Слова, які змінюють кордони

28 листопада, 07:01
Опінії Оксана Сироїд
Слова, які змінюють кордони

Відкрите звернення у зв’язку з випадками публікації карти України без Автономної Республіки Крим у New York Times* та The Economist*.

Ми насолоджуємось нашим життям у часи зміни балансу сил у світі. Це не перший раз в історії, коли людство має вижити не дивлячись на смерть та народження нового геополітичного устрою. Найбільше нещастя таких періодів – людські життя та людська гідність, які приносяться в жертву заради зміни форми. І сьогодні це не лише танки чи ракети, а й слова, використані у ЗМІ, що змінюють кордони, вбивають людей, руйнують будинки та принижують людську гідність.

Увага медіа впродовж років прикута до України якраз через те, що на українських теренах і за контроль над Україною відбувається одна з найважливіших геополітичних битв. Розуміння природи цієї битви і неупереджене її висвітлення може врятувати Європу і, можливо, світ від нової великої війни і зберегти життя мільйонів людей.

Сьогодні Росія незадоволена своєю роллю на світовій арені і не приховує бажання перекроїти світовий безпековий порядок на свою користь. Вона не вперше використовує війну як спосіб збільшити свій вплив у світі. При цьому щоразу під час своїх агресивних експансій Росія розглядає територію України як джерело ресурсів та буферну зону безпеки.

Від часів творення Московського царства його східні і північні терени були захищені морями, південні - горами. Однак основні людські ресурси, сільськогосподарські землі та інфраструктурні шляхи були розташовані вздовж західної межі. Крім того, володіючи величезними природними ресурсами Московія не мала доступу до теплих портів. Це визначило основну стратегію її експансії на захід – забезпечити доступ до Балтійського і Чорного морів і збільшити буферну зону довкола інфраструктурної та ресурсної "лінії життя".

Поразка царської Російської імперії в першій світовій війні і жовтневий переворот жодним чином не змінив імперської політики більшовицької Росії. Фактично відразу після свого утворення у 1917 році РСФСР розпочала окупацію новоутвореної Української Народної Республіки. Окупація розпочалася з утворення "Української народної республіки рад" - анклаву, контрольованого більшовиками (тогочасне ОРДЛО).

Під час Паризької мирної конференції у Версалі у 1919-20 роках лідери трьох держав – США, Великобританії і Франції – роздавали державність народам, які вийшли з-під уламків європейських імперій. Провідники Української Народної Республіки шукали підтримки, щоб протистояти більшовикам і очікували на визнання своєї державності. Однак саме наступ більшовицької Росії перешкодив визнанню УНР. Західні держави були виснажені першою світовою війною і не мали сили і бажання протистояти більшовикам, чиї наміри були для них незрозумілі. Більшовиків вони вирішили просто ізолювати та ігнорувати.

Німеччина виявилася першою державою, яка розірвала міжнародну ізоляцію більшовицької диктатури і визнала більшовицьку Росію разом з усіма її завоюваннями. Рапалльський договір, укладений між Росією та Німеччиною у квітні 1922 року, з листопада поширив свою дію на так звані союзні республіки, зокрема на тогочасну Українську соціалістичну радянську республіку. Договір передбачав не лише відновлення дипломатичних стосунків ображених першою світовою війною держав, але і тісну торговельно-економічну співпрацю.

Завоювання України і доступ до її ресурсів відкривали нові можливості для російської більшовицької імперії. Найціннішим було зерно, яке можна було експортувати в обмін на індустріалізацію Радянського союзу. Але забрати зерно у селян-власників виявилося непросто, а колективізація потребувала техніки.

Німецькі промисловці готові були постачати технології в обмін на продовольство, передовсім українське зерно. Трактор "Hanomag WDZ 50", який у 1924 році перевтілився в харківського "Комунара", вочевидь відіграв свою історичну роль в механізації сільського господарства часів колективізації. Промислові магнати Німеччини, ключовим серед яких був Густав Крупп, головний виробник зброї в Німеччині, не приховували свого невдоволення пацифікованою Веймарською республікою і мали комерційний інтерес у відновленні військової величі Німеччини. Саме на їхнє прохання і в обмін на їхню технічну допомогу Сталін дав наказ німецьким комуністам підтримати Гітлера під час перевороту у 1931 році. Ця підтримка привела нацистів до влади, хоч і вбила німецьких комуністів.

