Учора іранські дрони атакували Білу Церкву, а завтра – Львів чи Конча-Заспу
Військово-політичне керівництво України мусить зважати на модернізацію російського окупаційного контингенту коштом технологій з Ірану.
Останні 3 роки влада в особі Володимира Зеленського та його "слуг народу" тупцювала ногами вітчизняних розробників, ставила палиці в колеса, закривала всі можливості, висміювала, піарилася... Але найогидніше: викидала сотні мільйонів на вітер заради миттєвої політичної вигоди!
І що зрештою? – Тепер знову війна, до якої ми знову не готові, як у старому совєцькому мультику про легендарного Лєвшу, який хворий, кинутий, висміяний жирною владою, вмираючи, просить «передати імператриці, що англійці рушниці цеглою не чистять, а то у разі війни – вони стріляти не здатні».
Невже навіть зараз вам не очевидно, що крім розпіарених і шалено дорогих "Байрактарів" є куди дешевша та ефективніша безпілотна зброя?.. Така, яку можна було виробляти в Україні пачками ще до великої війни, яку можна виробляти сотнями та тисячами прямо зараз?
Як виявилося, і в нас присутній той самий російський менталітет. Так, подібне схиляння перед усім західним, те саме прагнення "заробити" на "відкатах", політичних вигодах, на бюджетних грошах, на громадських і волонтерських фондах...
Ігор Луценко чудово все розписав про вчорашню ситуацію з іранськими дронами-камікадзе, які атакували Білу Церкву. Додам від себе, що в Україні є розробники ударних дронів!
Є ударні дрони не гірші за іранські чи турецькі, також є виробники ударних дронів і є успішні застосування цих дронів. В Україні все є, але немає головного – державної підтримки, будь-якої допомоги від держави взагалі!
Немає грошей – люди витрачають десятки, сотні тисяч (може вже й мільйони) своїх грошей, збирають зі світу по нитці, створюють виробництво, будують дрони, формують всю наземну інфраструктуру – катапульти, автомобілі керування, системи зв'язку. Самі роблять боєприпаси, ризикують: або підірватися, або потрапити до лап правоохоронних органів (умовно українських).
Водночас найгірше – доводиться битися з усією бюрократичною машиною, з цим багатоголовим змієм, який не вбивається, щоби перетягнути контрабандою через кордон комплектуючі, щоби провести випробування, щоби витягнути з якогось охоронного батальйону мобілізованого фахівця. Так, доволі рідкісного фахівця, який зараз на вагу золота.
При цьому доводиться мати справу з "рішалами" всіх мастей, які можуть занести кому потрібно папірець, зробити важливий дзвінок шефу, виділити якісь мізерні засоби. Але натомість "просять" погодитися з тим, що вони тепер головні й отримуватимуть зірочки на погони, медальки та ордени, заробляючи політичний капітал на тяжкій роботі найрозумніших людей, яких вони вважають за бидло.
А з іншого боку – модно одягнені у military style функціонери з фондів, які тепер теж стали раптом "великими фахівцями" у безпілотній авіації, котрі вершать долями людей, визначають: кому давати громадські гроші, кому жити, а кому помирати, як перемагати тощо. Ганьба і сором переповнюють мене!
У цій країні я стукав у всі двері, був в Офісі Президента, доповідав головному та міністру, вів переговори з фондами, волонтерами, олігархами... Після війни я розповім усе з посадами, званнями та прізвищами.
Але зараз нам треба виграти цю кляту війну. Ми не здаємось і не здамося, а наші дрони ще прилетять на Червону площу.
