Не стріляти в піаніста?

Знайомого дядька з Кобищанів, котрого у квітні минулого року ми так і не змогли переконати у тому, що Порошенко не убивав свого брата, що то не Порошенка бачили на КПП під Гнутовим, де «точно цей барига» торгував рюкзаками, сьогодні дістають дві проблеми: глобальна – чи здолає «китаєць» COVID-19 дядьків паркан, і локальна – чи його бабці у березні добавлять пенсію.

Дядькові, як і його 43 відсоткам опитаних КМІСом однодумців, ні гріють, ні зноблять наші розумування про тупий ідіотизм затяжного експерименту зі здатністю профанів управляти найбільшою європейською територією. Про однозначну кон'юнктурність професіоналів на кшталт Пристайка і Чумака, котрі співпрацею з командою зелебобиків на самокатах роблять країні ведмежу послугу, як би патріотично вони не рвали на собі вишиванки. Про очевидне капітулянство Зе перед невинними очима московського монстра. Про кардинальну відмінність гри на роялі неприродним способом від цивілізованої торгівлі землею.

Звісно, заздримо хисту і самовідданості служивого мегафону – пані Верещак, котра наполегливо, на усіх телеканалах, включно із закодованими, мало не щовечора втюхує нам образ «найвеличнішого лідера епохи» за макетом новоспеченого глави ОфЗе Андрія Єрмака. Нам би такі уміння – кобищанські дядьки масово посунули б до «Європейської солідарності».

Наш дядько свято вірить у ще невикористані потенції команди блазнів, і конвульсії її бугра у пошуках виходу з міністерського глухого кута пов'язує винятково з підступними діями Порошенка. На всі незаасфальтовані і неосвітлені Кобищани кричить, що «Це Петро, Мальдівам його ковінька, позбивав з пантелику Гончарука, Милованова, Малюську і мужественну Скалецьку!».

Останній Зоряні Степанівні, до слова, набридло бити байдики в оточенні обсервованих земляків, хоча міністерці можна було у тому ветеранському приюті принагідно китайську вивчити, оголосила про припинення свого новосанжарського дурисвітства з ранку 5 березня – роз'їдуться неінфіковані «чужі серед своїх» по домівках. Залишить Нові Санжари і міністр. Цікаво, їй лікарняний оплатять? А орден «За мужність», виявлену на карантині, власноруч вручить такий же «мужній» дезертир, чи уповноважить Тігіпка?

Визнаємо, що й досвідчений оракул на наших непередбачуваних теренах після піт-стопу з блазнем не здатен спрогнозувати, чим завершиться у наступну середу позачергове засідання Верховної Ради. Себто, ким. Пан Гончарук клятвенно завірив громадськість у тому, що він заяви не писав. І вчора в індійському ресторані за столиком з Єрмаком прем'єр серветкою грався, ніяка то не була вчетверо згорнута заява.

Можемо припустити, що якась негойна субстанція вдарить в голову нормальному чоловікові і оголошений Зе конкурс «на зміцнення урядового економічного блоку» заведе на вул. Грушевського, 12/2 притомну особистість з управлінськими навичками і українським серцем. Зрозуміти його буде важко, але ж варіант можливий! Нам залишиться пошкодувати самогубця, бо його прекраснодушний порив ніяким чином не зупинить концерт 95-го кварталу.

Ми ж – ті, хто, принаймні, у своєму колі вважає себе провидцями, спостерігаємо за вовтузінням Зе+ у пошуках достойної ротації хіпстера Гончарука на комсомольця Тігіпка, нафтогазового новатора Вітренка чи  втретє ексклюзивного Авакова з байдужістю того китайця, котрий на березі Янцзи чекає на пропливаючі останки свого ворога. От направду, панове, хтось вірить у якісь зміни на краще навіть після повного перезавантаження Кабміну?! Ліжка посовали, життя вимагає міняти дівчат. Не простіше спалити бордель?  

І цього разу адмінів з Офісу Зе просимо останню фразу не розглядати у якості прелюдії до «Пісні про буревісника», це – не заклик, це – риторичне запитання.

До свого кутка. Треба визнати, за рік сусіда зробив нестандартно великий, як для нашої провінційної місцини і його соціальної групи, крок до здорового глузду. З потугами, але погоджується, що батьківщина коронавірусу – не фабрика «Рошен», що війни під «бери шинель, пішли додому» закінчують лише головнокомандувачі з суттєво траченими мізками, навіть про Оман обережно висловлюється як про «щось там було не теє-то-як-його».

Остерігаємося розчаровувати дядька неприємно невідворотним – пенсію у березні піднімати нічим, і не факт, що паркан зупинить «китайця». Вітається, але у  вусах сусіди зачаївся той же панічний визвір новосанжарських дівзуль, котрі шпурляли каменюки у вікна автобусів з евакуйованими співвітчизниками.