Зберігаючи науку занапастив своє життя: до 125 – річчя археолога Олександра Тахтая
«Клянусь Зевсом, Геей, Гелисом, Девою, богами и богинями олимпийскими, героями, владеющим городом, территорией и укрепленными пунктами херсонесцев.
Я буду единомышлен о спасении и свободе государства и граждан и не предам Херсонеса…но буду оберегать все это для херсонесского народа»
З присяги херсонеситів.
Постать нашого земляка, О.К. Тахтая займає чільне місце в плеяді українських науковців, становлення яких припало на буремні роки між українським визвольним рухом та другою світовою війною.
Народився майбутній археолог 23 жовтня 1890 року у м. Ромни Полтавської губернії. З ранніх літ проявляв глибоку любов до книги та античної історії, а знання класичних та іноземних мов допомогло Олександру втупити на історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1911 р.). Завдяки товариським відносинам із Миколою Макаренком він переводиться до Петербурзького археологічного інституту і поринає у світ археології та давнього мистецтва. В 1914 р. переїздить до Полтави, де знайомиться з представниками української інтелігенції та науковцями, такими як Вадим Щербаківський та Микола Рудинський. Після 1917 року займається активною пам’яткоохоронною діяльністю, завідує Микільською сільською бібліотекою. 3 осені 1922 до літа 1929 року його діяльність пов’язується із Центральним пролетарським музеєм Полтавщини. Саме на цей етап припадає початок активної дослідницької діяльності О. Тахтая. Очолювані ним експедиції музею проводили дослідження в різних районах Полтавщини. Були відкриті палеолітичні пам’ятки, поселення доби неоліту-бронзи, чи не вперше для Полтавщини відкрито пам’ятки сарматів та поховальні комплекси ранньосередньовічних кочовиків. В цей час він активно співпрацював із Полтавським науковим товариством ВУАН, відомими науковцями: М.Я. Рудинським, С.С. Гамченком, Я.О. Риженком. Однак такий поступ науковця не всім був на радість. Вже у 1928 році його визнають соціально ворожим елементом в музеї, а наступного року вже заарештовують за контрреволюційну діяльність.
Після виходу з в’язниці, він намагається віднайти своє місце «під сонцем» і в 1930 році за сприяння М.Я. Рудинського, його зараховують до Дніпрогесівської експедиції. В цьому ж році він обіймає посаду заввіділом у Херсонському краєзнавчому музею. А в 1934 році знову арешт. Після припинення справи, О.К. Тахтай працює в Цюрюпинську, а далі у 1935 році доля його привела до Криму – Херсонеського історико-археологічного заповідника. Збулася давня мрія дослідника – він нарешті зміг доторкнутися до історії давніх греків на землі легендарного Херсонесу. Сам в цьому місці найбільш яскраво і повно розкрився науковий і організаторський потенціал О.К. Тахтая. Однак і тут він неодноразово був на межі арешту за своє іронічне ставлення та нерозуміння ідей марксистсько-ленінсько-сталінського розуміння історії. З початком війни археолог не полишив Херсонес – у воронках від авіабомб він збирає археологічний матеріал, занотовує відомості про кам’яні споруди тощо. Кожного дня, навіть у час облоги Севастополя, він вів дослідження і щоденникові записи, читав лекції у госпіталях. Відкриті ним в такі важкі часи унікальні зразки античного і мистецтва були збережені для нащадків. Після захоплення міста та полону, німці повертають його до заповідника і з глибокою пошаною ставляться до його роботи, називаючи «гер професор». Наприклад, його стараннями не були відправлені фон Манштейну зразки античних рельєфів та архітектурні деталі. Завдяки його роботі вдалося зберегти заповідник, а тому можемо з упевненістю казати, що наведені вище рядки із Клятви херсонесситів для Олександра Тахтая не були пустим звуком.
Після визволення, з 1944 до 1949 року, разом із колективом музею, що повернувся з евакуації, працює над відновленням заповідника і проводить самостійні дослідження. Медаль від німців «Для народів Сходу» тихо лежала на дні Херсонеської бухти. Внутрішні органи ним не цікавилися. Для багатьох у наукових колах він був рятівником Херсонесу в окупації. Однак необхідність встановлення так би мовити історичної правди і амбіції деяких колег призвели до трагедії. У 1949 році розпочався новий виток репресій – боротьба з космополітизмом, чим скористалися його колишні однодумці. Спливла і медаль, пригадалася робота з німцями і ось він вже «ворог Батьківщини», звільнений з роботи за одностайного рішення своїх колег (до речі, потім відомих радянських археологів). Суд дав О.К. Тахтаю 25 років таборів. Один із цькувальників О.К. Тахтая, міркуючи про хибність того, що наука та історія належать всьому людству з його багатим розмаїттям, писав: «Ми повинні вивчати і висвітлювати історію Криму, як історію російського Криму, як історію віддавна російської землі…»
Вийшов на волю О.К. Тахтай у 1955 році і оселився з дружиною у Донецьку, над відбудовою якого він працював, перебуваючи в таборах. Навесні 1956 року був прийнятий на роботу у Донецький краєзнавчий музей. Там розпочав велику роботу по археології Донбасу, опрацьовував фондові матеріали і нарешті став одним із наставників для повоєнних археологів у Донецьку. У 1959 році був прийнятий до Одеського археологічного товариства. В Донецьку не одноразово зустрічався із відомим кримським археологом П.М. Шульцем, який і проводив Олександра Кузьмича по останньому земному шляху, а сталося це у 1963 році.
Його життєвий шлях досить не погано висвітлений у брошурі полтавських дослідників В.І. Граба та О.Б. Супруненка, однак на цьому ще не можна ставити крапку. Зокрема на час написання їх праці, а це 1991 рік, О.К. Тахтая ще не було реабілітовано, чи сталося це зараз – відповіді на разі немає.
Необхідним є і вшанування постаті дослідника у Полтаві, де він жив і працював довгий час. Його історія – це історія людини, глибоко закоханої у науку та історію рідної землі. А його надлюдські зусилля по збереженню культурної спадщини Херсонесу для всього людства повинні бути повчальним прикладом для української науки в окупованому Криму.
Юрій Пуголовок,
кандидат історичних наук.
