Оманливі ілюзії
Забудьте про стабільність. На нас чекає глобальний двіж… Або повне знищення!
Досить часто доводиться чути мантру, що ми воюємо, щоби не довелося воювати нашим дітям. Насправді ж, ми воюємо, щоби не переносити "наші проблеми" на наступні покоління.
У напрямку, якому рухається країна і світ, нас чекає період глобальної нестабільності на десятиліття. "Тиха треття світова" пов'язана зі зміною геополітичного лідерства, кризою ресурсів, кліматичними, енергетичними, продовольчими проблемами, кризою західної цивілізації, руйнуванням усталеного світового порядку.
Паралельно Україну чекає важка боротьба за регіональне лідерство, за право мати місце і місію на геополітичній шахівниці. У цій боротьбі багато хто з тих, що підтримували Україну, як жертву російської агресії стануть конкурентами, коли Україна прагнутиме бути Великою.
Відтак наші діти приречені жити в світі символом якого буде протистояння, кризи, "війни", нестабільність. І їх до цього варто готувати паралельно закривши питання, які мусимо вирішити ми, що не перевантажувати майбутні покоління проблемами з минулого.
Ще однією ілюзією є віра в повернення до звичного життя: України, яку ми памʼятаємо до 24 лютого 2022 року більше не існує. Той, хто мріє повернутися до звичного укладу в політиці, економіці, звичайному житті обманює себе сам.
Країну чекає глобальна зміна політичного ландшафту, а кволі спроби "старого світу" повернутися до звичних практик лише породжуватимуть безпродуктивні кризи. Країна мусить зламати свідомість і матрицю дій бідного родича, чаєчки при битій дорозі.
Великі виклики потребують великих ідей і великих людей. Достатньо авантюрних, інколи майже божевільних, зухвалих дій – ота нова "покозачена" Україна стане великим викликом для себе і для світу.
До неї не можна повернутися, лиш дійти. Її не можна збудувати, лиш відвоювати, а тому, забудьте про стабільність.
Атаки Росії на енергетичну, логістичну, експортну інфраструктуру доводять що ми в екзистенційній ситуації або здобути, або дома не бути. І ще одне: ідеально було б, щоби посильну участь у війні взяли всі.
Проте це теж оманлива ілюзія. Війна – справа рук козаків, посполиті ж так нічого і не зрозуміли, їх нічого не змінить, адже рабів до раю таки не пускали, не пускають і не пускатимуть...