Колективізація і "розкуркулення" спровокували тисячі селянських повстань по всій Україні. Люди вимагали повернути землю і самоврядування на село. Щоб надійно убезпечитися від селянських бунтів і гарантувати контроль над землею і зерном – головною валютою – Сталін вбиває мільйони українських селян голодом у 1932-1933 роках.

Поки в Україні від голоду вмирали люди світ мовчав, щоб не псувати стосунків з Радянським союзом. Хтось, як Великобританія, купував зерно. Хтось, як США, за виторгувані на голод і гроші допомагав Сталіну впроваджувати індустріалізацію. Радянська імперія, яку міжнародна спільнота вивела з ізоляції, виявилася "новим ринком" і чудовим партнером для торгівлі.

Серед усіх для сталінської імперії найцікавішим партнером була гітлерівська Німеччина. Гітлер і Сталін використовували ресурси один одного, готуючись кожен до своєї війни. Сталін мав намір рухатися на Захід для встановлення контролю над морями і збільшення "санітарної зони" під прапорами соціалістичної революції. Гітлеру ж потрібна була все та ж українська земля як рабовласницька основа його майбутньої імперії.

Між 1939 та 1941 роком Німеччина і Радянський союз підписали п’ять економічних та безпекових договорів. Найбільш відомий з них Пакт Молотова-Ріббентропа, який дозволив кожній із сторін на декілька кроків посунутися у досягненні своїх стратегічних цілей. Сталін при цьому очікував, що Гітлер виснажиться війною у Центральній Європі і радянській армії легше буде "визволяти братні народи". Однак, Гітлер почав виснажуватися лише під Сталінградом.

Україна, точніше її земля, залишалася основним трофеєм у війні між двома диктаторами. Тому людей не жаліли. Близько 40% усіх людських втрат Радянського союзу у Другій світовій війні припадає на українців.

Другу світову війну розв’язали двоє, але покараним був лише один. Сталін закінчив війну переможцем, який диктував умови. Як наслідок радянська імперія станом на 1945 рік просунула свої межі до Берліна. Сталін мав намір рухатися далі на захід. Спочатку він взяв в облогу Західний Берлін, згодом порушив умови утримання окупаційних зон, створивши Німецьку Демократичну Республіку (ще одне "ОРДЛО"). І у 1952 році зробив спробу експансії на захід, запропонувавши лідеру ФРН Конраду Аденауеру об’єднати НДР та Федеративну Республіку Німеччини на умовах амністії для колишніх нацистів, нових виборів і позаблокового статусу об’єднаної Німеччини. На що канцлер Аденауер відповів: "Відмова від інтеграції із Заходом призведе до захоплення Німеччини більшовиками і буде рівнозначною "політичному суїциду".

Попри невдалі спроби подальшої експансії на захід радянська імперія досягла заповітної мрії усіх російських царів. Контроль за Балтійським морем був гарантованим калінінградським анклавом – залишком Королівства Прусії зі столицею Кенігсбергом, а також окупованими Польщею, Латвією, Литвою, Естонією та сателітом НДР. Чорне море було під контролем завдяки Криму і українському узбережжю, яке опинилося глибоко в тилу російської окупації, окупованій Грузії, радянським сателітам Болгарії та Румунії. "Санітарна зона" була розширена достатньо, щоб "лінія життя" імперії була у безпеці.

Тим часом Європі треба було оговтатися від війни минулої, захиститися від радянської воєнної загрози теперішньої і не допустити між собою війни майбутньої.

