«Заграница» нам допоможе?

Або чому далеко не всі литовці розуміють, що відбувається в Україні.

Взагалі-то Литва, Польща та ще дві країни Балтії (Латвія та Естонія) традиційно нас підтримують. Точніше – підтримують усі потуги українського суспільства на шляху до розбудови нової країни, без корупції і з орієнтацією на європейські цінності. Знаходжуся вже доволі тривалий період у тутешньому середовищі і постійно відчуваю: литовські громадяни, більшість з них, реально стурбовані тим, що відбувається в Україні. Але вони, при цьому, часто не можуть, що називається, «в’їхати» в наші реалії, їх осягнути й зрозуміти.

Тому підтвердженням була й нещодавня (22 вересня ц.р.) зустріч посланців нашої країни з громадськістю міста Каунаса, котра відбулася в приміщенні міського самоуправління (тутешньої мерії).

На запитання присутніх відповідали громадські активісти міста Херсона – письменниця Алла Тютюнник та журналіст Наталя Бімбірайте. Обидві українки є засновницями відомого в регіоні благодійного фонду, вони займаються допомогою українській армії, організують громадськість, надають їй юридичну допомогу… Присутнім в залі литовцям показали документальний фільм, в котрому відображені були події останніх місяців – в одному з найгарячіших регіонів країни, де його жителі з дня на день очікують навали російського агресора з боку Криму.

Кадри фільму промовисті: українські вояки, котрих їхнє командування виставило на захист «південного кордону», не мали у перші тижні не те що пристойного воїнського спорядження й озброєння – їх навіть не годували! Армійські постачальники «забули» про свої прості обов’язки й ПІВТОРА місяці солдати навіть не мали хліба та елементарних пайків…Воду не завозили! Якби не допомога простих херсонців, вояки просто б не вижили, не треба було для нищення наших солдатів навіть куль ворога – свої ж командири їх по суті зрадили.

Гірко дивитися такі кадри.

Подив й навіть якась розгубленість відчувалась потім у запитаннях каунасців до українців.

Чому Україна оголила свої кордони зі своїм східним сусідом? Як таке трапилося, що армія великої європейської країни так «легко здала» великий шмат її території під назвою півострів Крим? Які настрої в українців сьогодні й чи не збираються вони так само легко залишити ворогу решту наших південних областей? Звідки волонтери дістають зброю й спорядження, щоб потім передавати все це солдатам? Де беруть кошти на купівлю всього цього добра?

Запитань аудиторії було багато й далеко не на всі з них українські гості литовського міста Каунаса могли дати цілком певну або ж навіть і хоча б частково зрозумілу відповідь.

Не хочеться й автору цих рядків займатися риторикою. Литовці не тільки запитували, вони також щиро співчували й говорили про те, що наші два народи єднала і єднає спільна історична доля. Україна з Литвою зазнали вже чимало лиха від більшовицької імперії, – а тепер над обома народами нависла загроза нової навали з боку «старшого брата». Звісно, ця зустріч в каунаській мерії була всього лише локальним заходом, котрий тільки невеличкою мірою відображає складність стосунків європейського співтовариства з моїм народом. І все ж з такого роду подій можна робити й «стратегічні», так би мовити, висновки.

По-перше, складається враження, що попри достатню кількість різного виду ЗМІ (електронних, паперових, всяких) ні пересічний литовець, ні такий самий європеєць не уявляють толком – що у нас саме діється й чому Україна не зуміла одразу локалізувати теперішні прояви сепаратизму, не кажучи вже про втрату Криму. Один поважний литовець (полковник запасу, до речі), питав мене ще раніше: ну, чому українці не поставили одразу, коли розпочалася навала на Сході, на кордоні з Росією усі свої відмобілізовані війська? Це ж, мовляв, маючи таке чисельне населення, так просто: вишикувати вздовж кордону мільйонну армію, й ворог тоді б до нас не сунувся! Наївно? Це ми з вами розуміємо, що наївно… Як то кажуть, ситий голодного не розуміє, – й зауважимо, що чинниками, складовими нашої Революції Гідності було стільки векторів й обставин за ці місяці, що навіть й самим українцям розібратися в усьому нелегко.

Наприклад, той же литовський військовий, полковник запасу не міг ніяк збагнути такого: як кілька сотень бойовиків можуть утримувати таке велике місто як Луганськ, чому з ними ніяк не справляться підрозділи регулярної армії України?

Говорячи про причину таких запитань треба зважити й на ту обставину, що й на Литву, й на інші країни Балтії та всієї Європи продовжують віщати телеканали Росії, котрі ведуть відверту інформаційну війну проти всього світу. Наслідки цієї небаченої агресії – часткова чи повна дезорієнтація тутешніх громадян, європейців усіх вікових, освітніх й майнових категорій.

