроможна в реалі це робити як слід — спроможності обмежують можливі обсяги і форми впливу.
У часи існування УНР, десь так 1919 року, до речі, мобілізація була провалена по тій же причині: держава дуже слабка як для тих обсягів примусу і пропаганди, що мали бути застосовані. Проте багато хто всерйоз думає, що виграти війну можна без пропаганди.
«Просто кажіть людям як є», — радять нехитрі генії в коментарях, які навряд чи колись жили хоча би один тиждень ні разу не збрехавши дружині. Що ж, чесність це дійсно класно.
Однак мова йде не про те, щоб брехати, а радше про те, щоб транслювати цінності і наративи, які НЕ БАЗУЮТЬСЯ НА ЛОГІЦІ МИРНОГО ЖИТТЯ. У воєнного часу своя шкала цінностей — і те, що наша медійна сфера досі не транслює певний інший підхід до життя, це і є важлива частка причин суспільної демотивованості.
У 2022-му навесні ми всі так чи інакше відчули себе козаками, а потім нам підливали бром в чай, замість того аби дражнити і колоти нам тестостерон. Поки ми не вигадаємо, як це робити так аби люди більше хотіли — як їм «промити мізки», буде багато примусу.
Та час і обсяги його застосування — обмежені. Пружина має свої властивості, тож нам слід готувати іншу риторику, тож аби йти в армію дійсно виглядало з усіх ракурсів вигідним для пересічного чоловіка рішенням, ми маємо думати навіть не про підвищення зарплат військових.
А про те, як змінити розподіл уваги у нашому суспільстві, трансформувати його засади існування таким чином, щоби це і була та сама ВИГІДНА ПРОПОЗИЦІЯ. Розумієте, яка ситуація?
Селяни XVII століття охоче йшли козакувати, бо козакуючи селянин вивищувався в статусі. Нині ж для людей ця піраміда ніби розвернулася навпаки, значною мірою тому, що ми досі оцінюємо людей по годинниках і машинах.
Надаємо увагу відверто не вартим уваги речам навіть заради осуду, бо ж у війни своя логіка, вона специфічна. Військові її розуміють, але не зможуть так просто пояснити.
