Розпад

Серед власних архівних чернеток натрапили на трохи застарілу інформацію про сина нижнєновгородської журналістки Ірини Славіної В'ячеслава Мурахтаєва. З огляду на опубліковані дані останнього соцопитування мордорського ВЦІОМу щодо підтримки росіянами їхньої війни проти України, а вона наразі є 74-відсотковою, інфа про трагедію сьогодні ще актуальніша. 

Мати молодика, нагадуємо, 47-річна головна редакторка нижнєгородського видання KozaPress Ірина Славіна 2 жовтня вчинила акт самоспалення під вікнами місцевого МВС, залишивши у фейсбуці запис: «У моїй смерті прошу звинувачувати російську федерацію».

Наступного дня її діти – В'ячеслав та Маргарита – вийшли на пікет з плакатом: «Поки моя мама горіла заживо, ви мовчали».

14 жовтня (чи не відразу з поминальних дев'ятин?) молодик добровільно з'явився до військкомату і зробив наступну заяву (переклад з собачої – наш):

«Я, син Ірини Славіної, добровільно прийшов до військкомату, отримав повістку, пройшов медогляд на загальних підставах. Це моє обґрунтоване рішення. Бігати, як усі оті громадяни, котрі втекли до країн СНД, я не збираюсь. Коли наші діди воювали, вони не мали вибору, їх поставили перед фактом фашисти. Я мав вибір, і я його зробив. Так, у чомусь я не згоден з політикою в.в. путіна.

Кримський міст підірвали, Бєлгород намагаються бомбардувати, не дай боже, якийсь терорист підірве Борський міст (міст через Волгу в Нижньому Новгороді – авт.), а ним буде проїжджати моя сім'я. Я не можу цього допустити. Згадаємо, як терористи взяли Норд-Ост, Беслан. Перемога буде за нами! Вся сила в правді! Я не їду помирати, я йду допомагати нашим бійцям, жителям ЛНР, ДНР та всіх територій, які добровільно виявили бажання увійти до складу російської федерації».

Процитували задовгу маячню покидька, як ще один аргумент на користь неспростовного: у нас за поребриком не народ, не люди, не сусіди. Виродки.

Якось можна зрозуміти зека, якому сидіти-не пересидіти, а тут пригожинська лафа – а раптом не застрелять?! Іде зек у чмобіки.
На жаль, інформація щодо розтягненого здичавілими псами потруха «правдолюбця» мурахтаєва лісосмугою під Бахмутом запізнюється – можливо, ця мразота на тимчасово спаскуджених територіях все ще шукає добровольців перейти до рф.

Щаслива мати – не бачить свого виблядка. І цинізм не в тому, що ворушимо пам'ять про згорілу заживо порядну жінку. Цинізм у світобаченні нижнєновгородського молодика, сина жертви і власне жертви руського міра: він «не може допустити бомбардування Борського мосту терористами».

Це – розпад. Дезінтеграція нації.