По Другій світовій війні європейська економіка була підірвана не лише фізичними – людськими та інфраструктурними втратами. Не було урядів, валют, банків, виробництв. Європейські країни самостійно не мали шансів швидко відновити економічні спроможності і економічні зв’язки. Уряд США, розуміючи економічну і геополітичну роль демократичної Європи як союзника фактично фінансує економічне відновлення європейських країн через План Маршала. А новостворений Світовий Банк отримав в управління перший великий проєкт, провівши понад десяток мільярдів доларів США лише в продовж 1947-1951 років.

Відновлення повоєнної Європи неминуче зачіпало відновлення суверенітету Німеччини на території, яку контролювали США, Великобританія та Франція. Аденауер вимагав "повного суверенітету", що для багатьох, зокрема для французів, означало приблизно таке: "німці знову повернуться в Рур, знов нароблять танків і знову почнуть війну". І хоч Німеччина була жорстко пацифікована, а Альфрід Крупп, спадкоємець головного виробника гітлерівської зброї, після Нюрнберга відбував покарання у США за використання рабської праці під час війни, французи про всяк випадок окупували Саар.

Врятувати ситуацію допоміг геній Жана Моне і Робера Шумана, які запропонували обміняти німецький суверенітет на екстериторіальне управління сталеливарним виробництвом (тобто виробництвом зброї) європейських країн. Так у 1951 народилася Європейська спільнота вугілля і сталі, що дала початок Європейській економічній спільноті. Участь США у пошуку балансу була непомітною, але значущою. Зокрема, у лютому 1951 року Джон Макклой, американський верховний комісар в Німеччині, а перед цим Президент світового банку, достроково звільнив від покарання Альфріда Круппа. Альфріду повернули майно, особисті статки і концерн, яким він керував до 1967 року, ставши при цьому відомим німецьким меценатом. Сьогодні Фонд Альфріда Круппа фінансує, зокрема, літню українську школу у Грайсфальдському університеті.

Економічне відновлення Європи давало свої "побічні ефекти". "У Європі стає все більш очевидним, що наша допомога, попри її бажаність і життєдайність не вселила повсюдної любові до нас серед наших союзників. Насправді, антиамериканські настрої у деяких районах набувають загрозливих вимірів". Це – переживання того самого Джона Макклоя у 1953 році. Сталін, за словами Макклоя "…впевнено передбачив, що відмінності між не комуністичними націями будуть загострюватися оскільки Німеччина і Японія будуть прагнути розширення своїх ринків." При цьому "… радянці сьогодні поєднують [політичну, мілітарну та ідеологічну] загрози для впровадження далекосяжної політики роз’єднання вільних народів у світі. … Де б комуністи не віднайшли природні або штучні розбіжності, вони діють жорстко, щоб їх акцентувати і заохотити".

Щоб зберегти геополітичну рівновагу на європейському континенті був створений Північноатлантичний альянс, який за словами його першого Генерального Секретаря Лорда Ісмея мав "тримати Радянський союз подалі, американців поближче, а німців у смиренні".

Демократичний світ правильно оцінив мету та методи радянської загрози. Помилився лише у джерелі – впродовж десятиліть холодної війни Захід вважав загрозою комунізм як ідеологію, а не імперську природу Росії.

Саме тому західний світ у другій половині вісімдесятих захопився ідеєю демократизації СРСР, а пізніше Росії. Саме тому Президент США Джордж Буш старший, виступаючи в Києві 1 серпня 1991 року назвав прагнення українців до незалежності "суїцидальним націоналізмом". Саме тому став можливим Будапештський меморандум – американці прагнули зменшити кількість територій з ядерним статусом, в Росії замість загрози вони бачили рівноцінного геополітичного побратима, а Україна бачилася "малим пивом" у сфері геополітичних інтересів Росії. Саме тому Німеччина вважає Росію своїм партнером і, забувши історію, без страху будує з Росією Північний потік. Саме тому Росія за останні два десятиліття змогла майже непоміченою дотягтися до ключових процесів у західних демократіях – втручання у вибори, контроль за медіа, фінансування політичних партій, участь у видобутку і транспортуванні вуглеводнів.