А втім,події в моїй країні достатньо давно вже відбиваються на ставленні жителів Литви до безпеки власної країни. Свідомість європейців, навіть пересічного обивателя, змінюється радикально.

Ось що каже офіційна статика. Кожен другий литовець тепер уже хотів би, щоб була введена обов'язкова військова підготовка, кожен третій вважає необхідним відновлення обов'язкової служби в армії. Ці всі, новітні настрої виникли від того, що багато вже тутешніх розуміють: агресію Путіна не зупинити посулами якихось жахливих економічних санкцій й навіть грою військових мускулів НАТО. У тому, що НАТО здатне захистити литовських, приміром, громадян, тут певні далеко не всі.

Вісім з десяти громадян країни гадають, що Росія надто небезпечний агресор і на сьогодні вона – найбільша загроза миру виходить саме від неї.

Такі результати показало одне з компетентних і авторитетних тут, в Литві, соціологічних опитувань. Цей дослідження громадської думки було проведене, правда, раніше. Але ось вже нещодавні мої інтерв'ю, власні опитування литовців, дали схожі і не мене цікаві результати.

Деякі з литовців навіть не знали раніше, – ще до кінця минулого року, – що Україна не є частиною Російської Федерації, і не є як би її складовою автономною республікою, типу Чечні. Та зараз вже багато хто з них у всьому розібрався. Вони, й місцеві, каунасці, й столичні мешканці, виглядають переляканими. Особливо шокує всіх, що Путін в Україні веде не таку війну, до якої звикли до цих пір європейці (та й «америкоси» теж). Шокує потік брехні і провокаційних відомостей, які стосуються не тільки України, а й країн Балтії. У Литві наприкінці весни заборонили трансляцію двох російських телеканалів з чотирьох головних. Та отаке саме скорочення мовлення ТБ Росії, що відбувалося раніше в примусовому порядку і в інших європейських країнах, сьогодні призупинилося. Навіть дали відбій! Демократія ж! Плюралізм… Це непохитні устої тутешнього життя з одного боку є фундаментом суспільного ладу, та з іншого, тобто саме сьогодні – вони недоречні й навіть безглузді! Демократія майже зажди виявляла себе слабкою перед натиском тоталітаризму.

Прості литовці, прості латиші і прості поляки охоче беруть участь у політичних акціях на підтримку України. Говорив уже про те, наскільки щиро співчувають вони українцям навіть і у неофіційному, побутовому спілкуванні.

Що ж до думки експертів, то наприклад, викладач Інституту міжнародних відносин Вільнюського університету Неріюс Малюкявічюс вважає, що для відображення агресію, яку зараз відчуває Україна, необхідна зовсім інша підготовка і тактика. А саме: треба не захищатися від армії агресора, на його потужні частини, а нападати й долати дрібні загони противника. Що ж стосується профілактики подібних дій «зелених чоловічків», то сьогодні за обов'язкову для захисту Литви військову підготовку, причому і для юнаків, і для дівчат висловилися майже 40 відсотків респондентів.

За словами того ж Малюкявічюса, литовці розцінюють події на Україні як пряму загрозу своїй країні. Правда, до цих пір, ще пару місяців тому, місцеві жителі відчували себе майже в безпеці. Суспільство готується до ведення в країні євро… Литовські військові час від часу беруть участь у місіях НАТО… Віра в силу атлантичного блоку не згасає і тепер. Але і в маленьких містах Литви (як Шальчининкай, наприклад) і у Вільнюсі, і в Каунасі – з ким я не говорив особисто, – всі відзначають, що почуття безпеки катастрофічно знизилося. Пропало.

Яким вбачають тут рецепт боротьби з діями агресора? Всі й досі чекають чогось великомасштабного. Приклад України, вважають у Литві, показує, що армія повинна вчитися не тільки відбивати напад більш численного і краще озброєного противника, а й держава має наперед нейтралізувати політичні сили, які сприяють сепаратизму. «Напасти на Литву несподівано не є можливим, оскільки ситуація знаходиться під спостереженням і контролем НАТО, а розмови про те, що ворожа армія нібито може зайняти країну за годину або день є міфом», – відзначає полковник, командувач Управлінням навчання і доктрин Міноборони Литви Данас Моцкунас (інформагенство «Дельфі»).

Та нас з вами більше цікавить питання інше: чи допоможе нам Європа впоратися з цим оскаженілим потоком агресії військової, російської пропагандистської істерії, підлою путінською навалою «нового типу»? Поки що й виходячи, з реалій тутешнього інертного й ситого європейського життя, виникає багато сумнівів, щодо вчасного «прозріння Європи». Утім, час покаже. Хоча його лишається все менше.

Віталій Цебрій, Каунас (Литва)