Пам’ятка археології національного значення чи смітник?
Кожному, хто випадково чи цілеспрямовано потрапляє на Іванову гору, впадає в око не тільки надзивчайний краєвид на долину Ворскли та місто, а ще й купи сміття, що займають собою всі схили, ховаючись влітку серед зелених насаджень, а взимку під снігом.
Звісно, що такий стан речей не міг лишити байдужим представників полтавської громади, які 25 квітня цього року вийшли на прибирання такого святого для кожного полтавця місця. Більш детальна інформація про хід і наслідки заходу розміщена на сайті «Останнього бастіону», утім хотілося б зосердити увагу на кількох моментах, що мають приниципове значення.
В першу чергу, варто зосередити увагу на тому, яке місце займає Іванова гора в історії не лише нашого міста, а й України вцілому. З історичної точки зору ця територія, навіть попри чисельні антропогенні втручання, лишається унікальною архітектурною, природною та архелогічною пам’яткою. Так, в південно-східній частині історичного центру міста Полтави, на Івановій (Старополтавській) горі розташовавуалося городище і поселення з культурними нашаруваннями раннього залізного віку, доби літописних сіверян, давньоруського і післямонгольського часу, і звісно ж часу існування козацької фортеці. Давнє послення розміщувалося в оточенні стрімких схилів корінного берега р. Ворскли та різноманітних струмків (Лтави, Рогізної тощо). Певним свідченням розгалдуженої ситеми струмків є збережені до сьогодні зарості очерету на одній із прилеглих вулиць.
Назву Іванова гора уперше використав в середині ХІХ ст. відомий археолог і літератор, один із наукових співробітників Імператорської Археологічної комісії, уродженець Зінькова —О. В. Терещенко (1806 – 1865). В такий спосіб було вшановане ім’я й місце народження зачинателя нової української літератури, видатного громадського діяча І. П. Котляревського. З 1990-х рр. ХХ ст. ця назва стала загальновживаною, потрапивши на сторінки наукових видань і туристичних путівників, поступово витіснивши старі — Старополтавська гора або Червона (Красна) площа.
Значна культурна цінність цієї місцевості була визнана і на державному рівні, коли цю територію проголосили пам’яткою археології національного значення, що включена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (охоронний номер – 160001-Н).
Збережені культурні нашарування та архітектрні об’єкти центральної частини пам’ятки розміщуються під парком й оточені по контуру забудовою, утворюючи площу Соборного майдану. Історико-архітектурне обличчя Іванової гори на сьогодні формують відтворений ансамбль Свято-Успенського собору, Подільська вежа — реконструктивна згадка про стару Полтавську фортецю, пам’ятник Полтавській галушці, будівля ресторану «Лілея», стела про першу літописну згадку Полтави, а також комплекс Музею-садиби Державного літературно-меморіального музею І. П. Котляревського.
Однак, на жаль, жодним чином не сфокусовано увагу на тому, що це пам’ятка архелогії національного значення — історичне ядро нашого міста. Такої інформації не представлено ні на інформаційних щитах ні в туристичних буклетах. Через це і виникає розірваність нашої історії та уявлень про це місце у містян та туристів. В зв’язку з цим існує нагальна потреба поєднати між собою в одному місці історичні, архітектурні та духовні складові нашого міста, яка може бути реалізована зусиллями полтавської громади. А першим кроком в цьому повинно стати усвідомлення самого місця — Іванової гори як пам’ятки національного значення, а не смітника.
Юрій Пуголовок,
кандидат історичних наук