Саме тому російська агресія проти України, на жаль, була неминучою. Президент Росії Володимир Путін не випадково називає розпад Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття". Без контролю над Балтійським і Чорними морями так само як без контролю над українськими ресурсами "велика Росія" неможлива.

Спочатку Росія скористалася тим, що українці не мали досвіду державності і управління своїми ресурсами після проголошення незалежності і під час великої приватизації безперешкодно скуповувала стратегічні підприємства і об’єкти критичної інфраструктури. Більшість з тих, кого сьогодні прийнято називати "олігархами", за російські гроші і в інтересах Росії монопольно заволоділи українськими облгазами, обленерго, теплоелектростанціями, суднобудівними заводами, а також доступом до ключових природних ресурсів. Вони ніколи не мали української ідентичності чи інтересу в розвитку України, тому з легкістю виводили і продовжують виводити гроші з України, збагачуючи офшорні юрисдикції. При цьому, щоб зберегти свої монополії і гарантувати рух України в російському фарватері ці люди встановили контроль над українською політикою через залежні медіа та політичні проєкти. Зрештою, сьогодні ці олігархи вже не приховують своєї залежності від Росії, відверто лобіюючи як в Україні так і в США російський сценарій "замирення".

Однак навіть такого контролю для Росії було недостатньо. В Україні народжувалися і виростали покоління людей, для яких були чужими будь-які проросійські сентименти і які все більше задивлялися на Захід, ідентифікуючи себе з європейською цивілізацією, а не з "єдиним слов’янським народом". Час грав проти Росії – територія виходила з-під контролю.

Революція гідності виявилися лише приводом для російського вторгнення. Головною метою незаконної анексії Криму є отримання контролю над Чорним морем та посиленням геополітичних важелів у великому середземноморському регіоні. Таким чином, основними причинами окупації Східної України є отримання важелів тиску Росії на Україну як у внутрішній так і в зовнішній політиці.

Розуміння природи конфлікту формує його сприйняття. Історичний контекст визначає слова які використовуються для опису дійсності. В Україні немає "конфлікту", є "російська агресія" або "російська збройна інтервенція". Немає "бойовиків", є "російські збройні сили, що вторглися в українську суверенну територію" та "російські довірені особи". Немає "громадянської війни", є "російсько -українська війна". Слова творять світ, тому що слова, які ви використовуєте, проєктують те, у що ви вірите. Якщо ви вживаєте правильні слова – помилок на картах не буде.

І на останок, місце, де ви знаходитесь, визначає вашу перспективу і часто визначає слова, які ви використовуєте. З ранніх пострадянських часів Москва залишається штаб квартирою для великих міжнародних ЗМІ, що висвітлюють події в Україні. Незважаючи на неупередженість позицій конкретних журналістів, загальне висвітлення українських новин дуже часто просякнуте російським колоритом. Беручи до уваги війну Росії проти України, зараз дуже доречно знайти краще місце, яке розширить перспективу висвітлення новин поважними ЗМІ.

*Газета New York Times 6 листопада виправила помилку і опублікувала карту України із Кримом. The Economist після звернення уваги на посольства України в Великій Британії також виправив свою публікацію

Політик, народний депутат VIII скликання

ІНШІ ОПІНІЇ
Читайте також:
У березні 2014 року відбувалася окупація Криму і починалася російська агресія на сході України.
11:28
В цю суботу в Сочі зустрінуться президенти Російської Федерації та Республіки Білорусь.
09:50
Влада, того не очікуючи, вивела на чисту воду та загострила увагу суспільства до земельних відносин, до корупції в земельній сфері і до тіньового використання земель.
09:26
Профспілки Полтавщини, які все ще є найбільшою громадською організацією і чия структура партійним штабам лише сниться, об'єднують близько 200 тисяч членів.
08:54
Просимо до експерименту, панове. Ось вам номер абонента Водафоне Зеленського Володимира Олександровича: 050 321 55 64. Телефонуєте? І що? А те, що ви – не Скабєєва.
вчора, 20:52
Верховна Рада прийняла у другому читанні президентський законопроект щодо «вдосконалення діяльності Державного бюро розслідувань».
вчора, 17:51