Навіть їхній гундяєвський бог втратив божий лик і «освячує» тавро Zла на убивцях!
Мінлива ситуація міняє не лише конфігурацію червоних ліній, а й тих, хто їх креслить. Ось подивіться на пана Геннадія Друзенка – його кособочило вже на складі «по», а виявилося, що й зебобиком він був теж по приколу.
В добру путь, якщо розвиднилось, а нам таки муляє слава балаболки. Оце б скинути із себе вериги відповідальності та й пуститись берега. Читай, дивана. На тлі переможних реляцій усіх, кому не ліньки, з приводу «жесту доброї волі олєнєвода з вирівнювання червоних ліній» під Куп'янськом і наша дилетантська стратегічна мисль була би не згірш щоденного гундосика.
Але хтось дуже дорослий всередині смикає за полу: «А совість?». Тож, уваживши цю засторогу, ділимося точкою зору на доступне.
Пропонуємо подискутувати щодо спонук, які привели руську наволоч до наших білих хат і вишневих садків з хрущами. Себто, і якого ханатка ви сюди приперлися?! До абсолютно миролюбних плугатарів з плугами?
Ділимо заохоти агресії на зовнішні і внутрішні.
Околишнім чинником повномасштабної російсько-української війни з тенденцією перетворення її на ТСВ (Третю світову війну), називаємо маніакальну ідею щура реанімувати радянську імперію. До слова, авторитетний пан Піонтковський називає триваючу війну Четвертою, під Третьою маючи на увазі холодну.
Атож, «тіні забутих предків» з бердишами і маузерами наперѐваги від Івана Лютого до Лейби Бронштейна так заполонили фантазійний щурячий світ кремлівського ідіота, що й мужня спортсменка, відмінниця і красуня Кабаєва змушена була кинути суженого-ряженого – ночами кричав ламаною німецькою: «Drang nach Drezden!», сукав ніжками і намагався задушити «українен сучкен».
Це – зовнішнє силування глибинних пожильців божевільним фюрером.
А бурятському бидлу тільки дай – зірвалися з цепу на раз!
У винятків з бидла перепрошуємо, але оскільки вони належать до найменшого загального кратного LCM (хто вже не в темі – це найменша цифра, яка задовольняє умові кратності всіх елементів набору чисел), їх можна не брати до уваги як величину, що прагне до мінус-безкінечності. Пристойний бурят (і далі за списком федеральних округів) – статистична похибка.
На наш аматорський погляд, з низки внутрішніх (душевних? Еге ж – від слова «душити») примусів наволочі до агресії слід виокремити три: гробові, грабіж, сексуальне збочення.
Гробові. У «тракториста» з Улан-Уде останні п'ять-десять років німіли руки і шуміло у вухах, коли йому випадало побачити купюру номіналом в 5 000 рублів. Їхні долі – купюри і бурята – не перетиналися за замовчуванням. Ні роботи, ні засобів для забезпечення настоянкою глоду. Як прокрякав було качиний шатун (натяк на хоббі заступника голови радбезу рашки і його прізвище – авт.): «Дєнєг нєт, но ви дєржітесь». А тут улесливий пузань з військкомату – із самого Гусиноозерська! – натякнув на 120 тисяч рублів! Щомісяця!! Плюс – бонуси за чужі життя!!! Кажуть, були випадки припадків.
Вражений обіцяними шестизначними цифрами, до тями так і не прийшов. З-під Ірпеня, Бучі, Охтирки таким вже навіки завороженим-зачарованим і був етапований в мішку для сміття на малу батьківщину.
До його прихистку нарешті щасливі батьки останній раз прирулили на білій «калині». Рештки «героя-антифашиста» задоволено поворушилися: «Гляді-ка, помнят, *** твою/мою мать».
Грабіж. Є сумніви, що когось з оцих сотень тисяч «зайд-визволителів» колись били по руках за хапнуте з чужого садка яблуко. Можливо. Але це не той контингент. Цей хапнутим існував. Коли негласними умовами військової служби за контрактом для змалечку потенційного бандита передбачена можливість прибарахлитися за рахунок «денацифікованих нацистів», вихованість у людському її значенні втрачає сенс.
Цупили усе – пральні машини і унітази як небачені ще дивовижі; мікрохвильовки, наділяючи тупий розігрівальний агрегат можливостями скатерті-самобранки; мобілки, не тямлячи, що у глухому кутку за Тивою ними можна хіба що кедрові горіхи колоти; собачі будки… Грабували школи, лікарні, офіси, фермерські господи.
«Ти же, мілок, помнішь мой размер ліфчіка, б***?», ̶ розпитувала ще живого окупанта під Гостомелем його «баба єщо нарожаєт».
Це – люди?
Сексуальне збочення. Щодо цього нами визначеного мотиву навали орків у наших приятелів виникли сумніви. Кажуть, стадний спосіб існування на тих чортополошних землях «сімейні» стосунки зводить до проміскуїтету – яку наздогнав, з тією і злігся. І очевидна доступність об'єктів з мінімальною соціальною відповідальністю у тих спаскуджених краях робить тваринні утіхи за тридев'ятими землями не вартими ризику бути прикопаним у лісосмузі.
Не скажіть. Одного оцього випадку достатньо для висновку ̶ усе чорне «скрепне» баговиння, яким щур наповнив нелюдей, запавутинене мерзотною хіттю насильства в усіх його проявах.
Навіть їхній гундяєвський бог втратив божий лик і «освячує» тавро Zла на убивцях!
Доточуємо рядок славня: «Згинуть наші воріженьки». По-перше, гинуть, і гинуть масово, полками таманців і кантемирівців. По-друге, воріженьки вони не тільки наші – ненависна вражина на світ замірилася.
Доведеться й ще пометикувати: коли виженемо нечисть за поребрик, буде те перемогою? Ой, мабуть, ні, товариство. Так заведено, що регенерація Zла відбувається незрівнянно швидше, ніж проростають пагони добра.
Хтось воював з амброзією? Отож бо. А нею забур'янені не Тива з Бурятією – усе до самих до околиць.