Операційна медсестра хірургічного відділення Полтавського військового госпіталю Наталія Дугарь відпрацювала у зоні АТО уже три ротації по місяцю. Жінці багато разів довелося повертати життя пораненим українським бійцям без застереження на ризик власному.
Вперше Наталії Дугарь прибула у зону АТО у травні. За словами відважної медичної сестри тоді забирати вбитих і поранених українських вояків з блокпостів та надавати їм першу медичну допомогу доводилося і вдень, і вночі: «спочатку рятувати поранених бійців особливо було нічим. Пов’язки й ті – сумний відголосок з минулого, їм більше років ніж мені».
Зворушливе інтерв’ю з хороброю лікаркою записав «Лтава».
Щоправда, згодом, розповідає жінка, ситуація з медикаментами поліпшилася завдяки волонтерам.
Та бачила багато поранень, які ставали несумісними з життям через відсутність сучасного обладнання на фронті.
Наталії Дугарь пояснює своє бажання повертатися на передову знов і знов розумінням яке прийшло до неї на фронті: «захищати нас тридцяти-сорока річних, які часто не бажають мобілізації, ідуть двадцятирічні – фактично наші діти». Жінка вважає, що немає морального права чинити інакше.
Одного разу Наталія сама потрапила під обстріл. Каже, коли зрозуміла, що закінчилося добре – змінилось навіть сприяння кольорів – листя здалося яскравішим. У рідкісні вільні від служби хвилини вона знаходила заспокоєння у збиранні квітів.
Вдома за полтавську медсестру хвилюються батьки, чоловік і восьмирічний син. Хлопчик, говорить Наталія, з її першого відрядження сильно подорослішав, бо дивиться тепер не мультики, а новини із зони бойових дій, де служить і його мама.