Хто тримає носа за вітром, той має примарний шанс вийти сухим із політичного болота. Хто ні – того заженуть і поділять на нуль!..
(До уваги читачів, стилістику автора збережено повністю! – прим. ред.)
Бути в усіх випадках голубом миру або шаленим мілітаристом – крок до дуже великої прогнозованості ваших дій; можна навіть стверджувати, що це – гра в закриту систему, де рух може бути лише в одному напрямку. Ваші опоненти спокійно можуть намацати ваш примітивний комунікативний стиль і створювати дилеми, де він буде недолугим, заганяти у проблеми та вимагати відмовитися від нього лише аби збити з коника.
Саме тому краще бути з високим рівнем рефлексії, не казати так/ні наперед одразу щодо питань, які ще не поставлені. Принаймні, для політика в ролі високої посадової особи; бо заженуть в пастку, з якої кожен вихід буде вильотом у трубу.
Я щиро дивуюся тому, як Банкова й Офіс Президента не можуть інструменталізувати досить банальну, хоча і болючу і криваву тему воєнної загрози. Спокійно можна було б грати темою укріплення стабільності навколо главкома Зеленського, "думаймо головою і не хитаймо човна", консолідації, навіть звинувачувати опозиційних політиків у підіграванні ворогу, недостатній рішучості і тонкості натури.
Врешті, пошити Володимир Саничу якщо не камуфляж з погонами для публічного виступу, то хоча б черкеску з еполетами й повісити на пояс кавказький кинджал. Мовляв, ось, новий Гетьман і якщо що – поведу в бій, не хвилюйтеся і не сумнівайтеся...
Якщо є щира віра у блеф щодо наступу, і американці вустами вищих посадових осіб дійсно качають пусту емоцію, аби блефувати у відповідь на те, що росіяни качають емоціями і блефом нашу розгубленість, варто було би приєднуватися до цієї гри й грати за правилами ситуації, консолідуючи. А війна, особливо велика – завжди величезний ресурс для людей які хочуть переділу і нових можливостей.
Хто тримає носа за вітром, хто не грає постійно в стару прогнозовану лінію, той має хоч і трохи примарний, але шанс стати Наполеоном. Хто ні – того заженуть і поділять на нуль, як імператора Ніколая ІІ, який зарекомендував себе публічно як слабкий, романтичний, нерішучий, далекий від прагматизму.
Зараз в Україні поза академічним середовищем не дуже часто розбирають російську історію на деталі. А там – безодня з цікавих прикладів, ресурс для думання та оцінки фігових ситуацій і можливих сценаріїв.
Імператора Ніколая ІІ примусили в 1917 році зректися від престолу зовсім не робітники з селянами, а його ж генерали – Алєксєєв, Рузский, Корнілов і інші майбутні ікони білого руху. У класовій логіці яку давали більшовики тогочасним подіям фактор особливої ролі групи еліт, яка просто скористалася моментом і посунула царя на свою користь якось не дуже висвітлювався.
Але ситуація була така: російські земства, кадети і меншовики, промисловці, генерали, Всеросійський земський союз (по суті волонтерська структура буржуазії яка допомагала армії) просто змогли довести до ситуації, в якій цар-плаксій Ніколай ІІ вже не міг бути легітимним. Розпустили чуток про величезну роль і навіть шашні з доньками імператора сектанта Распутіна, потім самі ж руками князя Юсупова й інших забили його на смерть.
Розіграли карту з німецькою дружиною Ніколая ІІ й нібито подвійною лояльністю – ударом в спину армії, таємній допомозі царя німцям у Першій світовій війні. А далі – дочекалися першого масового погрому хлібних лавок у Петрограді й прийшли до нього вимагати відречення, чекаючи нової Росії, де вони – генерали – будуть героями демократії.
Тримайте носа вітром, бо вас неодмінно ним здує, якщо ви не бачите можливостей – побачать інші. Саме тому, така недолугість, якась тугота Зеленського у питаннях війни так і хвилює, бо неодмінно може стати гірше, а людей на роль напів Наполеона може бути аж надто багато.